Філіп Мусял, директор Краківського відділення Інституту національної пам’яті, сказав, що докторка Ванда Пултавська була символом минулого покоління ІІ Речі Посполитої, а її смерть є великою втратою для Польщі.
Ванда Пултавська, докторка психіатрії, гарцерка, співробітниця Івана Павла ІІ, померла у середу, 25 жовтня, у своєму домі в Кракові у віці неповних 102 років. Вона була останньою колишньою ув’язненою німецького концтабору для жінок «Равенсбрюк».
За словами Філіпа Мусяла, великим досягненням докторки Пултавської було вшанування пам’яті про німецькі злочини у концентраційному таборі «Равенсбрюк»; ці знання вона також передала молоді через ініціативи Інституту національної пам’яті Польщі:
«Це був чудовий досвід для цих молодих людей, тому що вони мали можливість послухати свідка історії, який має багато що сказати. Доктор Пултавська передавала знання про "Равенсбрюк" надзвичайно інтелектуально та проникливим способом і знала, як про це розповідати та з ким поділитися цими знаннями».
Філіп Мусял підкреслив, що Ванда Пултавська не виставляла напоказ свої страждання, а радше застерігала від тоталітарних систем:
«Пані доктор Пултавська дивилася на життя зі значно ширшої перспективи, також духовної. Вона не виставляла на показ своє страждання, не розповідала про власний досвід, а розповідала про німецькі злочини, також ті злочини, що скоювали німці в таборі «Равенсбрюк» з точки зору тоталітаризму, який дегуманізує цих злочинців».
Ванда Пултавська працювала психіатром, одночасно викладаючи душпастирську медицину в Кракові, а пізніше в Інституті Івана Павла ІІ Латеранського університету в Римі. Вона була організатором і керівником Інституту сімейної теології, експертом і членом, зокрема, Папської академії життя. Протягом багатьох років вона зустрічалася з молоддю, розповідала про цінність життя, виховання, сім’ю, жіночність і мужність.
У 2016 році Ванда Пултавська отримала орден Білого Орла — на знак визнання її заслуг перед Республікою Польща, за пропаганду цінностей і значення сім’ї в сучасному суспільстві, а також за «християнське свідчення гуманізму та внесок у розвиток католицького соціального вчення».
IAR/Т.А.