Хоча санкції Заходу можуть навіть не змінити спосіб мислення Москви, вони, безсумнівно, дошкульні для російського суспільства, особливо для еліти країни та міського середнього класу. У довгостроковій перспективі вони сильно вдарять по економіці.
Читаємо, що путін навчився використовувати економічну нерівність для отримання підтримки, ґрунтуючись на відмінностях між тим, що російська дослідниця Наталія Зубарєвіч називає «чотирма Росіями». Одна з них культурно ближча до Заходу, але цих людей зовсім мало. Решта – жителі бідніших промислових міст, які відчувають ностальгію за радянським минулим; люди, які живуть у постійно недофінансованих районах,що занепадають, і, нарешті, багатоетнічні неросіяни з північного Кавказу (включаючи Чечню) й південного Сибіру. Люди цих трьох груп рішуче підтримують путіна, оскільки їх доля залежить від державних субсидій і тому, що вони ототожнюють себе з такими цінностями, як ієрархія.
«Бурхлива історія Росії змусила більшість її населення бажати сильного лідера та консолідації країни, а не демократії, громадянських прав і національного самовизначення», – пише журнал.
У довгостроковій перспективі санкції змусять російську економіку скорочуватися, а перебої в постачанні збільшаться. Без іноземних знань і досвіду ефективність російського виробництва та якість товарів повернеться до стану початку 1990-х років, – коментує часопис.
«Сепаратистські тенденції можуть посилитися або повернутися в деякі регіони, такі як Чечня, якщо Кремль перестане платити її жителям», – читаємо в журналі.
Зростатиме напруга між Москвою, де зберігаються гроші, і містами, промисловими регіонами, які залежать від імпорту та експорту. Ймовірно, це станеться у Східному Сибіру та Середньому Поволжі, нафтовидобувних регіонах, які будуть змушені віддавати Кремлю все більше і більше своїх прибутків, які зменшуються. Захід має тримати курс. Санкції поступово виснажать російський військовий гаманець, а з ним і боєздатність країни, прогнозує Foreign Affairs.
«Україні та Заходу доведеться співпрацювати з ослабленою та приниженою, але все ще автократичною російською державою принаймні протягом певного періоду. Західні політики повинні готуватися до цього, а не мріяти про падіння Москви».
РАР/С.Ч.