«У Білорусі не повториться ані польський Серпень, ані український Майдан. Там режим не зміниться. Навіть не відомо, чи зміниться його вождь», - пише професор політології Суспільно-гуманітарного університету SWPS Клаус Бахманн.
«Від моменту розпаду Радянського Союзу, совєтську владу в окремих республіках замінили плюралістичні демократії, олігархії, явно авторитарні системи і гібриди, що поєднують авторитарні системи та формально демократичні інституції. Відтоді Білорусь служить громадській думці в Польщі як таке собі дзеркало. Коли польські коментатори дивилися на Білорусь, вони помічали переважно риси, які нагадували польський шлях до демократії та ринкової економіки», - пише «Gazeta Wyborcza».
Однак, як пише автор статті, Білорусь не увійшла на це шлях. «Упродовж кільканадцяти років Аляксандр Лукашенка контролював ЗМІ (щоправда, не всі), закривав у в’язницях опозиціонерів (теж не всіх) і впроваджував політичну систему, через що в Європі його охрестили “останнім диктатором Європи”. На переконання Клауса Бахманна, система, яку створив Аляксандр Лукашенка у Білорусі, не є такою унікальною, як її намагаються оцінити деякі експерти. Схожі диктатури або напівдиктатури функціонують у Південній Америці, Африці та Центральній Азії».
Але, читаємо у газеті, диктатури мають схильність падати, а «одним із найважливіших чинників, що вирішують про успіх опозиції, це її інституціональність, міжнародне оточення країни і єдність владної еліти». Автор наводить приклад Польщі. «Протести у Польщі з часом змінювали баланс політичної системи (у 1956 та 1970 роках), але падіння системи стало можливим тільки після того, як з протестів народилися організації, зокрема, “Солідарність”».
«У Білорусі такі організації засновуються щойно тепер. Координаційна рада опозиції — це результат протестів, але вона не є організатором протестів», - зауважує автор.
На переконання політолога, «спонтанні протести, навіть масові, не становлять загрози для влади. Їх можна перечекати — адже люди рано чи пізно розійдуться по оселях. Небезпечними для влади протести організовані підготовлені організаціями, котрі після протестів не зникають, а стають партнерами для розмов».
Клаус Бахманн звертає увагу на геополітичне розташування Білорусі. «Навіть якщо в країні відбудеться трансформація, це не змінить геополітичної орієнтації країни, - читаємо. - А це випливає з простого факту, що жоден інший союзник чи геополітичний блок не пропонує Білорусі інтеграції. Ані Лукашенка, ні його можливий наступник не стануть перед дилемою Віктора Януковича з 2014 року: Чи розігрувати Москву проти Брюсселя, чи навпаки? Україна, країни Центральної Європи та держави, що народилися після розпаду Югославії, мали геополітичну альтернативу до економічної та геополітичної інтеграції з Росією. Білорусь не має такої альтернативи. Якби Владімір Путін діяв раціонально і в Росії не було соціального напруження, то він би міг купити тепер попкорн і дивитися по телевізору перебіг подій в Білорусі, котрі так чи інакше розвиватимуться доброму для Москви напрямку».
Я.С.
