Повномасштабна війна Росії проти України породила безпрецедентну кількість новинних статей і повідомлень у соціальних мережах, які відображають протилежні ідеології та наративи. Результатом цих поляризованих кампаній стали взаємні звинувачення у дезінформації та фейкових новинах вони творять атмосферу плутанини та недовіри для читачів у всьому світі.
Про це йдеться у дослідженні «Автоматизоване багатомовне виявлення прокремлівської пропаганди в газетах і дописах у Telegram», опублікованому у науковому журналі Datenbank – Spektrum, присвяченому базам даних, додаткам баз даних і пошуку інформації.
У дослідженні аналізується як ЗМІ вплинули та відобразили громадську думку протягом першого місяця війни за допомогою статей і каналів новин у Telegram українською, російською, румунською, французькою та англійською мовами.
Автори пропонують та порівнюють два методи багатомовної автоматизованої ідентифікації прокремлівської пропаганди, засновані на трансформерах і лінгвістичних ознаках.
Автори дослідження Вероніка Солопова, пост-докторський науковий співробітник у Технічному Університеті Берліна, Крістоф Бенцмюллер, німецький інфлорматик, і Тім Ландграф, доктор, професор Інституту комп'ютерних наук Кафедра математики та інформатики з Берліна.
За словами авторів дослідження, пропаганда впливає на аудиторію для підтримки політичного порядку денного. Вони стверджують, що пропаганда відіграє життєво важливу роль у російському вторгненні в Україну, формуючи рівень схвалення війни, напр. фабрикація пояснень військових злочинів. Як наслідок, фейкові новини також поширюються українськими, центральноєвропейськими та західними ЗМІ, сіючи недовіру та плутанину.
Метою цього дослідження стало виявлення військової пропаганди, створеної в контексті російського вторгнення в Україну в 2022 році, у прозорий та зрозумілий спосіб, оскільки такий інструмент можна використовувати для модерації контенту в соціальних мережах.
У той час як російська пропаганда створює «какофонію» сфабрикованих думок і джерел у своїй медіа-екосистемі, вона також має ряд однотипних стратегій і підходів.
Своєю роботою автори надають інструмент з відкритим вихідним кодом для ідентифікації таких фейкових новин і пропаганди російською та українською мовами, демонструють, що відрізнити пропаганду від нейтральних новин не цілком можливо в поточній ситуації, оскільки новини з обох сторін можуть містити пропаганду війни, а західні ЗМІ сильно залежать від українських офіційних повідомлень.
У Берліні я зустрівся із Веронікою Солоповою, однією із авторок дослідження. І поговорив про те, як російська пропаганда діє в Німеччині, на кого вона спрямована, які теми, наративи і соціальні групи нею охоплено.
Зараз дуже інтенсивно почали боротися з дезінформацією, про це говорять, про те, що Росія вкидає дезінформацію. Росія послідовно робить це давно, роками. Ще за часів Дзержинського росія розробила операцію «Трєст», це був такий дезінформаційний, власне, проект.
Як ви думаєте, як ви бачите, досліджуючи це питання, чому Європа і світ, якось так, доволі інфантильно до цього ставилися, тривалий час?
«Я трошки сказала про це під час своєї панелі, що є такий міф, що європейські нації, вони зробили всі правильні рішення, і вони розумні, і тому в них все добре. І тому вони вважали, що їх населення, оскільки в них вже є демократія, є доступ до гарних новин, вільних новин, їх населення не попаде на такі нерозумні кампайни, і тому чого їм боятися? Але потім вони подивилися на соціологічне дослідження, на свої вибори, і побачили, що Європа дуже сильно йде праворуч. І таким чином всі почали, думати, шо треба щось з цим робити.
З таких цікавих кампайнів, які я, наприклад, сама зараз побачила, я не впевнена, що є реальні дослідження щодо цього, це, наприклад, явний інфокампейн проти партії Grüne, тобто партії Зелених в Німеччині, тому що дуже конкретно помітний слід і схожі механізми, як, наприклад, у 2019 році в Україні, при тому, що це були, зрозуміло, демократичні вибори, але Росія досить сильно ампліфікувала ефекти наративів проти, наприклад, попереднього президента України. І дуже схожі речі можна зараз почути від німців, навіть звичайних центристських голосувальників, і вони, наприклад, не можуть пояснити, в чому їх проблема, але наратив звучить так: «Грюни отримали нарешті свою можливість щось зробити і відразу її профукали».
І це досить схоже. І коли ти питаєш, а що ж саме, і ніхто не може пояснити. І це цікаво, тому що Зелені, насправді, коли зараз послухаєте Роберта Хебека і їх голову, він говорить розумні речі щодо допомоги Україні, щодо важливості консолідації Європейського Союзу, армії і можливості Євросоюзу себе захистити.
І мені здається, що тут дуже яскравий слід росії. Роберт Хебек каже правильні речі, тобто він чітко підтримує Україну і дуже чітко проговорює, як саме це робити. І для мене це звучить абсолютно логічно, тобто це явно відповідає тому, що Україна як країна і наша інформаційна кампанія транслює в світ.
І він говорить це найбільш чітко зі всіх політиків. І взагалі його партія промовляє найбільш чітко ці речі. І при цьому саме проти них є зараз така кампанія, що ніхто не може нічого зробити.
Але при цьому проблема в коаліції в принципі була не така сильно саме в них. Тобто це цікавий момент. Потім, зрозуміло, це антиамериканський сентимент, мені здається, навіть більше, ніж антивестерний.
Тому що, зрозуміло, коли ти в самій Німеччині, то ти і є частина заходу. Тобто це не так сильно падає на вуха. А от антиамериканський сентимент, який, на жаль, зараз підтверджується реалістичними такими речами.
Тобто, мені здається, велика кількість людей в Україні погодяться, що голосування в Америці пройшло, можливо, не оптимально для більш чіткого плану, що робити з війною. І, скажімо так, це відчуття, що Америка – це головний такий ворог майже. При тому, що воно досить дивне.
В тому плані, що саме Росія, бо Радянський Союз окупував Німеччину досить довго і з жахливими методами.
Не впевнена, що Путін говорить саме про таку денацифікацію. Але зрозуміло, що така капанія проводилася і не було справжньої окупації. І при цьому абсолютна більшість моїх знайомих, наприклад, німців різного віку, дуже негативно ставиться до Америки. І мені здається, набагато більш негативно, навіть, ніж до Росії. Особливо зараз воно може змінюватися, але в них немає таких сильних відчуттів щодо Росії. Вони такі – ну, так, це погано, але це нейтрально погано.
При тому, що їх відчуття щодо Америки – це така активна агресія. Це люди західної Німеччини, скажімо. Бо ж ми знаємо, що Німеччина була свого часу під впливом совєтів. Тому, можливо, це ще та ностальгія, як і в нас, в багатьох. Це люди забиті совєтським минулим. Дивіться, я живу в Берліні, і більшість людей в Берліні – це не берлінці, як часто буває в Мегаполісі. Більшість приїхала з західної Німеччини. Насправді, але я чую дуже схожі наративи. Причому є різні бекграунди.
Тобто, це все зрозуміло. І якщо ми подивимося на голосування, все ж таки в Німеччині, коли воно не сфокусовано на східних ландах, там або Баварії і Берліні, все ж таки більш центристські партії перемагають. Але я так розумію, що останні соціалінгічні дослідження не дуже втішні».
Власне, чи можете якісь приклади навести конкретних таких дезінформаційних вкидань, на підставі яких можна би було стверджувати, що те, про що ви говорите, це є наслідки? Тобто, якісь, може, були повідомлення в медіах політиків, чи в соцмережах, розкрутка якихось тем? Тобто, щоб можна було сказати, що ось це є те, про що ви сказали, це наслідок, власне, дезінформації російської.
«Ну, зрозуміло, наприклад, це трошки більш старий приклад, але до певного масштабного вторгнення більшість в Німеччині була все ж таки проти надання допомоги зброї Україні. Це було видно і в медіа, і по соціологічних опитуваннях. Тобто, навіть люди, які симпатизували Україні, вони були проти надання зброї. І після того, як повномасштабне вторгнення все одно сталося, як це і всі уявляли собі, вони почали трошки переформатуватися, але такі вкиди все ще є. Особливо, що цікаво, вони підтримуються дуже сильно різними інтелектуалами з артсфери Німеччини, тому що артсфера Німеччини, вона досить очевидно була під, якщо не фінансуванням, то що найменше таким, що називається «soft power» Росії, тобто в них там всіх є друзі росіяни, особливо там, ну тобто балет, письменники, все що завгодно, але, зрозуміло, особливо це.
І вони були ті, хто виступали саме за пацифізм, за наритив того, що Німеччина в боргу моральному перед Росією, і тому не має допомагати Україні, яка була частиною Червоного війська, але це таке. Тобто, це мабуть один з тих. Якщо ми поговоримо про якісь класичні наративи, щодо того, що Німеччина замерзне, через те, що виключили газ, якщо чесно, я не відчула, що цей наритив прямо так спрацював, знову ж таки, можливо, в моїй бульбашці, або з того, що я бачила по Берліну, тобто, можливо, більш якийсь «rural area» це спрацювало краще, але мені здається, що був якийсь досить швидкий, швидка відповідь, тобто, Німеччина знайшла інший вихід, де знайти газ.
Мені здається, що навіть відповідь суспільства була більше на це, що, а чому рішення не було якесь комплексне, там, наприклад, зелена енергетика, все що завгодно, чому, наприклад, почали купляти зріджений газ у Катара - це ж також диктатура. Ну, тобто, люди починають розуміти, що це не тільки Росія, наприклад, є проблемою, це є вісь зла. Тобто, окей, ми відходимо від однієї диктатури, щоб потім попастися на таку саму голку іншої диктатури, це досить проблематично і потрібен трохи більш комплексний підхід.
Але ми можемо бачити, як Європейський Союз, різні, Німеччина в тому числі, намагаються вирішувати, знаходити найшвидші і найлегші рішення для таких проблем, а, мовляв, от комплексний підхід ми зараз розробимо і він буде такий довготривалий. Що наче і позитивно, але мені здається, що вони трохи відстають весь час, що потрібно робити досить сильну реформу абсолютно у всьому. І гарний приклад цього – це, наприклад, як були заблоковані Russia Today і такі інші, Russia State Sponsor, аутлети новинні, вони їх заблокували, тому що в них була якась невідповідність ліцензій, а не тому, що це пропаганда. Тобто, знайшли юридичну причину, але вона при цьому не називає справжню проблему, що це агресор.
Це, власне, проблема, так, я так розумію, бо якби суспільство знало, що це саме за це, то, можливо, і думка була інша в людей. Так, але при цьому це легше, тобто справжнє пояснення трошки легше і маніпулювати потім, особливо, крайнім правим, крайнім правим, так, тому що це відразу починають кричати про цензуру».
Тобто вони бояться сказати правду, за що вони закривають ці ресурси - ми їх закриваємо, тому що це російська пропаганда, ось є правда. Але ми вигадаємо якусь таку нейтральну причину, щоб і закрити, зробити ніби добру справу, але водночас не пояснити... Тобто це як ведмежа послуга, по суті, бо вони закривають канал, але суспільство, не знаючи, чому його закрили, або чуючи, що це юридичні питання, але не чують чітко, що це була дезінформація, і тому ми їх закрили.
«Саме так, але мені здається, що була не готова ще, насправді, легальна база. Тобто в Німеччині, в Європейському Союзі, що робити саме з дезінформацією, саме в тому плані, про що я говорила, що дуже легко маніпулювати такими рішеннями щодо цензури. Хоча ми не називаємо зло своїм ім'ям, і в чому саме проблема цього зла.
І мені здається, що позитивно, що потрошки все ж таки змінюється, і будемо сподіватися, що буде достатня база, щоб можна було також засудити такі аутлети. От ми вже бачили, наприклад, коректив доповідь щодо доплгенґер. Тобто мені здається, що не було ніяких легальних наслідків, наприклад, для компаній, які, можливо, по недогляду, були використані як такі прокладки для того, щоб ці доплгенґер-сайти могли показуватися в Європі.
Вони просто це виключили, вибачилися і все. А, можливо, потрібно все ж таки вводити якісь санкції для такого, називати своїми іменами речі».
Тобто саме, напевно, десь подібно відбувається і з замороженими активами російськими, і з використанням їх на відбудову, зокрема, України, на озброєння.
Бо ж ми чуємо інформацію, теж питання, чи це вкид - про те, що ага, якщо ми зараз дозволимо одним ці активи арештувати і їх використовувати, то хто знає, чи не можна буде те саме застосувати до активів інших, не таких, скажімо, нелояльних. І це лунає в просторі. Тобто цілком імовірно, що це теж може бути якийсь такий, припускаю, дезінформаційний вкид, щоб затягувати час з передачою заморожених активів.
«Однозначно. Ми, наприклад, також можемо бачити це по рішеннях ООН. Тобто, наприклад, те, що зараз прем'єр-міністр Ізраїлю отримав підозру, тобто ордер на видачу його кримінальному суду, міжнародному кримінальному суду, саме по обвинуваченню в воєнних злочинах.
А при цьому Путіну видали, що він крав дітей. Хоча це не найголовніше. Так, це жахливо. Це абсолютно частина всього жаху, через який ми живемо, який задокументований і так далі.
Але при цьому це настільки політизовано. Ну, якщо ми ще візьмемо до уваги, що секретар ООН Гутієреш при цьому їде, обнімається з Путіним, на якого виданий ордер на арешт, то, в принципі, це повна дискредитація західних інститутів. Інституцій правових.
В принципі, якщо повернутися до того, з чого ми почали, дуже важливо зрозуміти і розумінням воно приходить, що демократія – це не якась точка, до якої вони всі прийшли і тепер щасливо можуть розслабитися. Це процес. Це постійна боротьба за безпеку інститутів.
І все, що ми робимо, воно на це вказує. І тому, тобто такі токсичні речі, як те, що зробив Гутєреш, це дуже велика проблема, тому що захід має консолідуватися і захищати демократію. При чому не пацифістично, а переходити в наступ, скажімо так, в сенсі цього активного захисту».
Те, що досліджувала Вероніка Солопова, називається впливом на розуми. Або когнітивна війна. Війна в когнітивній сфері. Вона вже давно ведеться і росія, з китаєм мають свої доктрини, концепції, дослідження та аналізи. Звісно, створенням таких займаються і країни НАТО. Принаймні Іспанія вже офіційно схвалила концепцію діяльності в когнітивній сфері, а у Франції в 2021 році вже був створений проект, завданням якого було підвищення когнітивної безпеки спільнот, суспільства, підготовка до майбутніх загроз і війн, пов’язаних із впливом на когнітивні процеси.
Про те, що таке когнітивна війна, а головне, які приклади можна навести із тих, що можна викласти на загал, питаю професорку Академії військовго мистецтва Аґнєшку Щиєльську.
«Якщо б я мала описати когнітивну війну, мені довелося б посилатися на багато офіційних визначень і кожне з них вказувало б, що насправді це таке поєднання, своєрідна конвергенція війни інформаційної, кібернетичної, радіоелектронної, розвідки, інвігіляції, психологічних операцій, розпізнавання. І основою, звичайно, є використання цифрової та мережевої інфраструктури. Зараз без цього ніяк.
Ще Карл Філіп Ґотліб фон Клаузевіц, пруський теоретик війни, підкреслював, що важливо впливати на людський розум, бо тоді, зламавши волю противника, ми можемо чогось досягти раніше. Уміння перемагати без боротьби і змушувати виконувати нашу волю, використовувати знання про супротивника проти нього – це справді велике, величезне, цінне вміння, мистецтво».
Ще два відомі вислови Клаузевіца – «Війна є лише продовженням політики іншими засобами». «Мир - це перемир'я між двома війнами».
Росія, а за нею і Китай, каже Аґнєшка Щиґєльська, вміють у когнітивну війну дуже добре. Захід також надолужує. Дезінформація - фундаментальний елемент, основа, ключ у когнітивній сфері.
«До речі, вже Меснер стверджував, - ми вже навіть сьогодні досить яскраво бачимо це в нашій реальності, - що треба замінити справжні авторитети або аморальними, або фальшивими авторитетами. І - якщо послуговуватися висловом Леніна, - корисні ідіоти зроблять дуже, дуже велику робота для нас.
Якщо візьмемо до уваги, що дезінформація — це така здатність цілеспрямовано створювати та підбирати слова, щоб надати їм значення і створити з них послання свідоме чи підсвідоме, то тут, безсумнівно, слід згадати логомахію та пресупозицію. Останнім часом досить популярною фразою, коли йдеться про логомахію, була фраза УПАіна, яка, безсумнівно, викликає негативні асоціації, чи називання Трампом телебачення CNN телебаченням фейкньюсів також дуже швидко було підхоплено у світі, викликаючи специфічні, намічені ефекти.
Якщо говорити про дезінформацію в контексті пресупозиції, це також чітко видно, коли ми ставимо питання в публічній сфері щодо діяльності уряду, у соціальній сфері, які насправді не мають глибшого змісту, але є надзвичайно потужними та вражаючими для нашого сприйняття, незалежно від того, правдиві вони чи неправдиві, наприклад, «чому уряд приховує від нас правду» або «чому політики продовжують брехати».
Тобто, меседж вже нав’язаний самою формулою. І це типово цілеспрямована діяльність. Із когнітивної сфери.
Ну і нарешті один-два яскраві приклади, про які говорила Вероніка Солопова в Берліні, і які дуже помітні в Польщі, але не тільки – те, як суспільтсва реагують на допомогу Україні, утримання біженців, тут ефект явного впливу росії в цій когнітивній сфері.
«Тут варто підкреслити діяльність у сфері децепції, тобто, вплив на прийняття рішень, змін. Маніпуляція інформацією, щоби вплинути на рішення конкретної особи, групи чи інституції. Це так звана закордонна підривна діяльність, або субверсія. Коли ворог намагається підірвати довіру до влади, споляризувати політичні еліти, і викликати тиск, щоби цілковито зірвати довіру до влади на заході, що, мовляв, це тільки в їхніх інтересах допомога Україні, а держави самі несуть витрати, їм це шкодить. Це, безумовно, атака на єдність усіх альянсів і всіх угод. Безперечно, до цього ж додається візуальна маніпуляція та підкреслення «жорстокості українських військ». Тут ці елементи можна скласти, як пазл, і, я думаю, буде створено досить чітку картину, вичерпну картину цих видів діяльності в когнітивній сфері, з якою ми вже маємо справу».
Інша експертка, професорка Дорота Домалевська, говорить, дезінфооррмація поширюється дуже швидко, набагато швидше, ніж правдива інформація. А для протидії дезінформації її необхідно перевіряти.
Але насправді у кіберпросторі на кожну дезінформацію, на кожну фейкову новину ми можемо знайти три інші фейкові новини, які підтверджують цю фейкову новину. Тож залишається питання, де перевіряти? Дорота Домалевська досліджувала проблематику дезінформації та пропаганди в соціальних мережах і як цьому протистояти.
«Я просила студентів лайкнути різні платформи перевірки фактів, фактчекінгу, у своїх соціальних мережах, і ці платформи перевірки фактів не діяли - алгоритми не передавали інформацію далі.
Дезінформація, безперечно, є проблемою не лише сучасною, а й історичною. Однак ми бачимо, що сьогодні наукові дослідження все більше присвячуються аналізу та перевірці предмета дезінформації.
Але, як я сказала, перевірка фактів не обов’язково виконує свою роль. Якщо ми дійсно намагаємося перевірити факти, ми можемо їх знайти, але це не проникає в алгоритми.
Освіта науковцями пропонується як рекомендація ров’язання проблем кібербезпеки. Це спосіб посилити соціальну стійкість і таким чином зміцнити нашу безпеку. Але тут також потрібно бути обережним, тому що соціальну стійкість можуть будувати вчителі, але, по-перше, вчителі не завжди мають ці інструменти, а по-друге, вони не завжди можуть передати свої знання так, щоби принагідно не просувати своїх власних позицій, точок зору, поглядів.
Я хотіла б згадати теорію, пов’язану з освітою, яка датується 1960-ми роками, Вільяма Магуайра, який говорив не зовсім про дезінформацію, а ширше про переконання, теорію щеплення. Тобто він використав цю медичну метафору. Щеплення - тобто до того, як дезінформація з’явиться в публічному просторі, ми можемо передбачити, який контент використовуватиме опонент для її поширення. Наприклад, під час виборів, політика охорони здоров’я чи безпеки часто є предметом дезінформації, і, передбачивши ту саму дезінформацію, суспільство може отримати щеплення від цих тем.
Є активне щеплення або пасивне щеплення. Пасивне передбачає представлення аргументів і контраргументів суспільству в такий односпрямований спосіб, тоді як активне щеплення, яке є набагато ефективнішим, заохочує суспільство самостійно активно створювати аргументи, таким чином зміцнюючи його критичне мислення та критичний аналіз. І тут як активне, так і пасивне щеплення може стосуватися контенту, пов’язаного з методами, які використовуються для дезінформації, наприклад, використання емоцій, використання зображень, клікбейту тощо, або такі, що опираються на зміст. І тут фактчекінгові платформи не опираються на зміст, тобто такі платформи вишукують конкретні наративи, які ворог використовує, щоби поширювати дезінформацію».
Боротьба за людську свідомість точиться вже за монітором компютера, смартфона, лептопа. І ми в ній беремо участь. Не завжди в якості учасників, частіше як інструменти і жертви.
Слухайте матеріал у доданому файлі:
27:17 FEJKOLOWY_KOGNITYWNA WIJNA ROSIJI_BERLIN_GDYNIA_2024_29_12.mp3 Когнітивна війна росії проти світу: методи впливу на людську свідомість
Матеріал підготував Володимир Гарматюк