Нещодавно в українському парламенті створили групу «Інтермаріум», що безпосередньо асоціюється із концепцією партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. Ця ініціатива депутатів у Києві є кроком до створення нового формату, завдяки якому можливий діалог між Україною та державами проєкту Трьох морів, коментують експерти.
Міжмор’я (лат. Intermarium) – це доктрина закордонної політики, що відсилає до багатокультурної традиції спільноти народів Речі Посполитої, яка закладає створення союзу держав Центральної та Східної Європи. Вона походить від польської політичної думки та практики і базується на добровільній співпраці держав-членів, оборонному характері, спільному захисті суверенітету, побудові суб’єктності, реалізації спільних інтересів та широкому характері співпраці, заснованому на солідарності.
Остаточно до Міжмор’я мав увійти простір між Адріатичним, Балтійським та Чорним морями, а саме Польща, Литва, Латвія, Естонія, Білорусь, Україна, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Югославія та можливо Фінляндія і Грузія. На думку прихильників Міжмор’я, такий альянс дозволив би уникнути цим державам домінування над ними Німеччини та Росії.
Чим сьогодні є спадщина народів Першої Речі Посполитої? Чи присутня вона на території держав, які входили у склад тодішньої держави? Говорить експерт зі східних питань, депутат Громадянської коаліції професор Павел Коваль:
«Тривалий період після подій 1989-1991 років, тобто розпаду Радянського Союзу, не було нікого, хто хотів би піклуватися про спадщину Першої Речі Посполитої. Литва розвивала своє становище, свою державність на основі націоналістичних ідей 19 століття, а не на історії Великого князівства Литовського. Україна також не зверталася до спадщини Першої Республіки Польща як великої федеративної держави. Націоналістичні настрої також домінували в Білорусі, особливо на самому початку. Ну і в Польщі насправді була тільки одна людина, яка пов’язувала цю спадщину з якоюсь політичною ідеєю - це був Іван Павло II, оскільки він по суті від самого початку Третьої Речі Посполитої повертався до цієї теми. Він першим організував у Ватикані конференцію за участі священнослужителів, інтелігенції Польщі, Білорусі, України та Литви. Під час своїх виступів ще 1981 році він чітко закликав посилатися на І Річ Посполиту, також потім вже у польському парламенті у 1997 році. Лише в останні роки, на основі певного специфічного історичного ренесансу, інтерес до традиції Першої Речі Посполитої повертається. Він повертається не лише до Польщі, а й до Литви, в різні кола Білорусі. І теж дуже чітко повертається в Україні (...) Я думаю, що нам слід лише аплодувати цьому».
На погляд Павела Коваля, наймолодшим націоналізмам, литовському, білоруському, українському, у 20 столітті не вистачило трохи більше часу, аби «набратися упевненості». Тільки нині вони виходять на другий етап, на якому починають виникати погляди, що, можливо, вигідним для наших народів, держав та інтересів є спільна позиція з певних питань, що наша спільна історія надихає нас і має якесь глибше значення, - каже він.
Водночас Коваль наразі не бачить у жодній з держав нашого регіону сили, що була би готова інвестувати великі кошти у розвиток тісно інтегрованого спільного організму. Але при цьому політик переконаний, що почати можна від невеликих, а втім важливих елементів, що містяться у програмі ініціативи Трьох морів, наприклад, в інфраструктурі чи енергетиці.
А відтак чи традиція Першої Речі Посполитої та концепція Міжмор’я важливі сьогодні для польської дипломатії на сході? Віцеміністр закордонних справ Польщі Марцін Пшидач зазначає, що, на його переконання, співпраця між державами Центрально-Східної Європи повинна нині будуватися перш за все на інтересах, а не тільки на історичних сентиментах:
«Дивлячись на політику, яку проводять литовці чи українці, а також на зростаючий інтерес до співпраці з боку білоруських опозиційних кіл, ми бачимо, що ця співпраця буде базуватися на поточному сприйнятті інтересів. У всьому цьому - як це не парадоксально - Росія допомагає нам своєю дуже агресивною політикою. Також іноді ми спостерігаємо спізнілу реакцію з боку Європейського Союзу та західних країн. Ряд країн Центральної Європи впевнені, що наша сила повинна бути результатом спільної співпраці в регіоні. Але також Польща намагається побудувати свою політичну позицію на основі добрих моментів співпраці часів Першої Речі Посполитої, а також на тих концепціях, які згодом виникли з тих сентиментів, наприклад, наш Прометеїзм на сході. Ми шукаємо спільну спадщину і на ній намагаємося розвивати позитивний імідж польської держави. Це теж відроджується в Україні та Литві. А після поховання героїв Січневого повстання і Кастуся Калиновського у Вільнюсі видно велике бажання звернення до традиції Великого князівства Литовського, традиції Першої Речі Посполитої у Білорусі. На цих інтересах ми можемо будувати нашу спільну майбутню співпрацю. Але не забуваймо, що геополітична ідея Міжмор’я охоплювала ширшу перспективу, ніж тільки нащадків Першої Речі Посполитої, тобто територію від Адріатичного, Балтійського і до Чорного моря. Натомість сьогодні наша ініціатива Трьох морів історично звертається до тієї концепції, але в її основі - бажання співпраці у сфері інфраструктури, енергетичної безпеки, цифризації».
Професор Павел Коваль впевнений, що нагадування історії про спільну спадщину народів Першої Речі Посполитої, Великого князівства Литовського, має надихати на втілення практичних і сучасних проєктів, наприклад , за його словами, це прикордонна співпраця у межах Європейського Союзу з Україною, або співпраця у на основі ідеї Східного партнерства та його установ. Коваль говорить теж про конкретні інфраструктурні або великі освітні проекти. Наприклад, створення спільного університету усіх наших регіональних держав, що навчатиме дуже практичних речей міжнародного права.
Павел Коваль вважає, що найбільшою загрозою для польсько-українських відносин є те, коли вони стають найменш практичними:
«У зв’язку з нашою активністю в Україні потрібно пропонувати теж економічну активність. Може здаватися, що це корислива позиція. Але нам відомо із життя, що там, де є спільні економічні інтереси, де є спільні елементи особистого життя, де спільні кредити, зобов’язаня, там співпраця завжди вкладається легше, а люди є більш прагматичними. Найбільша загроза, це якщо ці політичні, історичні польсько-українські відносини не будуть доповнені кількома практичними пунктами, що зобов’язають обидві сторони до дій».
Павел Коваль також каже, що нещодавнє створення в українському парламенті групи «Інтермаруім» пов’язана із певними політичними амбіціями українців, які він підтримує:
«Українці хочуть функціонувати у центральноєвропейському контексті, щонайменше тому, що вони функціонували у межах Першої Речі Посполитої, чи у межах Австро-Угорщини. Їхні політичні зв’язки, політична культуру частково розвинена Заходом. Ці їхні амбіції мені зрозуміли. Вони вважають себе Центральною, а не Східною Європою. Або ж можуть сказати, наприклад, так: „ми – не тільки Східна, але й Центральна Європа”. Якщо вони хочуть до цього звертатися, т оми повинні їм тільки допомогти, а по суті ми повинні почути заклики українців: „ми – у Центральній Європі, не залишайте нас на сході”».
Польський політик теж вважає, що Україна у майбутньому ще більше наблизиться до Європейського Союзу, який, як припускає він, якщо говорити про певні «футуристичні версії», «регіоналізується» та «більше децентралізується», а один із найсильніших центрів буде у нашому регіоні, в онові якого, як вірить він, сильна вісь співпраці Варшава-Київ.
PR1/Т.А.