83 роки тому, в ніч з 9 на 10 лютого 1940 року, почалася перша з чотирьох масових депортацій поляків до Сибіру, здійснених совєтами, які з 17 вересня 1939 року окупували східні території ІІ Речі Посполитої. Того дня близько 140 тисяч польських громадян було депортовано вглиб Радянського Союзу. Багато загинуло в дорозі, а тисячі ніколи не повернулися додому. Серед депортованих були переважно родини військових, державні службовці, працівники лісової служби та залізниці зі східних районів довоєнної Польщі.
Наступні депортації радянська влада здійснила у квітні та на рубежі червня і липня 1940 року, а також на рубежі травня та червня 1941 року. Їхньою метою була деполонізація Східних кресів (пол. Kresy Wschodnie) і радянізація населення на захоплених у вересні 1939 року територіях Польщі.
За підрахунками влади Речі Посполитої, загалом під час чотирьох масових депортацій до сибірських таборів призвели до близько мільйона мирних жителів, хоча в радянських документах йдеться про 320 тисяч.
Історик з Інституту Пілєцькоґо д-р Єжи Роґозінський в архівному інтерв’ю Радіоінформаційному агентству (IAR) у 2020 році підкреслив, що під час першої масової депортації поляків офіцери НКВД завдали удару по «фундаменту» польської держави на Кресах.
«Це були поліцейські, лісничі... Тому під удар потрапили ті професійні групи, які репрезентували польську державу та її установи на Кресах. Тож спочатку вони пішли під "перший вогонь". Просто для того, щоб знищити фундамент польської держави. Потім були наступні депортації. Кожна з них мала різний характер», – розповідав Єжи Роґозінський.
Чотири масові депортації поляків у 1940-1941 роках були сплановані та систематично проведені таким чином, аби вивезти з колишніх східних територій ІІ Речі Посполитої всіх людей, які вважалися «небезпечними» для радянської влади.
IAR/Х.П.