Єремі Пшибора був одним з небагатьох працівників Польського радіо, які, незважаючи на смертельну загрозу у вересні 1939 року, підтримували мовлення радіостанції аж до капітуляції Варшави. Хоча у перший тиждень Другої світової війни за порадою він приєднався до евакуації працівників радіо, але в останній момент буквально вистрибнув із автобуса і залишився у столиці. А за лічені години стало відомо, що «Варшава ІІ» продовжує своє мовлення, і він повернувся до роботи диктора. Оскільки жив Єремі Пшибора досить далеко від роботи, його постійне пересування містом було небезпечним, тож до кінця вересня його домівкою стало радіо на Зєльній, 25. Там він познайомився з Єжи Варшавським, який після війни стане відомим композитором, актором і режисером, а разом у майбутньому вони стануть творцями «Кабаре літнії панів». У вересні 39-го Васовський був інженером Польського радіо і працював у апаратній.
«Тоді наше спілкування полягало у тому, що в ті дуже невеселі дні в апаратній можна було послухати досить веселу музику, яка лунала з радіостанцій усього світу. І спочатку саме для цього я до нього приходив. В ефірах Польського радіо ми намагалися транслювати музику, яка б підбадьорювала дух, але загалом не дуже веселу, бо навколо весь час горіли, пошкоджені бомбардуванням будинки, і тривало їхнє гасіння. Пам'ятаю, як однієї ночі у пошуках питної води ми пішли до сусідньої із радіо будівлі, яка розташовувалася дуже близько, адже вже було досить погане водопостачання. Залишки води ми знайшли у чайнику в одній із квартир на верхніх поверхах. Очевидно, що власники покинули її. Будинок був високий і з вікон було видно багато пожеж, здавалося, що горить вся Варшава вже. І все ж це була лише крихітна частина Варшави у порівнянні з тим, що відбувалося пізніше, у 44-му. Але вночі це виглядало дійсно страшно, фактично все місто було у вогні. Там був патефон, і у пошуках цієї маленької розради я простягнув руку до підбірки старих платівок. Як сьогодні пам'ятаю назву першої пісні на одній з них — "Все пішло з димом". Це було смішно (у лапках), у поєднанні з тим, що можна було побачити з вікон того будинку», — спогади Єремі Пшибори з архіву Польського радіо.
Значення Польського радіо у вересні 1939 року переоцінити важко. Його повідомлення були єдиним джерелом інформації про життя міста, що дає відсіч загарбникам. Німці хотіли за будь-яку ціну знищити радіостанцію. Аби вони не захопили радіопередавальну станцію у Рашині, 6 вересня її підірвали самі працівники. Однак через день «Варшава ІІ» відновила мовлення на коротких хвилях на чолі з Едмундом Рудницьким. В її ефірі транслювалися знамениті промови президента Варшави Стефана Стажинського, передавали новини звідусіль, а також інформували про те, що відбувалося в самій столиці, та сповіщали про повітряні тривоги. Єремі Пшибора зачитував повідомлення про бомбардування, пожежі, перебої з водопостачанням… Тогочасні радіопромови, серед іншого, президента Варшави Стефана Стажинського та диктора Єремі Пшибори були записані на платівках і сховані від німців наприкінці вересня 1939 року. Нині вони є надбанням та національною спадщиною Польщі. Перед тим, як окупанти увійшли до будинку на вул. Зеленій, 25, працівники радіостанції, ризикуючи життям, винесли з розбомбленого будинку 200 металевих платівок і сховали їх у приватних квартирах. Після війни контакти з місцями і людьми, де вони зберігалися, були втрачені, тож вважалося, що він теж був безповоротно втрачений. Однак через 40 років, у 1979 році, частина платівок повернулася до Польського радіо. Ці записи, очищені та оцифровані. А в червні 2021 року колекцію внесено до польського національного списку спадщини ЮНЕСКО.
Захопивши Польське радіо 30 вересня 1939 року, німецький режим звільнив всіх працівників, наказав конфіскувати радіоприймачі і під страхом смерті заборонив полякам слухати радіо. 1 жовтня 1939 року Польське радіо пішло в підпілля. Єремі Пшибора під час окупації співпрацював з Армією Крайовою і був серед тих, хто мав працювати на повстанському радіо «Блискавиця».
«Через плутанину з початком повстання, бо побутує історія, що воно мало спалахнути раніше, потім цю дату перенесли, але не всіх про це попередили, тож інформацію про те, куди саме Пшибора мав з'явитися для роботи на цій радіостанції, не отримав. Він навіть не знав, що вона досі не була готова до роботи, адже внаслідок непередбачуваних подій, про які ми вже говорили в нашому радіоциклі, повстанська радіостанція не запрацювала у перший же день Варшавського повстання. Тож через низку знайомств Пшибора вийшов на дружину Збіґнєва Сьвєнтоховського, який був диктором "Блискавиці". Від нього дізнався, що радіостанція діє на вулиці Монюшка, і так зголосився до праці. У своїх мемуарах Пшибора не згадує у подробицях цю розмову, окрім загального враження, що йому не дуже подобався дух військового радіо, де треба кричати, тупотіти ногою, стояти струнко і віддавати честь. Однак на сходах будівлі "Блискавиці" він зустрів Едмунда Рудницького, від якого дізнався, що підпільне Польське радіо знаходиться поверхом вище, і його програми також виходять в ефір. Так завдяки Рудницькому Пшиборі вдалося змінити своє призначення з військового на цивільне. В результаті він став одним з двох головних дикторів програми Польського радіо, яка транслювалася під час повстання, а не військової "Блискавиці". Говорити, що це була повноцінна радіостанція, не можна. За збереженим описом, це була маленька кімнатка з передавачем і мікрофоном, адже важливо було приховати її від німців і, щоб мало хто знав про це. Німці використовували свої методи для їхнього пошуку, за участі гоніометричної служби, які за сигналом визначали, звідки він передається. Звідси, між іншим, такі сильні бомбардування в Середмісті Варшави, тобто в районі Сьвєнтокшиської і Монюшка, бо німцям вдалося визначити, що радіостанція працює приблизно в цьому районі, тож було розпочато масовану атаку, аби його знищити», — прокоментував Кшиштоф Саґан.
Пізніше підпільне Польське радіо перенесли на вулицю Познанську. Де воно знаходилося, знав лише Едмунд Рудницький, тож Єремі Пшибора опинився поза роботою на радіо і виїхав з Варшави, до якої повернувся в березні 1945. Однак, не отримавши надії продовжити діяльність диктора на відновленому після війни Польському радіо на Тарґовій, на три роки пов'язав своє життя з радіостанцією в Бидґощі, де він написав свої перші сатиричні тексти пісень.
Запрошуємо послухати передачу.
Христина Срібняк і Кшиштоф Саґан