У суботу, 15 червня, на Національному стадіоні у Варшаві вже у 27-ме пройшов науковий пікнік Польського радіо і Центру науки «Коперник». У цьогорічному заході взяли участь понад 100 організацій, науково-дослідних інститутів, заклади культури, університети, освітні фонди та наукові кола, які запропонували безліч розваг та пізнавальних ігор. Чимало інших інтерактивних заходів, зокрема, квест-кімнату, вікторини, інтелектуальні та спортивні ігри, вправність у прочитанні текстів та запис власного голосу на професійний диктофон, з яким радіожурналісти мають справу щодня, приготувало відвідувачам Польське радіо. Щось цікаве для себе знайшли не лише діти, а й дорослі. Упродовж дня кожен канал і кожна редакція інтерпретували у своїх ефірах разом із запрошеними гостями, що для них є неймовірним у науці, те, у що неможливо повірити (nie do wiary — пол.). «Nie do wiary» — таким було гасло цьогорічного пікніка. Кожен стенд у межах загального павільйону Польського радіо мав публічні презентації. Польське радіо дітям запропонувало своїм прихильникам спортивні розваги, а також зіграти на музичних інструментах: гітарі, лірі, бандонеоні.
Однак, науковий пікнік — це не тільки розваги та науково-популярні експерименти, а й можливість побачити, як працюють журналісти сьогодні і як працювали у минулому.
«Ми намагаємося показати, що є в розпорядженні архіву і чим ми займаємося. Тут презентуємо різні пристрої для запису звуку, якими на Польському радіо користувалися в минулому. Зокрема, це старезні бобінні і касетні магнітофони. Даруємо всім на пам'ять фрагменти, по кілька секунд, записів на магнітній стрічці. Але представлені тут і сучасні комп'ютерні технології. Також ми показуємо, як відбувається обробка звуку. Як здійснюється оцифрування звуків з аналогового запису, які потім можна відредагувати, змонтувати, і використати як ілюстрацію у якій-небудь радіопрограмі. Дещо, як наприклад, радіоп'єси минулих років, можна послухати у подкасті. Відновлення архіву Польського радіо після Другої світової війни було дуже непростим, адже мало що вціліло. Тож Польське радіо не одне десятиліття просило поляків приносити записи з довоєнного часу. Так у нас з'явилися виняткові раритети. Дещо краще збереглися фонди регіональних радіостанцій Польського радіо, як от у Вільнюсі, або у Кракові. Але варшавський архів був знищений. Є також дуже цінні записи, які потрапили до нас із Заходу: з Бі-Бі-Сі, з "Голосу Америки", "Вільної Європи" та "Радіо Свобода". Вони дозволяють доповнити історичну карту польських записів, але, на жаль, дещо було безповоротно втрачено. На нашому стенді можна побачити багато радіоприймачів із попередньої епохи. Можна наочно побачити, з яких пристроїв звучало колись радіо у польських домівках. В нашому архіві є радіоприймачі, яким сьогодні понад 70 років, але і сучасне обладнання DAB. А ще, по сусідству, у нас є такі пристрої, через які можна почути деякі голоси з минулого. Маємо мультимедійний бокс, на якому можна обирати з понад двадцяти важливих записів з архіву Польського радіо і послухати. Ми обрали, на наш погляд, найцікавіші звуки. Тут можна послухати запис Ніла Армстронга, є записи з вересня 1939 року. І за допомогою цього мультимедійного дисплею ми хочемо символічно показати, наскільки важливим є архів Польського радіо і які скарби воно зберігає. Велика частина архіву Польського радіо зберігається на таких магнітних плівках на бобінах. Багато вже оцифровано. Монтаж на бобінах був непростим, адже треба було відміряти хронометраж на стрічці, у потрібному місці розрізати і потім склеїти, розрізати і склеїти стільки разів, скільки це було потрібно. Даруємо сьогодні відвідувачам такі собі сувеніри у формі медальок із заглушок на бобіни, а магнітна стрічка — замість мотузки. Архіви Польського радіо — незбагненні. У нас є дуже багато цих бобін, які більше із переходом на цифрові файли вже не використовують журналісти. Сьогодні Польське радіо має сотні тисяч комп'ютерів, а раніше мало сотні магнітофонів. І кожен журналіст повинен був мати багато таких бобін, щоб архівувати власні записи. Сьогодні вони є артефактом минувшини», — розповів директор Архіву Польського радіо Анджей Мєтковський.
27-й науковий пікнік Польського радіо та Центру науки «Коперник».
Біля самого бобінного магнітофону, на якому радіожурналісти та звукорежисери працювали ще 30-25 років тому, упродовж цілого дня, що тривав пікнік, жодної хвилини не було порожньо. І завжди знаходилися охочі потримати в руках котушки із плівками, спробувати поставити їх на магнітофон. Найзахопленішими були, звісно, діти. Напротивагу, на моє здивування, виявилося, що підлітки з цими пристроями знайомі.
«Гарне обладнання. Стара технологія, мені подобається. Я ще використовую її вдома. Маю касети, на які записую звуки з радіо або пісні. Я зацікавився цим, коли мені було дев'ять, можливо, десять років. Я грався з цим магнітофоном, розбирав його і намагався заміняти деталі, аби він звучав краще, або намагався підключити телефон», — розповів 14-річний Кацпер.
Батьки деяких з цих підлітків касетні магнітофони, звісно, ще пам'ятають.
«Перш за все, важливо показати молодим людям, яка була техніка раніше, адже вдома ми вже такої техніки не маємо. Ані бобінних програвачів, ані касетних, ні навіть для компакт-дисків. Зараз це все повністю цифрове. Попри це я ще маю вдома дещо із касет, і вінілових платівок. Молоді корисно побачити, як це було в минулому, на чому їхні батьки слухали музику, це дуже повчально. Я пам'ятаю, як свого часу переписували музику з магнітофона на магнітофон. Треба було робити все дуже тихо, аби випадково не записати чогось стороннього. Пам'ятаю, як переписував Lady Pank. Але все в історії повертається, відновлюється цінність вінілових платівок, до тих старих речей, які не є гіршими», — пригадав пан Ярослав.
Сталою популярністю другий рік поспіль користувалися майстер-класи від Польського радіо для України. Нагадаю, що це було створення ляльок-мотанок, а також уроки написання електронної музики під пильним наглядом і за допомогою Мирослава Трофимука.
«Мені дуже сподобалося, бо я ніколи нічого такого у житті на робив. Це дуже цікавий інструмент, нічого подібного раніше я не бачив, за винятком схожого мобільного додатку. Це мій другий науковий пікнік і найбільше мені сподобалися робопес і майстер-клас із цим паном», — розповів 10-річний Куба.
27-й науковий пікнік Польського радіо та Центру науки «Коперник».
Чи розгадав секрет успіху і такої популярності своїх майстер-класів сам Мирослав Трофимук?
«Секрет однозначно в тому, що всі кнопки і клавіші на установках, їх можна натискати, кольорові, мигають, світяться лампочки, щось шумить. Мені здається, що суть в тому, аби залишатися дитиною, незалежно від статі і віку. Діти знають щось про життя, ми потім стаємо старші і ми трохи забуваємо, як жити і отримувати задоволення. І, власне, музика є чимось, на мій погляд, спільним. І, власне, гасло Польського радіо для України «Слово творить спільний простір», так само творить цей спільний простір і можливість спілкування музика. Для мене музика — це та сама мова. Якщо ти не знаєш мову і неможливо говорити, наприклад, словами, можна сигналізувати на мигах, використовувати онлайн-перекладачі, а можна просто грати музику. І для цього можна використовувати мобільний телефон і безплатні мобільні додатки, а можна просто вистукувати руками ритм по коробці. Головне — отримати це задоволення, якось відволікатися від цієї сіризни і чорноти, яка хоче нас захопити. Протистояти, боротися, але теж мати можливість отримати цей ковток свіжого повітря за допомогою музики. Найчастіше запитують, коли підходять: "Скільки це коштує?". На пікніку до мене підходив батько, він хотів, аби син спробував створювати музику, і в процесі запитував: "Яка це версія, який формат?". І я розумію, що він трохи в курсі і, можливо, хотів би цим займатися, тож цікавиться, скільки це коштує. Також підходила мама з дочкою, спочатку сама спробувала і сказала, що вона не проти десь повчитися у більш спокійній і виваженій атмосфері. Класно, якщо люди відчувають, що їм це потрібно, і хочуть більше дізнатися, як ці елементи працюють», — підсумував Мирослав Трофимук.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу.
Христина Срібняк
