Гостею нашого ефіру є депутатка Європейського парламенту Анна Фотиґа, яка цими днями у Європарламенті представила звіт про дії РФ в Україні. Цей звіт був підготовлений на основі документів, які просочилися з поштової скриньки впливового радника Путіна Владіслава Суркова. Він є, фактично, першим документом, що описує витік інформації, з кореспонденції між згаданим сірим кардиналом Путіна Сурковом та його оточенням. Цю інформацію українські кіберактивісти здобули у 2016-2017 роках та викрили дії Кремля щодо впливу на сусідні країни і показали стратегію та тактику Росії у дестабілізації України. А отже, що випливає з цього звіту?
А.Ф.: У Європейському парламенті, також завдяки моїй активності, вже представлено багато подібних звітів, зокрема й такий, що його підготував Центр передового досвіду НАТО, що знаходиться у Ризі. Цей звіт показував те, як Російська Федераця готувалася до анексії України, до війни в Україні, тобто насправді цей звіт показував дії Росії протягом 12 років, які передували анексії Криму. Показував поширення видів діяльності Кремля, які нині ми можемо називати своєрідним вступом до гібридної війни.
Рапорт, представлений минулого тижня, має остільки важливе значення, що він спирається на матеріал здобутий українськими гакерами, і він показує внутрішні дії Кремля, функціонування влади, підготовку, спосіб впливу та дестабілізації тобто увесь спектр діяльності, увесь апарат інформаційної війни, що передував іншим діям. Співавторами звіту є Аля Шандра - головна редакторка інтернет-видання «Euromaidan Press» та депутат парламенту Великої Британії, представник Консервативної партії Роберт Сілі.
І хоч сам звіт говорить також про інші події, бо в звіті мовиться також про ситуацію в Грузії, то в основному цей рапорт концентрується на подіях в Україні після 2014 року, тобто після того, як Росія загарбала Крим. У рапорті відмічено всі дії спрямовані на дестабілізацію ситуації в Україні. На основі цього рапорту ми можемо робити висновки про способи впливу на політичну сцену, на демократію країни. Втім, тут можна додати, що й Польща має в цьому питанні свій досвід. Фактично кожен із політиків, які функціонують у польській політиці, мають такий досвід. А вже напевно це стосується осіб пов’язаних із закордонною політикою.
Звіт, створений на основі документів, які просочилися з поштової скриньки Владіслава Суркова, говорить про корупцію, пропаганду, створення хаосу, вплив на журналістів, підкуп місцевих політиків, підтримку децентралізації та федералізації держави, надихання протестів чи маніпулювання громадською думкою тощо. Чи те, що виникає з цього звіту, - це нові факти, чи радше підтвердження того, про що ми вже знаємо або здогадуємося?
А.Ф.: На мій погляд, це така додаткова крапка над «і», яка дає докази на твердження, які лунали раніше, і які виникали з аналізу процесів та висновків, що робилися після досліджень певної поведінки, чи процесів і подій, що відбувалися. Рівень імовірності такого аналізу дуже високий, тим паче, якщо він відбувається з використанням наукових інструментів. Тут додаткове значення має той факт, що докази тверді і незаперечні.
Сурков отримував дуже ретельне вивчення української медіа та політичної спільноти, також на місцевому рівні. Він краще розумів місцеві системи, залежності та проблеми, ніж більшість жителів. Росія знає, як ми працюємо, як ми думаємо, і що ми відчуваємо в окремих частинах країни. Звучить доволі страшно.
А.Ф.: Звичайно, до такого типу аналізів можна підійти зі страхом, і просто боятися, вбачати в цьому всемогутню, всеохоплюючу силу. Ми, однак, так цього не сприймаємо. На мій погляд знання необхідні, щоб могти спокійно і послідовно виконувати свою роботу, і я не думаю, що ми ставимося до Росії по-іншому ніж цього вимагають факти, її поведінка і дії. Існують певні міжнародні норми, звичаї прийняті в міжнародній активності. Росія своїми діями порушує цілий ряд актів міжнародного права, і це треба врахувати, на цьому треба наголошувати. На мій погляд, необхідно діяти свідомо, спокійно і цілеспрямовано, робити висновки на майбутнє, і не боятися. У міжнародній спільноті є гарне правило, що до агресорів ставляться з більшою підозрою. Не можна ігнорувати фактів, закривати очей та вдавати, що проблем не існує, бо ці проблеми, згодом, спалахнуть з нечуваною силою.
Представляючи цей рапорт на форумі Європарламенту, ви говорили, зокрема, що Україна є навчальним полігоном для концепції гібридної війни, реалізованої Російською Федерацією. Вказані у звіті методи, механізми і дії Росії мають стати вказівкою для інших країн нашого континенту, бо всі ці засоби Кремль може, і певною мірою вже використовує, щодо різних європейських та не лише європейських країн.
А.Ф.: Ми давно знаємо, що це відбувається. Я, дійсно, сказала ці слова під час презентації звіту, проте, я говорю їх щоразу коли представляють також іншого типу елементи війни чи агресії, яку Росія проводить в Україні.
Росія використовувала різну зброю, деяку безпосередньо зі своєї території, і ми про це знаємо. Іншу, за підтримки Росії, застосовували сепаратисти. Це, під час засідань підкомісії з питань безпеки, підтверджували авторитетні та досвідчені експерти. І ці дискусії були дуже цікавими і цінними. Нам важливо наголошувати на цій проблемі, інформувати якомога ширше, щоб змогти протидіяти ефективніше. Тут основне вказувати: хто агресор, і хто жертва, та як нам поводитися в майбутньому. Очевидно, ми прихильники діалогу і підтрмуємо цей діалог, але також ми маємо знати, що міжнародній громадськості треба діяти чітко і рішуче, щоб більше такого не дозволити. Я процитую слова президента Лєха Качинського: «Насамперед Грузія, потім – Україна. А далі - хто зна, яка країна»?.
PR/Л.І.