Недарма евакуацію табору у місцевості Ґребен сьогодні називають маршем смерті. У колонах молодим ув’язненим жінкам довелося пішки пройти кількасот кілометрів. Вони помирали від втоми, голоду, низьких температур. Про це в інтерв’ю «Gazeta Polska Codziennie» розповідає історик, президент Фундації «Łączka» Тадеуш Плужанський.
У нинішньому районі міста Стшеґом в Нижньосілезькому воєводстві, а раніше селі Ґрабіні (нім. Gräben), від березня 1943 року функціонував табір примусової роботи. До недавнього часу його точне розташування було невідоме, але завдяки роботі дослідників з Інституту національної пам’яті, Музею Ґросс-Розен та аерофотознімкам, зробленим літаками союзників у 1944 році, що ІНП у Вроцлаві отримав цього року від Сполучених Штатів, це вдалося з’ясувати.
Табір примусових робіт, що існував від березня 1943 року в Ґребені (Ґраби, Стшеґом), спочатку знаходився під наглядом організації «Шмельт» (нім. Schmelt). У червні 1944 року його перетворили у філію концтабору Ґросс-Розен. У ньому перебувало приблизно 500 молодих єврейок, в основному з Польщі, яких відправили у Нижню Сілезію з ґетто у Бендзині та Сосновці, а також з Угорщини, Франції та Бельгії. З’ясування розташування табору відкрило чергову болісну таємницю Другої світової війни, але дозволило також гідно вшанувати його жертви.
Як розповідає виданню Тадеуш Плужанський, німці вигадали цілу систему примусових робіт, концтаборів, таборів праці та винищення. У цьому випадку вирішили найняти жінок у зв’язку із особливістю праці. Визнано, що обробляти льон «ліпше» будуть жінки. Друга причина – це «наявність» такої кількості дівчат у сусідніх ґетто. Цей табір був одним із численних місць, де прийняли рішення про знищення через роботу, що було частиною цинічного висловлення «arbeit macht frei». Багато з тих жінок не витримало темпу праці. У їхньому випадку «свобода» означала направлення до газової камери а Аушвіці.
Gazeta Polska Codziennie, niezalezna.pl/Т.А.