Від початку дебатів на тему реформи судочинства опозиційні депутати намагалися залучити до спору європейські структури – зокрема Європарламент та Європейську комісію. Зате реформатори твердили, що згідно з положеннями трактатів, які підписала Республіка Польща у момент входу до Європейської Унії, вирішувати майбутнє реформаторських законів може лише польський парламент. Попри те, влада, яку являє собою Об’єднана правиця (Право і справедливість, Порозуміння, Солідарна Польща), вирішила провести 28 січня зустріч у Варшаві із заступницею голови Європейської комісії – Верою Йоуровою. Після зустрічі з міністром юстиції – Збіґнєвом Зьобром, пані Йоурова висловила задоволення її атмосферою:
«Я приїхала сюди з однозначним переказом від голови, Урсулі вон дер Ляєн, яка хоче відкрити новий розділ діалогу з партнерами у Польщі. Нинішні зустрічі – це не переговори. Це радше обмін думками, оцінка місця, в якому ми опинилися, та визначення шляху вперед», – заявила пані Йоурова. Представниця Європейської комісії наголосила, що в питанні основних цінностей та принципів Європейської Унії – тобто законності – не може бути компромісу. Водночас пані Йоурова підкреслила, що її роль – не входити у внутрішні польські дебати і що вона цього не хоче. Представниця Європейської комісії додала – якщо брати до уваги ці дві передумови, – то вона задоволена переговорами у Варшаві. Вона зустрілася також з представниками опозиції та речником громадянських прав Адамом Боднаром.
Міністр юстиції Збіґнєв Зьобро звернув увагу, що критика стану польського судочинства була присутня до перемоги Права і справедливості на виборах. Під час зустрічі з Верою Йоуровою представив їй два факти. Нинішній критик реформ, колишній глава Конституційного трибуналу проф. Анджей Жеплінський ще у 2004 році вимагав реформи системи судочинства. Міністр Зьобро цитував статтю теперішнього критика реформ:
«Коригуючі механізми закону безпорадні стосовно балансу сили, стосовно демонстрації ментальності обложеної фортеці, яку скрізь виявляють найвагоміші структури нашого судочинства. Якщо коротко: фрагмент, який я дозволив собі процитувати, а також ще один, який я прочитав пані Йоуровій, однозначно показують, що критично на тему ситуації у польському судочинстві не почали говорити щойно тепер, під час правління Об’єднаної правиці», – каже один з авторів реформи, міністр Збіґнєв Зьобро. На думку міністра, не може буди мови про порушення принципів законності, – адже записані у реформі положення давно прийняті парламентами інших членів ЄС, наприклад в Німеччині:
«Не може бути так, що в інших державах – членах Європейська Унія погоджується на те, аби в демократичному процесі суддів посередньо вибирали громадяни, – так, наприклад, є у Німеччині, а в іншій державі, наприклад Польщі, де хочемо запровадити дуже посередній механізм контролю громадян над процесом вибору суддів за допомогою допоміжного органа – Ради судівництва, в якій провідну роль виконують судді, – не можна», – так чином міністр Зьобро звернув увагу на подвійні стандарти в оцінці судочинства в Німеччині та Польщі деякими європейськими політиками та чиновниками.
Zbigniew Ziobro
Foto – youtube.com
Зміна до закону про загальне судочинство та Верховний суд вводить дисциплінарну відповідальність суддів за дії, які можуть ускладнювати працю системи юстиції, а також за ставлення під сумнів вибору суддів та за громадську діяльність, якої не можна узгодити із принципами незалежності та самостійності суддів.
Тимчасом опозиція послідовно повторює, що пропонови влади насправді введуть контроль політиків над суддями, і називає новий закон – «намордником». Ось, як на такі обвинувачення відповідає держсекретар у відомстві юстиції – Міхал Вуйцік:
«Це не „закон – намордник”, який підтримав Сейм та Сенат, насправді він пройшов весь законодавчий процес. Закон знімає намордник суспільству», – пояснив віцеміністр юстиції.
Реформатори наголошують, що 30 років після падіння комунізму, судочинство лишилося єдиною нереформованою сферою із масштабними патологіями. У Верховному суді питання вирішують судді призначені ще у часи режиму Войцєха Ярузельського. Прем’єр Матеуш Моравєцький звернув увагу, що реформи системи юстиції відбулися зразу після краху комуністичної Німецької Демократичної Республіки у 90-му році, а у Франції ген. Шарль де Ґолль учинив це 15 років після падіння режиму Віші:
«Ми почали це робити 25 років після трансформації. Шкода, що ми не почали це робити п’ять років або п’ять хвилин після початку трансформації, але посткомуністичні судді, посткомуністичні капіталісти і посткомуністичні політики здобули цю державу. […] Комуністичних суддів та прокурорів сталінських часів треба однозначно засудити», – сказав виданню «Polska The Times» Моравєцький.
За результатами опитувань громадської думки, 85 відсотків громадян підтримує реформи юстиції. Польські публіцисти прихильні змінам, як і прем’єр Моравєцький, вказують на патології середовища юстиції. Публіцист видання Sieci – Якуб Мацєєвський в інтерв’ю для Польського радіо 24 вказав на помилки часів Круглого столу 1989 року:
«Не можна легковажити факту здатності комуністичної, чи посткомуністичної системи трансформуватися. Це була система, яка з якоїсь причини потрясла половиною світу і не добивали її гномики, але конкретні люди, а Адам Стшембош, який за круглим столом гарантував безпеку комуністам, кажучи: „слухайте, тепер не добрий час на люстрацію суддів”, знав, що люстрація потрібна, знав, що судді призначені комуністами продовжуватимуть різні патології у системі юстиції, тільки з якихось причин, певно, політичних, наполягав, щоб на це дозволити. І ця мить, де ще не треба люструвати суддів, триває вже тридцять років», – каже публіцист видання Sieci Якуб Мацєєвський.
Як каже пан Мацєєвський, донині деякі професори читають студентам лекції історії комуністичного варіанту про героя антикомуністичної історії Польщі, Станіслава Пияса, – студента польської філології та філософії Яґєллонського університету, якого вбили сатрапи комуністичної Служби безпеки у Кракові ще у 1977 році.
«Якщо хтось вважає, що комуністичні впливи – це якісь гномики, то запрошую на Яґєллонський університет. Інколи читає тут лекцію один з колишніх прихильників посткомуністичного Союзу лівих демократів – на юридичному факультеті, – де мовиться, що Станіслав Пияс звалився зі сходів, бо був п’яний. Вся ця операція сатрапів комуністичних органів безпеки, згідно із цим духом затьмареного закону в Польщі, представлена як нещасний випадок. Це ганьба системи юстиції. Таких випадків можна назвати чимало, доки не проведемо реформи і зможемо сказати – ми відійшли від комуністичної системи правосуддя», – каже публіцист Мацєєвський.
Постать Станіслава Пияса можна прирівняти у найновішій історії України до постаті Георгія Гонгадзе у час посткомуністичного режиму Леоніда Кучми, який записався терміном «кучмізму». В Україні, попри слідства, процеси засуджених та обвинувачених у справі Гонгадзе, ряд питань залишилося без відповіді. У Польщі щойно наприкінці двотисячних років громадська думка дізналася, що до смерті Станіслава Пияса був причетний фальшивий друг героя – Лєслав Малешка. Лєслав Малєшка – зареєстрований як таємний співробітник комуністичної служби безпеки – кличка «Кетман». Малєшка у 1989 році був засновником відділення видання «Gazeta Wyborcza» у Кракові. «Gazeta Wyborcza» Адама Міхніка від зламу 89 року стала рупором боротьби з люстрацією та декомунізацією. «Кетман» у газеті, де головним редактором по нинішній день є Адам Міхнік, насправді був стратегом визнання прихильників люстрації – «ошелешеними». Малєшка працював у виданні «Gazeta Wyborcza» до 2008 року.
Андрій Рибалт