Його праця на Польському радіо Львів розпочалася від самої появи цієї радіостанції в січні 1930 року. В той момент Юліушу Петри було вже 40 років, він, як і більшість, не міг мати подібного досвіду, але виявився досконалим у цій справі. Спочатку як літературний керівник, а згодом як програмний директор. Працівники Польського радіо Львів, а, зокрема, диктор Чеслав Гальський згадували, що Юліуш Петри був чудовим організатором, який умів захоплювати людей і заражати їх своєю пристрастю до радіо. Із архівних записів Чеслава Гальського: «Так сталося дивовижним чином, що Юліуш Петри зміг залучити і організував навколо себе жменьку людей, які були "одержимі мікрофоном" і дуже здібними. Якщо взяти "Веселу львівську хвилю", то це і Будзінський як автор, Щепко і Тонько, яких боготворила вся Польща, Влада Маєвська, Любов Шорт, музиканти Шидз, Альтенберґ, Ґабель, Серединський і я сам. Варшава нарешті зрозуміла і сказала про це офіційно, навіть місцева преса на цьому наголошувала, що львів'яни "знають, як відкрити душу мікрофона". Тобто вони розуміли, що таке радіо».
Походив Юліуш Петри зі Станіславського воєводства (нині — Івано-Франківщина). Він народився в 1890 році у селі Лоп'янка в родині лісника. Батько помер, коли Юліушу було 17 років. Тож юнаку довелося багато працювати, аби утримувати родину. Попри це він успішно закінчив гімназію у Львові і в 1908 році продовжив навчання на філософському факультеті Львівського університету. Однак через низку різних обставин йому доводилося кілька разів переривати і поновлювати навчання.
«Він вивчав польську, романські та германські мови і літературу, тож мав доволі широкі гуманітарні знання, а не лише один конкретний фах. Під час Першої світової війни Петри був призваний до лав австрійської армії. У зв'язку з цим, серед іншого, він закінчив офіцерську школу, а після звільнення з армії став вчителем і викладав у Державній середній промисловій школі у Львові. В біографічній довідці згадується, що він закінчив навчання у 1921 році, тобто вже після війни. Тоді ж він розпочав свою активну журналістську та літературну діяльність. Він писав для Dziennik Lwowski, Kurier Lwowski. Він також написав п'єсу "Левові серця", за яку отримав кілька нагород. Тож він був уже досить відомою і впізнаваною у Львові людиною», — зазначив Кшиштоф Саґан.
У 1931 році Юліуш Петри став програмним директором Польського радіо Львів. Після того як мовник перейшов у власність держави, в 1935 році він обійняв посаду генерального директора. Всі наголошували на тому, що його любив колектив, і Петри мав такий природний авторитет, що, коли він хотів щось реалізувати, то не мусив запроваджувати розпорядження, аби колектив це підхопив. Дикторка Влада Маєвська згадувала, що він був «вихователем» радіогрупи і другом. В ефірі Польського радіо Львів Петри вів «Поштову скриньку» подібно, як і Стефан Тимєнєцький. У цій передачі він відповідав на листи в ефірі, які надсилали слухачі. Серед цікавинок, про які згадував Чеслав Гальський, є те, що Юліуш Петри не вимовляв літери «р». Але це не заважало вести цю одну передачу. Він дуже любив роботу на радіо і був відкритий до пропозицій. Хто б не прийшов до нього з ідеєю, він завжди знаходив 15 хвилин в ефірі, аби її можна було реалізувати. Більше того, завдяки своїм контактам, він міг запрошувати до мікрофону багатьох відомих гостей, які перебували у Львові. Чеслав Гальський зафіксував у своїх спогадах історію з угорським композитором Белою Бартком, який випадково опинився у Львові і на запрошення режисера виступив перед мікрофоном з невеличкою п'єсою. Однак жодне з фортепіано, що були на радіо, композитору не підходило, тож довелося їхати на склад, він пробував різні і обрав одне конкретне, на якому хотів грати. І цей інструмент потім спеціально перевезли на радіо, аби він міг виступити на ньому з цим номером».
Також сучасники згадували, що Юліуш Петри був дуже уважним, щирим, ласкавим, музично обдарованим, з чудовим почуттям гумору, добрим і талановитим. Він до божевілля любив Польське радіо Львів, яке стало для нього справжньою родиною.
«Дідусь був дуже, так кажуть і це стосується не тільки радіокола, а й родини, він був надзвичайно приємною людиною, яку люди сприймали дуже позитивно. Це було винятковою рисою його характеру. Чеслав Гальський серед багатьох добрих і сердечних слів, сказав, що дідусь був трохи наївним. Але я би сказала, що це гарна риса, адже така дипломатичність повинна базуватися на певній наївності, на припущенні, що всі люди є надзвичайними. Він мав цю, я би сказала, навичку. Нерідко ті, хто йому симпатизував, говорили, що дідусь був людиною, відірваною від життя. Тут важливо розрізняти, що ця відірваність була не від радіо-життя, а якогось іншого - у ширшому розумінні. У нього була сім'я, але на неї залишалося менше часу, бо він був відданий радіо», — згадувала онука Юліуша Петри Йоанна Петри-Мрочковська для проєкту Кшиштофа Саґана «Radio w pamięci zapisane».
Серед ідей, які свого часу підтримав директор Петри, була, запропонована Віктором Будзінським у майбутньому легендарна передача «Весела Львівська хвиля».
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan
