Відчуття втрати є універсальним досвідом жінок-емігранток з України. Про це йдеться у звіті Університету соціальних та гуманітарних наук (SWPS) «Супергерой у спідниці. Психічна стійкість українок, які втікають до Польщі від війни в Україні». Як наголошують, потрібно працювати над тим, щоб розвінчувати стереотип біженки як жертви.
Як повідомляють у звіті, дослідження мало розвідувальний характер і його основною метою було «дізнатися про психосоціальні фактори, які знижують чи підтримують психічну стійкість українських жінок, котрі втекли від війни та проживали в Польщі після 24 лютого 2022 року, щоб розробити рекомендації з урахуванням культурних особливостей для осіб, які підтримують воєнних емігранток з України в Польщі».
Учасниці дослідження описали, що «російське вторгнення відібрало їхнє минуле, наприклад, знищивши місце проживання та речі або їхній дім як місце приватних спогадів, сьогодення — змусивши їх покинути та різко змінити умови життя, але також майбутнє, наприклад, у ситуації, коли немає до чого повертатися».
Звіт показує, що відчуття втрати є універсальним досвідом і супроводжується, між іншим, відчуттям тимчасовості та «недосяжної нормальності». Як пояснюють, незважаючи на вжиті дії, жінкам-емігранткам важко вести «нормальне» життя у Польщі «в ситуації конфлікту, що триває, та постійного страху за долю своїх близьких в Україні». Автори зазначили, що очікування закінчення війни, а отже й можливості повернення додому, «не сприяє залученню до життя у Польщі чи соціальній інтеграції».
Основною мотивацією для виїзду з країни респондентки вказали дітей. Як зазначили автори доповіді, «основною причиною того, чому жінки продовжують функціонувати, незважаючи на численні труднощі, які вони відчувають, також є завдання та зобов’язання, які вони мають часто щодо дітей».
Дослідниці підкреслили, що жінки-емігрантки часто не можуть задовольнити свої основні потреби, такі як житло, освіта для дітей і робота, що гарантує добробут і відчуття безпеки.
Зазначають, що «майже всі жінки-емігрантки (...) прямо згадували спалах солідарності та всюдисущу допомогу поляків після початку війни». Звіт свідчить, що такі жести «ефективно захистили українських жінок від негативного впливу подальшого досвіду ворожості чи дискримінації з боку поляків».
На основі досвіду опитаних жінок авторки звіту підготували методичні рекомендації для неурядових організацій, які підтримують українських жінок у Польщі. Вони рекомендують, зокрема, «завжди підходити до бенефіціарів індивідуально, перевіряючи, які є поточні потреби емігранток, і відповідно адаптуючи до них свої дії».
PAP/Т.А.