Усупереч гучному засудженню з боку Росії та Китаю, від яких держави регіону значною мірою залежать, Астана, Ташкент, Бішкек, Ашхабад та Душанбе ще не зробили офіційні заяви з цього питання, а також не стали на бік ні Вашингтона, ні Каракаса.
Аналітики сайту Eurasia стверджують, що така відсутність реакції невипадкова. Протягом кількох років країни регіону прагнули підтримувати баланс у своїх відносинах із великими державами — США, Росією та Китаєм, а також з ЄС. Адміністрація Дональда Трампа зміцнює співпрацю з Центральною Азією, що призвело, серед іншого, до запрошення президентів Казахстану та Узбекистану на саміт G20 у 2026 році. Тому критика Вашингтона за його дії у Венесуелі може погіршити ці відносини. І навпаки, відверта підтримка дій США може викликати обурення в Москві та Пекіні, з якими країни Центральної Азії мають міцні енергетичні та політичні зв'язки.
Однак відсутність реакції не означає відсутність інтересу до подій у Венесуелі, що ґрунтується на їхньому потенційному впливі на світові енергетичні ринки. У довгостроковій перспективі збільшення світових поставок нафти (Венесуела володіє найбільшими запасами) може вплинути на баланс на світових ринках нафти і, як наслідок, на економіку країн-експортерів нафти. Це може вплинути не лише на Росію, але й на Казахстан, який тісно пов'язаний з Росією та є найбільшим виробником нафти в Центральній Азії.
Стабілізація цін на рівні 50-55 доларів за барель, яку прогнозують деякі експерти у разі збільшення видобутку у Венесуелі, може значно зменшити доходи країн, залежних від експорту нафти — не лише таких, як Росія, але й, наприклад, Казахстану.
PAP/С.Ч.