54 роки тому, уночі з 20 на 21 серпня 1968 року, війська Варшавського договору почали збройне втручання в Чехословаччину. Його метою було зупинити політичні реформи в напрямку лібералізації, названі «Празькою весною», які вводила тодішня комуністична влада цієї країни.
Операція під кодовою назвою «Дунай» тривала місяць, у ній взяло участь від 200 до 500 тисяч солдатів збройних сил СРСР, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, Польщі та Угорщини. Використано 6300 танків і 800 літаків. Загинуло понад 100 осіб, а кількасот зазнало поранень.
Це була найбільша організована військова операція в історії післявоєнної Європи. Історики зазначають, що це була відповідь совєтів на спробу демократизації системи, яку розпочали активісти Комуністичної партії Чехословаччини з першим секретарем Алєксандером Дубчеком на чолі.
Скасування цензури, реабілітація засуджених у політичних процесах і плани економічної реформи викликали занепокоєння в Москві. Після безрезультатних попереджень совєтська влада розпочала збройну інтервенцію, пояснюючи це наданням «братньої допомоги».
У придушенні Празької весни брало участь майже 25 тисяч польських солдатів, які підлягали міністрові національної оборони – на цій посаді був тоді генерал Войцєх Ярузельський.
Всупереч офіційній пропагандистській кампанії, що виправдовувала агресію проти Чехословаччини, польське суспільство висловило спротив вторгненню. У багатьох містах з’явилися летючки та написи на стінах з відкритою критикою операції «Дунай». Протестували інтелектуалісти, зокрема Єжи Анджеєвський, Зиґмунт Мицєльський і Славомір Мрожек, а також польська меншина в Чехословаччині та післявоєнна еміграція.
25 серпня Радіо Південноморавського краю, яке вело мовлення з Брно, звернулося польською мовою до мешканців Познаня: «Подумайте, друзі, що значить присутність польських окупаційних підрозділів у нас у Чехословаччині. Ви самі найкраще знаєте, що значить окупація. Зробіть усе, щоб польське населення дізналося правди. Зробіть усе, щоб польські частини повернулися».
26 серпня керівництво комуністичної партії Чехословаччини з лідером Алєксандром Дубчеком депортовано до Москви і змушено підписати згоду на перебування «союзницьких» військ у їхній країні. Знову запроваджено цензуру та контроль над ЗМІ.
У протесті проти совєтського втручання в Чехословаччині, 8 вересня 1968 року, під час центрального свята врожаю на стадіоні 10-річчя у Варшаві підпалив себе поляк Ришард Сівєц. Подібно запротестував чех Ян Палах, студент Карлового університету в Празі, у січні 1969 року. Проте, він не міг знати про попередній вчинок поляка, тому що польські служби не допустили поширення інформації про це.
Протягом совєтського вторгнення 1968 року з Чехословаччини емігрувало приблизно 300 тисяч чехів і словаків, а опісля – ще 70 тисяч. Переформовані частини радянських військ залишалися на території цієї держави до 1991 року.
IAR/Н.Б.