Після того, як світ відкрив для себе страшну правду про масові розстріли й тортури в Бучі, Гостомелі, Ірпені та інших українських місцевостях, для нього став більш ніж очевидним факт, що путін є продовжувачем справи Гітлера і сталіна.
Тим часом стаття кремлівського політолога-пропагандиста тімофєя сєрґєєва «Що Росія повинна зробити з Україною», опублікована 3 квітня російським державним інформагентством «РИА Новости», стала документальним доказом путінської програми політики геноциду проти українців.
Текст фактично є офіційним закликом до винищення українського народу, етнічних чисток і масових репресій з метою захоплення України з подальшим розчленуванням на маріонеткові, залежні від Москви території, цинічно окреслені «народними республіками».
«Бандерівська верхівка повинна бути ліквідована, її перевиховання неможливе. “Соціальне болото”, яке її активно й пасивно підтримує діями й бездіяльністю, повинно пережити весь тягар війни і засвоїти пережитий досвід як історичний урок і відпокутувати вину», - закликає стаття.
Крім цього, в пропагандистському тексті, який гідний програмних документів гітлерівців, пояснюється, що так звана «денацифікація», під прапором якої росія веде повномасштабну війну проти України, повинна передбачати «деукраїнізацію» й «деєвропеїзацію» України, іншими словами етноцид.
Згаданий опус, по своїй суті, є пояснювальною запискою кремля до різанини в Бучі й інших місцевостях. Його можна порівняти до програми «остаточного розв'язання єврейського питання», яке Гітлер і його прибічники прийняли на Ванзейській конференції 20 січня 1942 року.
Цю скандальну і резонансну статтю я попросив прокоментувати Алєксандра Ґогуна, російського та німецького історика, який живе і працює у Німеччині у Вільному університеті Берліна.
Цю статтю слід розглядати разом зі статтею дмітрія мєдвєдєва, яку він опублікував у своєму профілі в Telegram – вона така ж по духу і по змісту – і також в контексті подій в Бучі. Після того, як війна затягнулася, мєдвєдєв, і загалом російська влада, розкрили її цілі. А ціль - це не захопити Україну, не підкорити, а сплюндрувати її, щоб вона була вкрай непривабливою для росіян і щоб в Україні жилося значно гірше, ніж в росії. Вони не хочуть, щоб Україна була прикладом для наслідування і щоб в росіян і думки не було повторити Майдан.
Проте ці два тексти також скеровані до українців, так само як і розстріли в Бучі. Вони хочуть викликати депопуляцію України. От зараз готується друга хвиля наступу. Таким чином, Кремль дає сигнал населенню країни – «втікайте!», «втікайте якомога далі!». Вони хочуть, щоб України потрохи вилюднювалася.
З іншого боку, можна сказати, що путін та його оточення розписалися в цих статтях у своїй безсильності. Для кремля стала величезною несподіванкою і шоком єдність українців в протистоянні агресії та героїчний спротив ЗСУ та українців загалом.
У цих текстах практично всі без винятку українці прирівнюються до активних «бандерівців», «нацистів» або їх вважають такими, що слідують за активними людьми. Україна виявилася набагато міцнішою нацією і державою, ніж це вони собі уявляли, заявляючи про її фейковий характер. Думка з цього приводу російського дослідника.
Той факт, що вони сподівалися більших військових успіхів на початку війни, є очевидним. Однак також очевидним є і те, що був план «B» і напевно план «С». У кремлі допускали, що наслідки можуть бути куди важчими з огляду на такий рівень відсічі. Ніякого розколу в елітах не має. От кажуть, що шойґу отримав розгін і він після цього занедужав. Проте треба розуміти, що шойґу людина у віці. Поки-що генеральські голови не летять. Влада виглядає як така, що досить добре тримає ситуацію під контролем, зокрема в економіці. Але перш за все вона контролює ситуацію на вулицях.
путін принципово відрізняється від сталіна, в тому сенсі, що сталін дійсно проводив глобальний експансіонізм, а путін свою зовнішню політику, свої акти агресії використовує для утримання влади всередині росії. Те, що пропагандисти хвацько поширювали шапкозакидницькі настрої є природним. Однак питання у тому, наскільки сам верховний головнокомандувач вірив в успіх бліцкриґу. путін сподівався, але не виключав важкої боротьби. Але навіть цю боротьбу, що затягнулася він використовує для внутрішньої мобілізації шовіністично налаштованого електорату та залякування опозиції.
Алєксандр Ґогун переконаний, що путін буде вести війну на винищення і не зупиниться ні перед чим, щоб тільки викликати масову втечу мирного населення з України.
Уже понад 4 мільйони українців виїхали з країни. путін сподівається посилити цю хвилю. З 2014 року путін тримає лінію на депопуляцію України й вважає свої дії головним політичним успіхом. От зараз його військові експерти за те, що путін такі цінні «калібри» та «кинджали» витрачає на удари по складах, нафтобазах та підприємствах. Однак, скоріш за все, путін хоче влаштувати декілька екологічних катастроф і пожеж, в тому числі в глибоку тилу саме для того, щоб максимально збільшити кількість біженців та змусити українців залишити країну.
Проте така політика геноциду у вигляді масових вбивств, зґвалтувань і всього іншого може призвести до протилежного ефекту до того, що очікує путін. Адже це лише призведе до ще більш жорстокої війни й опору з боку українських сил. Думка Алєксандра Ґогуна.
Він бачить, що українська армія стійко тримається, але от залякувати населення і гнати його такими діями путін цілком може. Зрозуміло, що такими діями не вдасться зламати дух української армії. Не виключено, що він сподівається, що ЗСУ стануть тепер діяти жорстокіше, що вони перестануть брати полонених і почнуть їх знищувати. Це буде йому на руку, бо він не хоче, щоб його армія перебігала на бік українців та здавалася у полон. Він прагне, щоб його солдати ставали все жорстокішими. Путін робить війну брутальнішою і таким чином отримує лояльність своїх солдатів. А ті, хто замарений у звірствах, будуть найбільш вірними слугами його режиму. Їх згодом можна буде використовувати не лише на фронті, як от їх знову перекидають в Україну, але й їх можна буде використовувати для придушення внутрішньополітичних протестів. Вони готові вбивати мирних людей. І вони це довели, розуміючи, що їм втрачати нічого, позаяк у випадку падіння режиму їм всім загрожує тюремний термін.
Зараз багато хто задається питанням щодо можливості перевороту і усунення путіна і його режиму. Алєксандр Ґогун вважає таку перспективу в найближчому майбутньому ілюзорною.
Це малоймовірно, позаяк оточення Путіна заплямоване у всіх його злочинах, злодійстві, що далі нікуди. У нас поки що немає відповідника, наприклад, генерала Власова. Ще немає високопоставлених перебіжчиків і їх не видно на горизонті.
Дії проти України готувалися роками, а навіть десятиліттями. Наведу лише два приклади. Перший приклад – це військова база в Новоросійську, яка з’явилася завдяки нафтодоларам. Коли на початку ХХІ століття зросла ціна на чорне золото, було прийнято рішення розширити цю базу для чф росії. Це почали робити, а потім припинили. Це свідчить про те, що планувалося в найближчому майбутньому захопити Крим з Севастополем і кораблі можна буде перебазувати туди.
Другий приклад також пов’язаний з Кримом. Коли в 2014 році його захопили, місцеві жителі просто благали путіна, щоб той побудував не міст, і провів трубу з Кубані чи Дону для проведення зрошення для потреб земледілля. У Криму земледілля почало гинути з огляду на те, що Україна перекрила Північно-Кримський канал, вода з якого поступала з Дніпра. Проте путін будував міст. Це робилося явно з прицілом, щоб потім через цей міст перекидати війська для військової операції, а канал і так буде захоплений. Все це для путіна готували десятки і навіть сотні тисяч людей. Це маса людей, які вже заплямовані в його злочинах і не лише в Україні, але й в Сирії та інших регіонах. Це все гнилий, але досить в’язкий моноліт.
Я думаю, що до краху путіна можуть призвести тривалі економічні негаразди і втрата підтримки Китаю. От зараз всі ці економічні складнощі показують себе у всій красі в КНР. І найближчим часом там намічаються серйозні потрясіння, принаймні економічні.
Матеріал підготував Назар Олійник