Великдень (польською Wielkanoc) – це найбільше і найстаріше християнське свято. Зараз у кожного з нас є свої родинні, місцеві звичаї та традиції цього свята, дещо – продовжується у наступних поколіннях. А дещо – відходить. Цікаво, з чим у вас асоціюється Великдень – «Wielkanoc»? Попри те, що римо-католики, греко-католики і православні у нашій частині Європи святкують це свято не завжди разом, хоч є кілька країн-винятків, атрибути свята – ті ж самі. Але, звісно, є чимало того, що відрізняє наші традиції. У різних регіонах Польщі є чимало цікавих і давніх звичаїв. Про деякі з них ми сьогодні дізнаємось.
У символіці і великодніх святкуваннях ще досі присутні давні вірування і міфи та прадавні реліквії свят привітання весни і культу рослин, які відроджуються після зимового сну. Передусім, свято Воскресіння – Zmartwychwstania, яке зазвичай припадає на початок весни, – це свято перемоги, свято життя, що відроджується, надії та обітниці воскресіння і вічного життя.
Великдень у Польщі розпочинається резурекцією – святою месою у храмах, яка поєднана з урочистою процесією. Колись ці меси служилися у Велику суботу опівночі, а зараз – уже на світанку. Зазвичай, процесія після меси супроводжується звуками пострілів і гуркотом петард. Цей звичай на знак великого шуму, який також був при Воскресінні Христа під час відсування каменя від гробу. Після резурекції усі йдуть на великодній сніданок, він складається з того, що було у кошику. І, хоч зараз ці кошики доволі малі, то колись додатково люди брали на освячення якусь велику плахту, у яку ставили додаткові страви для посвячення. Що ж споживають поляки на Великдень? Окрім традиційного польського супу з білою ковбасою, який називається «żur», «żurek», повинно бути копчене м’ясо, біла ковбаса, хрін та різна солодка випічка – дріжджові баби (це те, що в Україні називають пасками), мазурки (пиріг з повидлом) і сирники. А розпочинається великодній сніданок від родинного ділення посвяченим яйцем, яке символізує життя.
Перший день Великодня у Польщі, як правило, відбувається у родинному колі, вже у наступні дні – понеділок, вівторок люди відвідують своїх близьких, родичів, друзів. Звісно, цього року все по-іншому, з огляду на карантинні заходи, та попри це у Польщі зараз відчувається святкова атмосфера.
Другий день Великодніх свят у Польщі називають обливаним понеділком, або ж «śmigus-dyngus». Цього дня люди зустрічаються один з одним, це – час веселих ігор, обливання водою, жартів і різних витівок. «Śmigus Dyngus» – звідки ж ця назва? Спочатку слово «dyngus» означало збирання певних засобів, це була форма викупу, аби не бути облитим. А «śmigus», натомість, означало «вдарити галузкою». З часом первісне значення цих слів призабулося, а поєднання дало назву для цього популярного звичаю, який сягає ще дохристиянських часів. Спочатку це був магічний обряд, який мав на меті викликати дощ, але з часом це вже набуло матримоніального характеру.
В селі обливанню не було меж. Дівчата чекали на цей великий душ і ніби і боронилися, пищали і втікали, однак цим теж ще більше надавали цій забаві настрою. Це була форма залицяння, якщо одяг був сухий – це означало навіть образу, така дівчина не мала симпатії серед хлопців. Ще одним давнім звичаєм цього дня було ходіння після динґуса. Наприклад, в околицях Тикоціна популярним було ходіння з конопелькою, назва пов’язана була із піснею, яка співалася при цьому звичаї. На Підляшші звичай відвідування рідних і близьких називався «волочебним». Це також присутнє і на українському та білоруському Поліссі. На Люблінщині на сході Польщі популярні були рацийки, ходіння з пасійкою або з ґаіком. При цьому співали радісних пісень, віншували. На Сілезії чи у Великопольщі відомий був звичай ходіння з «динґусовим куркєм». «Курек-когут» вважали за символ вітальності та плідності. Вірили, що він забезпечить паннам заміжжя, а родинам – велике потомство. І колись справді ходили з живим когутом, натомість з часом його замінили на символічного, штучного півня. Серед цих всіх жартівливих звичаїв, були також і серйозні та урочисті. Наприклад, по всій Польщі колись у часі Великодня ходили посвячувати поля. Це – на добрий врожай.
До наших днів дуже мало з цих звичаїв збереглося, однак все-таки Великдень – це урочисте, радісне свято, яке навіть зараз, у сучасному світі має незабутні, цікаві традиції, які активно культивуються.
Мар’яна Кріль