«На кожному кроці історія переплітається з сьогоденням», — каже Томаш Стефанек, історик ідей і музеолог, виконуючий обов’язки програмного директора Інституту Пілецького.
Інститут Пілецького має сформовану позицію та чітко визначені завдання, які роками послідовно виконує. 2022 рік був продовженням основних програм Інституту, які посилаються на три ключові поняття, що описують польський досвід двох тоталітаризмів у ХХ столітті: свідчення, солідарність і справедливість.
Інститут Пілецького систематично збирає, опрацьовує та поширює свідчення тих, хто пережив німецьку та радянську політику терору. «Виявляється, найефективнішим засобом закріплення та популяризації знань про масові злочини є свідчення конкретних людей», — додає Томаш Стефанек
Звідси виникла ідея створення архіву Інституту Пілецького — архівного центру, який збирає цифрові копії документів з усього світу про Другу світову війну та німецьку та радянську окупацію Польщі. Ми створюємо дослідницький центр з цих питань з доступом до повної вихідної бази. Він складається з колекції Бундесархіву та інших німецьких архівів, британських архівів або колекції Комісії ООН з питань воєнних злочинів (UNWCC), який ми поширюємо як єдина установу в Польщі та одна з кількох у світі», — додає Томаш Стефанек.
У зв’язку з повномасштабною війною, яку Росія веде проти України, у 2022 році Інститут Пілецького дещо розширив свої програми.
«Ми вирішили використати свій досвід у документуванні та розслідуванні злочинів двох тоталітарних режимів, а особливо в роботі зі свідченнями. Через кілька днів після російської агресії проти України з ініціативи професорки Магдалена Ґавін, директорки Інституту, було створено Центр Лемкіна — спеціальний підрозділ, який збирає звіти та докази російських воєнних злочинів. На даний момент ми маємо вже близько тисячі свідчень, а разом з тим низку викликів щодо безпеки як колекції, так і самих свідків, роботи з людьми, які постраждали від травми, і представлення ефектів широкій аудиторії».
«Коли злочинні режими проводять політику терору, документування та інформування світу про події відіграє ключову роль. Навіть якщо злочини неможливо припинити негайно, вони повинні бути зафіксовані. Щоб одного дня вони могли бути належним чином враховані та вкорінені в колективній пам’яті та історичному наративі», — зазначають експерти Інституту.
PAP/Д.Н.