Автор статті «Кому на Заході рублі не смердять» Рафал Стец переказує історію росіянки, відео якої розлетілося мережами за два дні перед убивством Навального. Дамі в аеропорту Ф'юмічіно (Fiumicino) не продали води, бо побачили у неї російський паспорт. Підприємлива жертва записала обурене відео, де розповіла про свої неймовірні страждання, отримала шквал лайків і популярності, які дали їй змогу добре заробити на охочих навчатися російської мови. Попри перепросини аеропорту, вона домагається перепросин конкретно від продавщиці. А тодішні страждання від спраги поборола, купивши води в сусідньому магазині. Звичайно, вона не цікавиться політикою і «не хоче брати участі у пропаганді жодної зі сторін».
«Якщо акцію продавщиці у Ф'юмічіно сприймати як індивідуальну санкцію, покликану усвідомленням, що темночервоний російський паспорт має колір української крові, то вона співдіє з відчуттям, до якої міри не діють ці справжні санкції, міжнародні», — з гірким сарказмом оцінює автор статті.
Він нагадує думку експертів про те, що навіть виразно демократичний Тайвань був помічений у поставках росії обладнання воєнного призначення, не кажучи про «різноманітні Киргизстани». Половину статті автор наводить приклади подвійних стандартів у таких видах спорту, як шахи, де президентом міжнародної шахової федерації є колишній прем’єр в уряді мєдвєдєва Аркадій Дворкович; теніс, де з блиском виграють росіянки й близька подруга Лукашенка. «Але ж тенісом розпоряджається Захід», — констатує очевидне польський журналіст. Найбільше гіркоти, звісно, в ситуації з хокеєм, де росіяни блатують в американських командах, а від американців, канадійців, зрештою й представників інших країн, як Швеція та Словаччина, роїться в російських клубах.
«Спортивні санкції так само безжальні, як економічні, — путінська економіка все ще не розвалилася, російські вболівальники все ще аплодують ідолам у популярних дисциплінах. Захід, відповідно до заявлених цінностей, не використовує колективної відповідальності, а українці оплакують убитих на фронті спортсменів, на стадіонах складають тіла жертв війни, футбольний велет "Шахтар" (Донецьк) уже десять років, як тиняється Європою», — гірко підсумовує Рафал Стец.
Gazeta Wyborcza/С.Ч.
