28 квітня 2020 року на 87 році життя помер Зиновій Павлович Антонюк – письменник-публіцист, перекладач, один із ключових учасників українського правозахисного руху, співголова Ради «Українсько-Американського бюра захисту прав людини», член редколеґії «Прав людини в Україні», - передає «Критика».
Як нагадує видання, Зиновій Антонюк народився 24 грудня 1933 року в сім’ї українських селян на Холмщині у Польщі. Навчався він у школі при Холмській українській гімназії. Згодом переїхав із сім’єю до Луцька, а потім до Львова. Закінчив Львівський політехнічний інститут, від 1960 року жив у Києві, де працював у Науково-дослідному інституті нафтохімії. Саме тоді Алла Горська познайомила Зиновія з Іваном Світличним, що стало для Антонюка знаковою подією.
Під впливом київських друзів Зиновій Антонюк брав активну участь у поширенні самвидаву, вечорах поезії та роботі київського лекторію, яким керував історик Михайло Брайчевський. На прохання Івана Світличного Антонюк переклав з польської мови українською декілька великих статей з історії польсько-українських відносин.
Арешти 1965 року в середовищі української інтеліґенції не злякали Зиновія, а лише активізували його зусилля у самвидаві. Антонюк передавав інформацію від в’язнів совісті з радянських таборів за кордон, а також на радіо «Свобода». 1972 року Зиновія заарештували й засудили за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська аґітація і пропаґанда»), він отримав сім років суворого режиму й три – заслання. Термін відбував у пермських таборах, де не раз брав участь у голодуванні.
Поступово Зиновій Антонюк став авторитетною фігурою в середовищі «політичних». За передання інформації про табірне життя за кордон його додатково засудили до трьох років ув’язнення у Володимирській тюрмі. 1978 року Антонюк почав хворіти на туберкульоз, якого в ув’язненні фактично не лікували. Хворого Зиновія тоді приїжджав провідувати В’ячеслав Чорновіл. Після заслання Зиновій повернувся до Києва, де його вкотре засудили за сфабрикованим обвинуваченням на рік суворого режиму.
У незалежній Україні 1990-х Антонюка було обрано депутатом Київської міської ради. У 1992–1996 роках він працював у комісії з реабілітації при Київській міськраді. У цей період Антонюк був співголовою Ради «Українсько-Американського бюра захисту прав людини», членом редколеґії «Прав людини в Україні», експертом Міжнародного фонду «Відродження». Він принципово відмовлявся від усіх державних нагород. Написав і видав книжки: «Рефлексії ідентичности» (2007) та «Рефлексії правозахисту» (2019).
krytyka.com/Т.А.