2014 року після убивства, за різними даними, сотень людей на Майдані Незалежності у Києві, росія окупувала український Крим. За кілька місяців російські сепаратисти, колаборанти і регулярні російські військові, хоча й без розпізнавальних знаків, як і під час окупації Криму, захопили частину східних українських областей — Донецької і Луганської. Там вони створили квазіутворення — так звані народні республіки, контрольовані і підтримувані політично, збройно та фінансово росією. До повномасштабного вторгнення росії в Україну залишалося трохи менше десяти років.
Польський генерал у відставці Роман Полько говорить, що про підготовку росії до великої війни ще задовго до цих подій свідчили і дії росії в різних точках Європи, і донесення спецслужб країн Заходу. Однак політики легковажили. А Україна сьогодні також, на думку Романа Полька, йде трохи не тим шляхом, якщо говорити про внутрішню військово-політичну стабільність на тлі зовнішньої агресії.
Роман Полько у 90-х командував, зокрема, українськими миротворцями на Балканах. Доводилося зустрічатися і з російськими військовими, яких і в тодішньому українському війську було чимало. І те, що росія до чогось готується, було видно вже тоді на Балканах. Особливо, як каже генерал Полько, на Балканах. Європа фактично приймала стратегію «Безпечна Європа в безпечному світі» приблизно у 2003 році. Її схвалили, але так не було.
«В 1999 році росіяни варварськи напали на Чечню і ті ж росіяни отримали наказ просто перекинути миротворчі сили з Боснії та захопити аеропорт у Пріштіні. Генерал сер Майк Джексон, мій перший командувач КФОР, він насправді зробив одну дуже корисну справу — він сказав генералові Кларкові, голові НАТО, що не спровокує Третю світову війну, але він повністю взяв під контроль цей російський батальйон. Вони виконували його накази (бо там панує культ сили), коли він продемонстрував свою силу. У Косово вдалося повністю підпорядкувати російський контингент силам НАТО, вони виконували накази, вони не проводили тієї політики, але західні військові в глибині душі усвідомлювали, що це може змінитися у будь-який момент, тому що Кремль міг використати своїх людей як троянських коней, диверсантів, які знищать нас зсередини», — розповідає Роман Полько.
Генерал Полько, командуючи українським контингентом на Балканах, добре знав проблеми української армії, яка не була монолітною. У ній служило багато росіян, які не переїхали до росії, бо оселилися в Україні, були там дислоковані і в Україні провадили діяльність.
«Тому в 2014 році мене не надто здивувало те, що найбільшим героїзмом під час оборони Криму було те, що хтось із радянським прапором, серпом і молотом пішов здаватися зеленим чоловічкам, які з точки зору військових законів були злочинцями, бандитами, терористами, тому що вони не мали розпізнавальних знаків на своїй уніформі. І це було сумно. Згодом через те, що зеленим чоловічкам так легко вдалося окупувати Крим, вони повторили це на Донбасі. Всі пам’ятаємо знаменитий «білий конвой», який фактично під приводом гуманітарної допомоги доставляв зброю сепаратистам, які перейшли на бік росіян на тих теренах. Тому мене дуже хвилювало, що може статися, коли росія наступатиме по всьому фронту, і чи буде Україна в стані взагалі воювати. І по тих 8 роках війни було видно, що Україна дуже важко це пропрацювала, заплативши власною кров’ю, адже армія у 2022 році мала цілковито інший вигляд. Воювала героїчно, моральний дух був високий, хоча на другому році війни видно, що той дух трохи пригас, і на даний момент потрібно багато працювати, щоби той бойовий дух втримати», — зазначає генерал.
Наприкінці 2013 року Роман Полько побував у Києві. Працюючи в міській раді Варшави був у складі делегації, яка везла до України гуманітарну допомогу. Бачив різні настрої людей, а також настрої політиків — політиків українських, але й політиків західних. Політики ігнорували донесення розвідок про те, що готується щось масштабне.
«Домінувала позиція страуса. Були донесення західних розвідок, але політики на них не зважали. Генерал Ширрефф, заступник голови НАТО у своїй книжці "Війна з Росією" також описує ті ситуації, які вже тоді вимагали сильного занепокоєння щодо планів росії та путіна. А головне те — наскільки наша бездіяльність сприяє розвиткові тих планів. Я також брав участь у міжнародних конференціях, наприклад, в Азіатсько-Тихоокеанському центрі досліджень безпеки в США, де радник путіна також був учасником. Це було, мабуть, у 2008 чи 2009 роках. І тоді, коли я натякнув про загрози, про використання росіянами енергетики як зброї, бо тоді такі дії росія застосовувала, наприклад, проти Польщі, мої слова викликали певну напругу під час зустрічі, аж група емісарів прийшла мене заспокоювати. Мовляв, на росіян не можна так нападати, це не так, вони партнери, вони взагалі не хочуть війни. Захід дійсно, всупереч фактам, часто ховав голову в пісок і робив вигляд, що нічого не відбувається. Звісно, я не можу розкривати таємниць і розповідати, якими були донесення розвідки. Але, на жаль, багато сигналів, які доходили від розвідки, були проігноровані політиками, чим сповна скористався путін. Бо для того, щоб зайнятися цим серйозно, їм потрібно було кілька років, а європейські політики часто мислять категоріями наступних виборів або наступної каденції», — говорить генерал Полько.
Спроби гібридних атак в Україні траплялися задовго до окупації Криму. Ще при Кучмі у 2003 році росіяни влаштували провокацію зі спорудженням мосту до острова Тузла. Захід проковтнув і цю гібридну агресію росії. Чи не так?
«Багато таких сигналів, і, на жаль, відсутність відповідної, неадекватної реакції. Це переконало путіна, що, якщо він атакує по всьому фронту, то не зустріне опору», — відповідає Роман Полько.
І що ж Україна зробила, а точніше, не зробила, аби підготуватися чи протидіяти загрозам з боку росії. Якими були помилки?
«Можна говорити про неефективну дипломатію, хоча я не знаю, чи можна звинувачувати в цьому тільки українську сторону, тому що ми знаємо, що було на саміті НАТО у 2008 році. Ми знаємо, що Україна весь час була в передпокої на очікуванні. На практиці вона не могла вступити ні в Європейський Союз, ні в НАТО. По суті, їй не дали побудувати ніяких перспектив. Навіть не дивно, що частина суспільства, яка настільки розчарувалася і бачила фактично приниження України, почала заглядати в бік Москви, бо важко було зрозуміти — на що їй ще чекати. Свого часу я навіть розмовляв зі світлої пам’яті президентом Лєхом Качинським, бо я тоді входив до контактної групи як очільник Бюро Нацбезпеки і займався контактами Польща — Україна. Проблема була в тому, що Польща не пройшла ні економічних, ні військових трансформацій самостійно, але отримала допомогу з боку Європейського Союзу та допомогу від США для повної трансформації своєї армії. Мене як командира ГРОМ просили хоча б налагодити контакт з українським спецназом. Я їх не дуже хотів, прямо скажу, тому що після опитування на місці я побачив, що це приватні армії, армії олігархів, що ці люди корумповані, що вони працюють у багатьох напрямках. Коли я організовував ці козацькі навчання, то був здивований тим, що українські військові багато місяців, наприклад, тривалий час, не отримували належної їм зарплати, тоді як у нашій країні неможливо було подумати, щоб хтось служив у війську і не отримував зарплати раз на місяць, що у них, скажімо так, погані умови для нормального функціонування. Армія була дуже занедбана. Часто це були люди, знову ж таки з військової точки зору, які закінчили ті самі офіцерські школи, якщо дивитися на людей вищого рангу. Він бачив, що його товариш, який разом з ним закінчив школу і є офіцером, заробляє втричі більше, ніж той, хто в Україні. Корупція, власне, і ці проблеми з олігархами, а зараз ще й з додатковою групою бойових олігархів, які з’явилися в Україні, це другий фронт, на якому Україна веде війну. Тому що перший фронт — це оборона від цих російських варварів. Уже було відомо, що українці самі з цим не впораються. На жаль, відповідальні політики в першому ряду також провалили власне українське суспільство, яке хотіло пережити Майдан, навіть вимагало змін, вимагало нормальності. Було згаяно багато часу. Сподіваюся, що цей жахливий шок зараз закінчиться, що не буде повернення до того, що було раніше, і що Україна приєднається до цього вільного світу. Але вільний світ має більше працювати над цим, тому що сама Україна не впорається, а без вільної України ми ніколи не почуватимемося в безпеці», — наголошує генерал.
Польща отримувала підтримку від Європи, від Сполучених Штатів, але Польща, мабуть, була єдиною в цьому контексті, тому що політики і суспільство прагнули до НАТО. А в Україні, на жаль, треба визнати, були різні погляди і на політичному рівні, і на соціальному, тому що лише після розв’язання повномасштабної війни, більшість суспільства сказала: «Так, ми хочемо бути в НАТО». Раніше було менше, набагато менше. Можливо, якби була одностайність, до цього б не дійшло, що ми зараз маємо?
«Справді, західна частина України, — говорить генерал Роман Полько, — прагнула бути частиною НАТО. І це була проблема, яку ми всі усвідомлювали. Однак сьогодні, на жаль (на жаль, бо багато людей загинуло), путін показав своє справжнє обличчя, показав, як виглядає «рускій мір». Як на мене, він фактично успішно русифікував Україну. І це проблема на багато десятиліть, якщо не більше. Взагалі, я вважав, що, бачачи поділ українського суспільства, він вдасться до стратегії відрізання України шматочками, як салямі, і буде боротися за серця і розуми, але замість цього він показав своє варварське обличчя і фактично вбив тих, хто раніше був за приєднання до російської імперії. Це шокує, думаю, і самих українців також. Це, звісно, ускладнило прийняття України до родини західного світу, ніж було прийняття Польщі, бо це велика країна, яка також усвідомлює, і, я думаю, кожен повинен усвідомлювати, що, коли вона стане повноправним членом Європейського Союзу, вона також конкуруватиме з нами на економічному ринку, але в цьому і є суть демократії».
Це цікаво, бо один із найбільших, здавалося б, гарантів демократії у світі, США, сьогодні занурилися у внутрішньополітичне протистояння на тлі війни в Україні і це протистояння прямо пов’язане із виділенням коштів на допомогу Україні. А останні слова Трампа про застаріле НАТО і небажання захищати союзників, які не платять, підважують і принципи демократії, і безпеки, і союзницькі зобов'язання, показують США як ненадійного партнера, про що вже також заявили не раз європейські політики. У Європі навіть заговорили про розширення ядерного арсеналу на цьому тлі.
«Варто тут пригадати, що відбувалося, — говорить Роман Полько, — і що ми чули перед першою каденцією Трампа. На заході керуються своїми правилами. Голос експрезидента Трампа завжди сприймають як попередження, перш за все, для Європи. Щоб Європа нарешті почала дбати про власну безпеку і не використовувала захисну парасольку Сполучених Штатів, водночас вдаючись до протистояння зі Сполученими Штатами на економічному рівні.
Наприклад, Німеччина не виділяла 2% ВВП на озброєння, але намагалася економічно протистояти США, які гарантували безпеку Німеччини. Щодо ядерної зброї... Колись у Польщі навіть жартували: "Давайте скинемося на атомну бомбу всім народом". Скажу так — атомна бомба не гарантує безпеки країні, яка її має.
Польща як член НАТО і всі інші члени Альянсу захищені цією парасолькою. І якщо б ми хотіли ще про щось подбати, то варто було б звернути увагу на програму обміну ядерною зброєю, зосередившись на сучасних технологіях, ракетних системах, авіації, щоб маючи ті носії, бути включеними до цієї програми. Але чи нам про це йдеться? Не дуже. Ми бачимо, що Китай також рішуче виступає проти такого ядерного стримування. Але інстинкт самозбереження все ж є, тому ми просто повинні зосереджуватися не стільки на тому, що впливає на нашу уяву, чи боятися тієї "цар-бомби". Треба створити новий рід військ — від авіації до дронів, що сьогодні розбудовує Україна. Створення спеціальних військ, здатних вести спеціальні операції проти терористів, диверсантів, що важливо в контексті тих спроб, які здійснює росією, — атаки на критичну інфраструктуру».
У цьому контексті і в контексті порушення росією своїх зобов’язань згідно з Будапештським меморандумом в Україні часом говорять, що якби Україна не відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії росії, то до війни не дійшло б.
«Звісно, жодну країну, яка має ядерну зброю, не шантажувала інша ядерна держава. Але немає сенсу повертатися до того питання "Що було б, якби Україна не відмовилася від ядерної зброї і не підписала меморандум? Чи дійшло б до нападу". Багато що вказує на те, що Україна почувалася б безпечніше, ніж після підписання США, Великою Британією та росією гарантій безпеки військової, але й економічної. Звісно, росія не дотрималася зобов’язань, і це має також показати, що будь-які домовленості з путіним він не буде поважати, бо якщо він щось і підписує, то лише для того, аби потягнути час чи ошукати іншу сторону. З терористами взагалі важко домовлятися.
Зараз ядерна зброя в України нічого не змінить у цій війні. Для самої України наразі найважливіше — розібратися у своїй внутрішній ситуації. Не може бути так, щоб ішла війна, а в той же час після такого прекрасного з точки зору морального духу, української єдності, які були на початку, Кремлю раптом вдалося налаштувати Україну проти себе. Бо якщо між президентом і головнокомандувачем точиться суперечка — це проблема, тому що генерал Залужний користується великою повагою солдатів, суспільства. І будь-які політичні амбіції не повинні збурювати ситуацію. Ці внутрішні питання треба вирішувати самостійно. На заході цього не розуміють: говорять, кому ми допомагаємо, якщо вони не можуть між собою домовитися.
Політики повинні зробити щось, щоб нарешті вирішити ці питання, щоб військові на фронті відчували повну підтримку і не мусили говорити про свої проблеми. Вони мають просто повідомляти, що їм потрібно і мають негайно отримувати це за повного сприяння політичної влади.
А друга справа — змусити Захід, який боїться війни, боїться російської агресії, усвідомити, що брак підтримки України може закінчитися тим, що наше суспільство — німці чи поляки, литовці, латвійці, румуни — будуть гинути, якщо ми нічого не зробимо, тому що путін не зупиниться на Україні. Звісно, з огляду на стан його війська, понесені ним втрати, він не зможе вести повномасштабної війни, але варварські провокації, ракетні обстріли, руйнування інфраструктури будуть реальністю. І його треба зупинити, тому що вся стратегія — відмовитися від Криму, щоб путін заспокоївся і у нас був мир — спрацювала навпаки. Це його тільки заохотило», — говорить Роман Полько.
І в нього не буде іншого виходу, тому що в акті відчаю, щоб врятувати як свою власну ситуацію, так і ситуацію свого власного суспільства, він просто нападе, щоб просто вижити.
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк