Владислав Рацкевич, Авґуст Залеський і Станіслав Островський спочинуть у саркофагах на рідній землі. Поряд будуть також символічні саркофаги ще двох польських президентів на еміграції — Казімєжа Саббата, похованого на кладовищі Ганнерсбері в Лондоні, та Едварда Рачинського, похованого в родинному мавзолеї в Роґаліні. Туди ж перенесуть і прах останнього президента у вигнанні Ришарда Качоровського та його дружини.
Пантеон польських президентів, говорять організатори цього монументального проєкту і всі, хто долучився до його втілення, має, крім символічного значення, є дуже важливим місцем. Це вдячність поляків за свободу, це місце вивчення історії, це свідчення безперервності і легальності польської влади в часи нацистської та комуністичної окупації.
Президенти вільної Польщі повертаються додому. 12 листопада — урочиста служба Божа, під час якої президентів у вигнанні буде урочисто поховано у Храмі Божого Провидіння у Варшаві. І це вияв вдячності польського народу за свободу, — говорить уповноважений канцелярії прем’єр-міністра Польщі у справах охорони місць пам’яті Войцех Лабуда.
«Це вияв вдячності польського народу за конституцію, але й вияв подяки за незалежність, за ідею свободи. Мавзолей і Палата пам’яті, які увіковічнюють Польщу в еміграції. Це свято всього польського народу, і увінчання відзначення 100-ліття відновлення Незалежності Польщі. Цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці канцелярії премєр-міністра Польщі. Робота тривала понад 5 місяців. Сам проєкт — понад рік. Усі технічні роботи з внутрішнього оформлення і спорудження травали від червня цього року і завершилися відносно недавно. Урочистості і вся ця подія, пов’язана зі спорудженням мавзолею та палати пам’яті, були ініційовані та профінансовані за ініціативи прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравєцького. Все відбувалося у співпраці з рядом різних інституцій — канцелярії президента, Міністерства закордонних справ, міністерства національної оборони, Інституту національної пам’яті, і врешті Святині Божого провидіння. Тут об’єдналися зусилля всіх найважливіших державних інституцій», — говорить Войцех Лабуда.
Це місце об’єднає усіх президентів Польщі на еміграції. Їхній прах спочине у мавзолеї, куди зможуть прийти всіх охочі, аби помолитися. Однак це не тільки місце поклоніння, але й місце вивчення історії. Поряд із мавзолеєм відкрито Палату Пам’яті, куди зможуть приходити спраглі вивчення історії. Тут буде розташовано спеціальні інформаційні стенди із найважливішою інформацією, артефактами, матеріалами, пов’язаними із діяльністю президентів у вигнанні, — говорить голова фундації «Допомога полякам на Сході» Міколай Фальковський.
«Ми дуже сподіваємося на те, що ті, хто відвідуватиме це особливе місце, мавзолей президентів Польщі в еміграції, надихнувшись побаченим, сягатимуть глибше польської історії, аби дізнатися більше на тему цього важкого півсотліття середини ХХ століття, в рамках якого польська влада, що легально функціонувала на еміграції, продовжувала свою місію, де-факто не контролюючи території держави. Це те, на що ми хотіли звернути увагу і закликати всіх поглибити свої знання на цю тему. Не тільки шанувальників історії, але й всіх поляків, бо це те, що ми маємо знати, і що має бути нашим обов'язком, щоби віддати належну повагу і честь великій справі, доробку, який ці великі патріоти залишили по собі».
Мусимо розуміти, що минуле часто губимо через те, що ніхто нас цього не вчив. Вчити можуть батьки, вчити може школа, але й пам’ятники, меморіальні дошки. Тож місце, де поховано найбільш видатних представників народу, має бути місцем національної освіти, — говорить Мірослав Супрунюк, професор університету Міколая Коперніка, Інституту національної пам’яті.
«Ця палата пам’яті має бути місцем, яке говоритиме, чому ці люди були важливими. Президенти Речіпосполитої в тому контексті є найважливішими постатями, які репрезентують безперервність польської держави. Ми звикли, що Річпосолита між 1945 і 1989 роками мала форму народної Польщі, комуністичної Польщі, Польщі, яка не була вільною країною. І багато поколінь виховувалися так, що саме ця реальність є єдиною реальністю. Цензура не дозволяла говорити про те, що існує еміграція, що є уряд і Президенти на еміграції. Ми повертаємо пам'ять про те, що було найбільш правдивим, справжнє і чисте у тривалості польської держави. Це не творення певних штучних цінностей. Це відкривання цінностей, які ніколи і ніяк не було зіпсовано чи викривлено. Тож роллю цього місця буде свідчення правди. Це передовсім».
Ярослав Клапут, польський графік, художник, перформер, дизайнер, творець паратеатральної діяльності та експонент каже, що їхньою ідеєю було показати образи президентів, познайомити з їхніми особами людей, які прийдуть відвідати їхнє поховання. Але найцікавіше те, що зможуть почути мелодику їхніх голосів, підійшовши близько до інформаційних стендів.
«Це дуже цікаво, бо ми уявляли собі голос Рачкевича інакше, ніж почули його на записі. І кожен із них наче контактуватиме з нами через звучання свого голосу, окрім того, що бачитимемо його обличчя. Важливо також, що президенти стоять під прапором, який всі ці роки був з ними. На відеопрезентації можна побачити, що він був вивішений на їхній резиденції, він функціонував у тому просторі. Друга важлива річ — ми ставили перед собою завдання показати президентів на еміграції, а з іншого боку — показати головні віхи польської історії, які в той самий час відбувалися у Польщі. І ми вирішили надрукувати це на дзеркалах, і вони відбиваються одне в одному. Тобто, ці події відбуваються одні в одних і додають нам простору».
Польща не була вільною країною між 1939 і 1989 роками. І варто звернути увагу на те, що ті люди не тільки забезпечили легальне функціонування польської держави, яка не мала території, але мала аппарат, мала відповідні інструменти репрезентації польських інтересів і мала квітневу конституцію, яка давала їй змогу легально функціонувати, — говорить голова Фундації Міколай Фальковський.
«І те, що вони робили в еміграції, ці шестеро людей, які виконували свою роботу, свої найважливіші функції — були очільниками польської країни в еміграції, вони виконували місію "вільна Польща". Вони піклувалися про це на міжнародній арені— щоби польські інтереси і справи бралися до уваги, щоби справа про Катинський злочин, така суттєва для нас, могла вийти на світло правди, дійти до людей в різних країнах, вони дбали про підтримку польської демократичної опозиції, вони не погоджувалися на комуністичну окупацію в Польщі і все своє життя і професійну політичну кар’єру присвятили тому, щоби Польща могла бути вільною. І ставили собі за мету передати президентську владу у вільній Польщі, коли відбудуться вільні вибори. І такі вибори відбулися, їх виграв Лех Валенса. Про це треба пам’ятати. Тоді Польща по-справжньому стала вільною. А вони дбали про те, аби вона була вільною, 50 років. Ці люди були приречені на забуття і переслідування. Комуністична влада забороняла цілковито поширення інформації про діяльність еміграційних урядів. За це кидали у в’язниці. За контакти з ними людей репресували. А вони говорили про те, що тут робили комуністи з польським народом. І сьогодні завдяки цим польським патріотам ми живемо у вільній країні. І ми закликаємо молодих людей приходити і черпати тут знання про це. А при нагоді звернути увагу на те, що свобода не дається просто так. Треба за неї боротися».
Поховання президентів у вигнанні тут, у Варшаві, матиме важливе значення для поляків, які мають пізнавати історію Польщі, — говорить отець Тадеуш Алєксандрович, пробощ парафії Храму Божого Провидіння.
«Мені видається, зрештою, такою була власне ідея, аби побачити ту місію "Вільна Польща" саме серед тих, хто виконував той обов’язок в еміграції. Видається мені, що саме та площина польської історії не є відома. І тому, вважаю, що це також певне відкривання білих плям в нашій історії, бо багато з нас, кому є по 50-60 років, не знало тієї історії. Тому я також дуже тішуся, що особисто багато дізнався, знайшовши той історичний простір, який, як на мене, є дуже суттєвим і важливим. Є ще одна причина, чому саме тут створено мавзолей поляків на еміграції. В нашій святині поховано пана Президента Качоровського, який був останнім президентом. Тож мені видається, що це природня необхідність, навіть сплата певного боргу вдячності всім президентам в еміграції. Їхній прах прибуде на військовий аеродром, звідки у супроводі поліції, війська, державних діячів буде доставлено до нашої святині, де вони спочинуть після урочистих богослужінь та виголошення промов керівником Конференції Польського Єпископату ксьондзом-архієпископом Станіславом Ґондевським. Також промовлятиме митрополит Варшавський кардинал Казімєж Нич, а екзекву здійснить примас польщі ксьондз-архієпископ Войцех Поляк».
Діяльність польської влади на еміграції, а головно президентів, які дефакто не мали контролю над державною територією Польщі, мала характер двоякий. Для світу — переважно — вона мала значення символічне. Натомість для поляків це був єдиний визначник існування незалежної Польщі.
«До весни 1945 року, коли уряди країн Альянсу відмовилися визнавати легальну польську владу в особі уряду і президента на еміграції, це був єдиний репрезентант Речіпосполитої. Коли у 1939 році було обрано президентом Рачкевича, аж до його смерті, всі суб’єкти визнавали його президентство як офіційне представництво Речіпосполитої. Наступні президенти — від Авґуста Залевського починаючи, були президентами поляків на еміграції і поляків у Польщі. Для інших націй та урядів — за окремими винятками — були скоріш об’єктом міжнародної політики, а не її суб’єктом. Для поляків натомість, які добровільними внесками коштів утримували цей уряд і президента, були єдиним, найважливішим визначником існування польської держави. Це було свідчення, що польська держава існує в еміграції. З усіма можливими атрибутами — школами, видавництвами, театрами, оркестрами, військом дуже довгий час. Це була цілковита незалежна Річпосполита. І президент та його правління до кінця були тим найважливішим визначником тривалості, легальності цієї влади».
Почали реалізацію цього проєкту ранньої осені 2021 року, аби на листопад 2022 року на завершення 4-річних святкувань 100-річчя відновлення незалежності Польщі і її повернення на карту Європи взагалі, приготувати подію монументального характеру, і дуже символічну, повертаючи до Польщі прах польських президентів, які нарешті спочинуть на польській землі, вдома.
В.Г.
Слухайте програму у звуковому форматі у доданому звуковому файлі