У Красноґруді завершився літературний симпозіум «Пригадування: Мілош — Герберт 2024», що був присвячений цим двом видатним польським поетам. Родинний маєток Мілошів на березі озера Голни на польсько-литовському прикордонні, повіддаль від міської метушні, а лише в оточенні дерев, які ще, вірогідно, пам'ятають нобелівського лауреата, який прогулювався цими алеями, став найкращим місцем для невимушених розмов про його творчість і вплив на історію Польщі та світу. У 2011 році на честь сотої річниці з дня народження поета у відновленій садибі було відкрито Міжнародний центр діалогу. Загалом же пам'яттю про поета Центр «Пограниччя мистецтв, культур і народів» в Сейнах та фонд «Пограниччя» опікуються від першої річниці його смерті у 2004 році. Сенат Польщі цей рік оголосив Роком Чеслава Мілоша. Натомість сторіччя від дня народження Збіґнєва Герберта, яке припадає на жовтень, під егідою ЮНЕСКО відзначають в усьому світі. Листи Збіґнєва Герберта і Чеслава Мілоша, якими поети обмінювалися понад 30 років, є одним із найважливіших діалогів у польській літературі другої половини минулого століття. Попри ідеологічні розбіжності, які сталися між ними після другої половини ХХ століття, ці дві особистості були дуже важливими одне для одного.
«Безсумнівно, на наш погляд, як Фонду ім. Збіґнєва Герберта, цей захід є дуже важливим. Адже за життя Герберта Мілош був дуже важливою постаттю для нього особисто як людина і як поет. Вони взаємно захоплювалися одне одним. Їхнє приватне життя почалося з дуже близької сердечної дружби, не хочу сказати чоловічої любові. Тут, у Красноґруді ми передусім говоримо про те, як вони ставилися до поезії, пам'яті і духовності в поезії. Непростою є дискусія про "демонів історії", де говоримо про те, що було дуже важливим для них обох, їхні погляди на польську історію, на важливі події ХХ століття, які, я вважаю, сформували нашу національну ідентичність, а також історичну ідентичність Мілоша і Герберта. Треба пам'ятати про різницю поколінь. Герберт був на 13 років молодший за Мілоша, і це, безумовно, мало вплив, не лише культурний. Один походив з Литви (сучасна територія. — Ред.), а інший народився і провів дитинство у Львові. Для одного важливими були сільські пейзажі, пов'язані з природою, а для Герберта — урбаністичний Львів, який залишався для нього міфічним містом. Це два видатні поети, найважливіші в польській поезії ХХ століття. Додам, що вони обидва також мали великий вплив на розвиток поезії у світі, особливо, у Західній Європі та Сполучених Штатах Америки. Мілош був першим, хто переклав добірку віршів Збіґнєва Герберта англійською мовою. І у нього був співперекладач, канадський дипломат, якого звали Пітер Дейл Скотт. І саме ця добірка віршів познайомила Герберта з американським простором і зробила можливим знайомство з його творчістю багатьом видатним поетам з-за кордону. Про що ми, як фонд, дізналися відтоді, як почали присуджувати Міжнародну літературну премію імені Збіґнєва Герберта у 2013 році», — розповіла співорганізаторка заходу, голова правління Фонду імені Збіґнєва Герберта Марії Дзєдушицька.
Красноґруда
Дискусія під час симпозіуму «Пригадування: Мілош — Герберт 2024».
«Пригадування — це жива форма пам'яті», — це твердження раз у раз виринало у дискусіях, які тривали упродовж трьох днів. Дебати були присвячені, серед іншого, таким темам духовності вірша, поезії, як пам’ять, «демонам історії». Під час останньої дискусії, яку модерував літературознавець Павел Прухняк пролунала теза: «Пам’ять в архівах вмирає, а живе у розповідях і розмовах». Вона перевернула моє бачення і стала уособленням усього симпозіуму, адже ці дні були дійсно живими розмовами про Чеслава Мілоша і Збіґнєва Герберта.
«Маємо двох поетів, які, попри всю близькість і дружбу, що об'єднували їх на початку, згодом пережили сильну, драматичну суперечку, яка розділила не тільки їх, а й Польщу. Після цього виникли окремі планети Мілоша і Герберта, які намагалися довести, що вони є окремими світами, хоча часто були переплетені ідеологічно і політично. Те, що відбувається тут, (Красноґруді. — Ред.) пам'ять, яка зустрічає ці світи, не замовчує те, що було болючого і драматичного між ними, але показує різні шари спільності, аж до останніх віршів, і в цьому полягає надзвичайний вимір цієї зустрічі. Міжнародний центр діалогу — це місце "народження сполучної тканини", відновлення зв’язків і пошуку діалогу. Це і намагаємося зробити між Мілошем і Гербертом після їхньої смерті. Є відчуття, що їм трохи забракло життя, аби розповісти одне одному все, як підказувало їм серце. Хоча ми знаємо про їхні телефонні дзвінки, в яких вони намагалися загасити конфлікт. Ми разом із Мілошем і Гербертом, "дозріваємо" до такої Польщі, яка долає цю роз’єднаність, виявляє її штучність, у тому сенсі, що вона була ідеологічною, інструменталізована політикою. Ми маємо їх врятувати і відновити для всіх нас у Польщі», — пояснив співзасновник фонду «Пограниччя» Кшиштоф Чижевський.
Ідеологічною непримиримістю для Збіґнєва Герберта стала еміграція Чеслава Мілоша до Сполучених Штатів Америки. Герберт звинувачував Мілоша в тому, що той відірваний від коріння, може жити в будь-якій країні і обійтися без Батьківщини. Герберт був іншої формації.
«Нам потрібно працювати над пам’яттю, зокрема критичною, дистанціюватися від самих себе і вміти сміливо дивитися правді в очі, навіть щодо темних сторінок нашої історії. Так само, як і на нас самих, на наше его і наш внутрішній простір. І, коли ми дивимося під цим кутом і на Герберта, і на Мілоша, то бачимо, що вони обидва зробили все, аби ми стали сильними та зрілими, щоб не дозволити завести нас на периферію брехні, лицемірства і плутанини, які віддаляють нас від себе. Цей захід — не тільки увічнення минулої пам’яті. Ці вірші з кожним роком прочитуються інакше, так само, як по-різному бачать свою дружбу з поетами сьогодні, присутні на симпозіумі поети і публіцисти. Це питання про те, як можна продовжити їхню пам’ять сьогодні. Як ми читаємо Герберта та Мілоша сьогодні і ті дружні стосунки чи конфлікти, які існували між ними раніше. Я думаю, що це найбільше резонує з усіма, хто зібрався тут, як шар, який чудово показує, наскільки вони актуальні та необхідні сьогодні», — додав Кшиштоф Чижевський.
Пригадували Герберта і Мілоша, зокрема, ті, хто знав їх особисто. Це літературознавиця, есеїстка і публіцистка Ірена Ґрудзінська-Ґросс, поет Ришард Криницький, філософ, історик та есеїст Кшиштоф Помян. А також громадсько-політичний діяч, журналіст і видавець Адам Міхнік, який у 1980 році взяв у Збіґнєва Герберта інтерв’ю для «Тигодніка повшехного».
«Це великий і геніальний поет, прекрасний, я б сказав, мораліст, автор дуже класичних діагнозів. У перший день агресії путінської росії проти України ми надрукували на першій сторінці вірш Збіґнєва Герберта "Węgrom" (Угорцям), який він написав у 1956 році, під час радянської інтервенції в Будапешт. І це був вірш про польську солідарність і безпорадність. Тому ми передрукували цей вірш, бо він раптом набув іншої актуальності. Це вірш про солідарність нашої редакції та польської інтелігенції з Україною, що бореться. Герберт був людиною доброю, дуже мудрою, освіченою, ерудованою, розумною, дуже сміливою, дуже доброю до інших людей. Але найголовніше те, що він написав. Він був геніальним поетом, геніальним есеїстом і автором чудових п'єс. Мої стосунки з Гербертом були непростими. Були періоди великої дружби, але були і конфлікти. Але я ніколи не переставав вірити в його поетичний геній. А, якщо ви хочете пізнати поета, ви повинні прочитати те, що він написав», — розповів Адам Міхнік.
Запрошуємо послухати розмову.
Христина Срібняк