У Королівському замку у Варшаві триває конференція, присвячена політичному феномену президентів Республіки Польща у вигнанні. На думку її учасників, влада ІІ Речі Посполитої сприяла об’єднанню польського незалежницького підпілля, репрезентувала Польщу на міжнародній арені, а після війни була виявом спротиву комуністичній владі.
Останнім польським президентом у вигнанні був Ришард Качоровський. Адам Чеслав Доброньський з Білостоцького університету сказав Польському радіо, що президент Качоровський, передавши в 1990 році Лєху Валенсі інсиґнію влади в екзилі, завершив шлях повоєнної еміграції:
«Це був успіх не тільки для Республіки Польща, яка могла сказати, що є спільний народ. Але це був успіх і для еміграції, що здобула національне визнання. Раніше, хоч у Польщі багато говорили про польську еміграцію, про польське життя в Лондоні знали мало, а Качоровський належав до еліт, які послідовно хотіли об’єднати еміграцію, і йому це вдалося».
Адам Чеслав Доброньський підкреслив, що президент Качоровський, як гарцер, мав чудовий контакт із польськими організаціями, такими, як Skarb Narodowy, Polska Macierz Szkolna Zjednoczenie Narodowe, які творили життя в еміграції. Качоровський був гарцером як комендант підпльної організації Союзу польського гарцерства «Сірі Шеренги» (пол. Szare Szeregi). Заарештований і засланий до Сибіру, він пішов шляхом генерала Андерса і до кінця діяв як гарцер.
Наукова конференція під назвою «„Замок” у Лондоні» триватиме до середи, 29 листопада. Вона має на меті нагадати про долю та дії польської влади в екзилі, яка за кордоном будувала Республіку Польща, незалежну від комуністичної влади Польської Народної Республіки.
IAR/Т.А.