83 роки тому, 3 квітня 1940 року, НКВС розпочав депортацію до Катині польських офіцерів, в’язнів табору в Козельську. У наступні дні — з таборів в Осташкові та Старобільську. Екзекуції тривали шість тижнів, від квітня до травня 1940 року. Ці події відомі як катинський злочин (або ж катинський розстріл); навесні 1940 року за наказом НКВС убили майже 22 тисячі польських громадян, узятих у полон після агресії Совєтського Союзу на Польщу 17 вересня 1939 року.
Їх убивали пострілом у потилицю і ховали в безіменних ямах смерті. Серед розстріляних були офіцери Війська польського — видатні командувачі та стратеги, поліцаї, чиновники, вчені, професори вишів, артисти, лікарі, вчителі та юристи. Вони були елітою народу, його оборонним, інтелектуальним і творчим потенціалом.
Серед убитих було 14 700 військовополонених, яких утримували в спеціальних таборах НКВС у Козельську, Осташкові та Старобільську. Їх хоронили в братських могилах у Катині, Мєдному та Харкові. Решта 7305 осіб, серед яких 3435 із т. зв. Українського катинського списку та 3870 із т. зв. Білоруського катинського списку — це переважно цивільні особи. Їх утримували у в’язницях Західної України та Білорусі, тобто на територіях, які належали Польщі, а відтак їх включено складу СРСР.
Голова Управління у справах комбатантів і репресованих осіб репресій Ян Юзеф Каспшик наголосив (у розмові 2022 року), що совєтська влада, ліквідуючи польську еліту, планувала знищити польський народ.
«Операція запланована дуже точно спільно з другим окупантом, з німецьким Третім Райхом. Бо тоді, коли лунали перші постріли в Катині, лунали перші постріли також у Пальмірах під час операції "АБ", підготовленої гестапо. Один і другий окупанти хотіли знищити польські еліти, цим самим довести до того, щоб Польща, позбавлена еліт, позбавлена прошарку лідерів, вже ніколи не відродилася», — сказав він.
Лише 1990 року росіяни визнали, що за масові розстріли відповідає НКВС, раніше кількадесят років форсували брехливу версію подій. «Брехня завжди є елементом політики Росії — чи то білої, чи червоної, чи путінської. Так було й у випадку катинського злочину. Оббріхували пам’ять, обтяжували цим злочином німців. Так робили тоді, коли німці відкрили могили 1943 року, і так робили протягом усього періоду Польської Народної Республіки. Варто згадати, що катинський злочин розглядали і на Нюрнберзькому процесі, де намагалися провину за цей злочин покласти на німців», — заявив Ян Юзеф Каспшик.
Винних не засуджено. Протягом 14 років розслідування російської прокуратури, яке закінчилося 2004 року, визнано, що вбивство не було злочином геноциду, і ніхто не був притягнутий до суду.
Інститут національної пам’яті розслідує катинський злочин від 2004 року. Історики Інституту вважають його геноцидом з приводу ідеологічної вмотивованості класовими, а насправді національними причинами та масового характеру.
Заходи з метою увіковічення пам’яті жертв Катині завершено 2000 року, у 60-ті роковини злочину, коли відкрито польські кладовища в Катині, Мєдному та Харкові. 2012 року відкрито четверте кладовище — в Україні, у Биківні під Києвом.
IAR/Н.Б.