«Бути поляком у Львові сьогодні – справжня честь; це викликає велику повагу, а вдячність українців повсюди. Зміни у стосунках між нашими народами помітні, я також сподіваюся, що вони будуть постійними», – каже о. Яцек Коцур із парафії св. Архангела Михаїла у Львові-Сихові.
«З іншого боку, поляки дякують українцям за те, що вони захищають Польщу, бо українські солдати також гинуть за поляків. Це працює в обох напрямках», – зазначає священик. З перших днів російського вторгнення отець Коцур бере участь у допомозі людям, які тікають від війни. Дитячий садочок і парафіяльні кімнати при храмі, надано українським родинам, а сам священик місяцями займається організацією матеріальної допомоги, забезпечує духовну підтримку та шукає тимчасові квартири й кімнати для біженців у Польщі.
«Одразу після початку агресії рух був найбільший. Щовечора приходило кілька десятків людей, і найчастіше приїжджали вночі. Волонтери забирали їх зі станції та розвозили в різні пункти, серед інших – і до нас. Ми приймали людей з усієї України», – згадує о. Коцур.
«Ми їм готували їжу, наші парафіяни зголосилися допомогти. У перші дні війни я по сім годин на добу спілкувався по телефону з людьми, які пропонували допомогу: з друзями й незнайомими людьми, зі священиками й мирянами. Насправді дуже багато священиків у Польщі були залучені до допомоги, вони витрачали на це свої кошти, організовували збори коштів у своїх храмах, – розповідає священик. – Це справді підтримувало».
Говорячи про початок вторгнення, співрозмовник PAP зазначає, що парафія на той час була «пунктом тимчасового перебування для біженців, які прямували до Польщі». «Нам телефонували люди з Польщі та пропонували прийняти під своїм дахом родини, які тікають від війни. Пізніше біженців стало так багато, що скерувати їх до конкретних сімей стало неможливо; тоді я казав своїм друзям, щоб вони їхали на кордон і просто забирали всіх разом як є», – згадує священик.
Він зазначає, що інтерес до підтримки українців не згасає. «Не так давно, коли я подорожував Польщею, збирав кошти на допомогу, до мене звернулася сімейна пара, яка сказала, що вони самі не можуть мати дітей і хочуть усиновити дитину, яка втратила батьків внаслідок війни; просили мене про допомогу», – розповідає священик. Сьогодні на парафії о. Коцура живе сім родин. Серед них, наприклад, бабуся з онуками, батько яких, швидше за все, служить у російській армії, а мати – наркоманка. «Їхня бабуся навіть просила нас похрестити її онуків. Вони щодня приходять на месу, також будуть ходити в наш садок», – каже співрозмовник РАР. Також на парафії є кімната, де волонтери приймають гуманітарну допомогу, що надходить до Львова, сортують її і потім розподіляють по всій території України відповідно до потреб. «Найсміливіші їздять навіть на схід чи на передову», – розповідає о. Коцур.
Священик згадав про збирання, організоване в його церкві з нагоди свята св. Кшиштофа – покровителя водіїв. «Ми хотіли зібрати гроші, щоби купити машину для армії або для доставки допомоги. Після меси до мене підійшов парафіянин і запропонував автобус, яким він керує як приватний підприємець. Машина поїде на передову, де буде розвозити те, що найбільше потрібно бійцям», – каже священик.
«Щонеділі я також бачу близько трьох сімей, які повертаються в країну», – каже співрозмовник РАР.
РАР/С.Ч.