Українська література на івриті. Досі такого, здається, ще не було. Про українську літературу в Ізраїлі мало хто знав, хіба вихідці з колишнього радянського союзу, які в 90-х переїхали до Ізраїлю. Відверто кажучи, говорить наш наступний співрозмовник, для нього було шоком, що серед маси перекладної літератури з різних мов світу — навіть японської — в Ізраїлі зовсім немає книжок з української літератури.
Не було досі. Ініціатива «Немала» поставила собі за мету виправити це, говорить один із її засновників Асаф Бартов. Наприкінці листопада його було запрошено Польським інститутом в Тель-Авіві прочитати лекцію про українську літературу в рамках презентації творчості Адама Міцкевича. Асаф говорив про Тараса Шевченка, сучасника Міцкевича.
Асаф Бартов розповідає, що лекцію було присвячено новому виданню польського поета Адама Міцкевича «Пан Тадеуш», яке вийшло на івриті. І щоби відзначити цю подію, було запрошено двох спікерів — один із них режисер фільму, який розповідав про фільм «Пан Тадеуш» Анджея Вайди. Також була дискусія про «Пана Тадеуша». А Асаф Бартов розповідав про Тараса Шевченка, як про іншу модель національного поета.
«Я ізраїльтянин, але я одружений з українкою. Ми жили в Україні, у Києві, до початку війни. І коли війна почалася, ми переїхали до Ізраїлю, доки війна закінчиться. Коли ми жили в Україні, я зацікавився українською літературою. І тоді я відкрив дещо дивну для себе ситуацію. В Ізраїлі дуже багато читачів читають книжки, перекладені з різних мов, захоплюються інтернаціональною культурою, але я не побачив жодної української книжки, не чув жодного обговорення про українську літературу, тож я вирішив узяти це у свої руки. У нас в Ізраїлі є переклади з німецької, французької, польської, навіть японської чи скандинавських мов. Але жодної з української. Жодного українського автора — ні Шевченка, ні сучасних авторів. Абсолютного нічого. І це шокувало мене. І тоді я вирішив щось із цим робити. Тож ми, я і моя дружина, почали волонтерський перекладацький проєкт з перекладу української літератури на іврит. Ми вже опублікували дві сучасні повісті — "Московіаду" Юрія Андруховича і "Танго Смерті" Юрія Винничука. І зараз ми працюємо над перекладом твору Оксани Забужко на іврит».
Ініціатива називається «Немала». Це гра слів. Українською немала, тобто, велика. А на івриті немала означає мураха. І тут конотація із титанічною працею, яку виконують маленькі мурахи.
«Ми знайшли в Ізраїлі видавця. Він видав з нами серію, яка називається «Немала», і це серія перекладів з української. У цьому контексті ми перші, хто несе українську літературу в перекладах на іврит. І через це Польський інститут у Тель-Авіві звернувся до мене із пропозицією прочитати лекцію про українську літературу. Але оскільки подія стосувалася Міцкевича і «Пана Тадеуша», тож ми вирішили поєднати із іншим українським поетом тієї доби, а не із сучасними книжками, які ми видали», — говорить Асаф.
Асаф знав, що на подію прийдуть люди, які зацікавлені польської літературою, можливо, говорять польською мовою, але не обов’язково українською. І припускав, що вони нічого не знають про Шевченка. Тож Асаф Бартов побудував свою розмову так, щоби познайомити їх із Шевченком.
«Я розповів про його життя, його історію. Народження, кріпацтво, як його викупили на волю і т.д. А також я розповів їм, наскільки його творчість була сконцентрована на темі прагнення свободи і української незалежності. Наскільки це було для нього важливим. Я запропонував дискусію про мотиви української ідентичності в його творах, символізм у «Кобзарі», а також — оскільки це був міжнародний день проти насилля над жінками, а поезія початку 19 століття — це романтизм (той же Міцкевич), Шевченко, як на мене, випередив свій час у стосунку до страждання жінки. У багатьох його творах можна зустріти опис того, як важко жилося жінкам в той час. Ніхто тоді не писав про такі теми», — говорить Асаф.
«Аудиторія дуже позитивно оцінила мій виступ. Люди ставили після лекції запитання, підходили до мене і дякували, казали, що взагалі нічого не знали про цю постать. Тепер вони зацікавилися, шукатимуть його твори, можливо, англійською. Був навіть один чоловік серед всіх, чиї висловлювання були дуже схожі на російську пропаганду. Він почав розповідати, що України раніше не існувало, навіть назви такої не було, за часів Шевченка не було такої держави, не було українців, і всякі такі речі. Цей чоловік народився у совєцкому союзі. Він один із тих євреїв, що виїхали до Ізраїлю у 90-х. Тож він виріс із цими стандартами, совєцким і російським шовінізмом щодо України. Що мовляв, українці другорядні люди в совєтському союзі, а українська мова — другорядний діалект російської. Можливо, він і сьогодні в Ізраїлі продовжує дивитися російське телебачення. Відверто кажучи, я був радий, що він був там, бо він дав мені можливість відповісти на пропаганду. Бо багато людей в Ізраїлі, очевидно, читають соціальні мережі, і вони могли почути мою протилежну току зору, яка заперечує всю його пропаганду. Я сказав, що українці хочуть лише одного — щоби їх залишили у спокої. Вони не хочуть бути поляками, австро-угорцями, росіянами. Не хочуть бути поглинутими російською імперією. Він намагався говорити про якісь назви — росія це Русь і подібну маячню. Він також почав просувати якусь пропаганду про палестинців та ізраїльтян. Тобто це мене не здивувало», — говорить Асаф Бартов.
«Цікавий також момент, який я відкрив, українська проза дуже поетична і наповнена алюзіями до поезій. Можливо, через те, що дехто з українських авторів-прозаїків — як от Винничук чи Андрухович — також є поетами, і наш перекладач, на щастя, дуже добре орієнтується в українській поезії, і він легко може зауважити, де цитується українська поезія в прозових творах. Небагато людей мають такі глибокі знання в літературі. Те ж саме стосується історії, а вона дуже тісно пов’язана з літературою, і це також важливо для перекладу», — говорить Асаф Бартов.
«Ось, наприклад, хочу зауважити таке. Що наші читачі знали про українців і Україну — це був негативний контекст. І знову ж він ґрунтувався на знаннях про історію, яку їм подавала пропаганда. Єдине, що вони знали напевно — це про прощі до Умані. А після війни вони побачили, що Україна — це не частина росії, що це не маленька росія, а велика, незалежна, розвинена країна. Тож наш проєкт «Немала» — це також, до певної міри, освітній проєкт, який дає більше знань про українців і Україну, про їхні ідентичність. Багато ізраїльтян досі дивляться на Україну під призмою 2 світової війни. І книжка «Танго Смерті» описує, наприклад, Львів до, під час, і після війни, якого по суті не існує. Ми сподіваємося, ця проза допоможе подивитися на Україну під іншою призмою, побачити її з іншого боку», — говорить Асаф Бартов.
Книги ініціативи «Немала» можна знайти у книгарнях в Ізраїлі, на електронних носіях. Кожен, хто хоче, може знайти для себе щось до свого смаку та зацікавлень. Ізраїльський книжковий ринок дуже насичений. Натомість, аби книжка незнайомого автора просунулася і стала відомою в широких читацьких колах, це дуже складний і тривалий процес. Ці автори є дуже відомі в Україні, але в Ізраїлі їх не знають переважно. Тому складно привернути увагу до них.
А ще Асаф зробив переклад на іврит інформації з аудіогіду в музеї Голодомору в Києві. Зробив на добровільних засадах, бо музей не мав на це бюджету.
Ініціативу «Немала» підтримує Інститут книги у Києві, а також Товариство шанувальників української культури в Ізраїлі.
Слухайте розмову у звуковому форматі у доданому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк