«Зосередження військ на кордоні з Україною, блокада Керченської протоки, шпигунські скандали та дипломатичні конфлікти з цілою групою країн - Росія останнім часом справляє багато клопоту. Крім того, спостерігається посилення репресій проти опозиції. У що грає Володимир Путін?» - розмірковує на сторінках газети «Fakt» засновник та директор порталу «Нова Конфедерація» Бартломей Радзеєвкий.
Це, безсумнівно, тест на згуртованість Заходу та рішучість нової американської адміністрації. Джо Байден, колись співавтор ресету між Росією та США, нещодавно показав себе прихильником жорсткої позиції щодо Москви. З акцентом на поширенні ліберальних цінностей, очевидним противником яких є Кремль. Однак реалізація такого курсу набуває форми принаймні нечитабельної, не кажучи вже про її хиткість. Байден дійсно накладає санкції на Москву, але вони відносно м’які, а в одному з найсуворіших вимірів, їх можна легко обійти. Маю на увазі обмеження торгівлі російськими борговими цінними паперами та видворення дипломатів, - це найсерйозніші американські удари останнього часу. Бракує також послідовності у боротьбі з «Північним потоком 2». Президент США оголосив похід американських крейсерів стримування до Чорного моря, але згодом це скасував. Він називає Путіна «вбивцею», але згодом пропонує йому співпрацю та двосторонню зустріч на вищому рівні. І так діється з початку терміну повноважень, який розпочався у жорстких тонах проти Росії, але з важливим подарунком у реальній політиці, яким було продовження нового пакту про стратегічне озброєння. Чи така незрозуміла політика не є стимулом для Кремля сказати «я перевіряю»?
Те саме стосується західної згуртованості. З одного боку, після російської агресії проти Криму сім років тому, пильність щодо зловісних дій Росії проти України явно зросла. З іншого боку, розбіжності національних інтересів відновлюються, і подальші зустрічі та заяви західних лідерів з цього питання мало що змінюють. У будь-якому разі для того, щоб зупинити Росію. Наприклад, серію голосів з Франції, які заперечують можливість відкрити Україні шлях до НАТО та ЄС, можна вважати успіхом для Кремля...
Водночас Путін, звичайно ж, тисне на Україну. Кісткою в горлі є для нього досить послідовна антиросійськість президента Володимира Зеленського, його небажання вирішувати суперечки в ролі губернатора Кремля та продовження зусиль щодо інтеграції із Заходом. Після невдалих спроб пом’якшити Україну більш дипломатичними методами, Путін застосовує важчу зброю. Він розпалює конфлікт на Донбасі, демонструє військову силу, відрізає багату східну частину країни від основних морських перевезень та перевіряє життєздатність іноземних дружніх стосунків. Він також несе додаткові витрати, але врешті-решт - за відсутності твердої реакції Заходу - Україна понесе більші. Тож не дивно, що Київ так сильно намагається відчути підтримку Америки та Європи. У свою чергу, Путін хотів би використати їх для того, щоб переконати Україну виконувати Мінські домовленості або прийняти так звану Формулу Штайнмаєра. Ще рано говорити про те чи поточна ескалація призведе чи не призведе до нового російського вторгнення. Радше мова йде про те, аби покласти на стіл пістолет, щоб підкреслити свою перевагу та пом’якшити опонента. Чи буде використана ця зброя, залежить від того, як розвиватиметься ситуація.
Росія хоче грати лише на своїх умовах
Ще один можливий мотив дій президента Росії має внутрішній вимір. Очевидну ерозію влади Путіна поглибили пандемічна криза та рух Олексія Навального. Зовнішній конфлікт завжди можна використовувати для відволікання уваги від внутрішніх проблем, а також для припинення дестабілізації та переходу до консолідації...
Іншим важливим елементом другого плану є питання Білорусі, яке для Польщі є фундаментальним. Кремль мовчки інтегрує дві країни. Як у військово-стратегічному, економічному, так і в адміністративному вимірах. Навальний та боротьба за владу в Білорусі викликали певний інтерес Заходу. Це мало некорисні аспекти для Росії. Увага євроатлантичного світу, звичайно, не є неподільною, як і його політична воля. Але, коли її турбує Україна, інші сприятливі для Росії процеси. можуть протікати більш спокійно.
«Fakt»/В.П.