Попри незаперечні позитивні зрушення, тема пошуку, ексгумації та перепоховання жертв польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни й повоєнного періоду залишається серйозною політичною та суспільною проблемою. Від її позитивного вирішення значною мірою залежать добросусідські відносини між Польщею та Україною.
Для польської сторони це передусім питання належного вшанування жертв антипольської акції ОУН і УПА, внаслідок якої, за польськими даними, загинуло понад 100 тисяч осіб, переважно жінок і дітей. У Польщі ці події кваліфікують як геноцид.
Для української сторони йдеться не лише про вшанування українських жертв цього конфлікту, а й про право на збереження та вшанування могил і місць пам’яті членів та бійців ОУН і УПА. У Польщі ці формування розглядають як злочинні, тоді як в Україні їх вважають героями національно-визвольного руху.
Про стан і перспективи пошуково-ексгумаційних робіт, а також перспективи подальшої співпраці під час Польсько-українського історичного конгресу в Баранові Сандомирському говорили Святослав Шеремета, відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, та віцеголова Інституту національної пам’яті Польщі професор Кшиштоф Шваґжик.
Святослав Шеремета у своєму виступі зробив стислий екскурс в історію пошуково-ексгумаційних робіт, проведених польськими спеціалістами у співпраці з українськими колегами на території України, що було започатковано ще у 1992 році. Науковець зазначив:
«Можна було б перелічити близько двадцяти, а, на мою думку, навіть більше проєктів, які були реалізовані на території України починаючи з 1992 року. Зокрема, у 1992 році відбулися пошукові дослідження та ексгумації в Острівках і Волі Островецькій.
У 1990-х роках і в 2000-х роках проводилося декілька експедицій у Биківні, де були здійснені ексгумація, перепоховання та спорудження меморіалу. Також відбувалися експедиції на території Львівської, Тернопільської та Рівненської областей з пошуку польських солдатів, загиблих у вересні 1939 року. У 2011 році експедиції проводилися також в Острівках і Волі Островецькій».
Святослав Шеремета при цьому наголошує, що 2011 рік був знаковим, оскільки саме тоді виникла дискусія щодо кількості останків, які були ексгумовані та щодо питання документації:
«На превеликий жаль, ця дискусія не завершена до сьогодні, оскільки, попри неодноразові прохання надати звіт про проведені у 2011 році дослідження, українська сторона досі його не отримала. Можливо, якби існували пошуково-археологічний та антропологічний звіти, ця дискусія вже була б завершена. Проте сьогодні вже 2026 рік, а цього звіту ми досі не отримали».
Фахівець звертає увагу, що в той же час українська сторона змогла провести свою першу пошукову експедицію в Республіці Польща лише у 2011 році:
«У 2011 році завдяки співпраці Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті та Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва відбулася перша офіційна українська експедиція на території Підкарпатського воєводства.
У 2011 році були проведені пошукові дослідження на Підкарпатті. Це була Руда Ружанецька, де загинули 33 українці, серед них Григорій Шеремета. Відповідно, у 2011 та 2012 роках проводилися пошукові дослідження в Гуті Поруби. Це Волі Волоцька. Це Мудринь. Водночас відбулося лише дві ексгумації: у 2013 році в Завадці Риманівській, і у 2016 році.
Знову ж таки хотів би акцентувати увагу на тому, що у 2014 році був проведений пошук біля Любачева. Тоді було віднайдено трьох воїнів Української повстанської армії. Однак процедура отримання дозволів на проведення ексгумації та перепоховання тривала два роки».
Святослав Шеремета у своєму виступі на Польсько-українському історичному конгресі у Баранові Сандомирському також торкнувся подій 2017 року. Тоді у селі Грушовичі Підкарпатського воєводства відповідно до рішення місцевого війта було демонтовано пам'ятник бійцям УПА, який до цього вже плюндрували вандали. Меморіал був встановлений на місці поховання упівців без погодження. Цей та інші подібні випадки призвели до дипломатичної кризи. У відповідь в Україні де-факто було введено заборону на ексгумації та пошуки останків польських жертв часів Другої світової війни і післявоєнних років.
Проте чиновник відзначає, що навіть у цей період замороження справи пошуково-ексгумаційних експедицій Київ, хоч і вкрай обмежено, але все ж таки співпрацював з Варшавою:
«У 2017 році після подій у Грушовичах настало замороження співпраці, і протягом кількох років такі експедиції не проводилися. Проте, навіть попри це, українська сторона у 2019 році запросила польську сторону на дослідження у Дрогобичі, а у 2021 році — у Володимирі.
У 2022 році був підписаний меморандум. У 2023 році відбулися пошукові експедиції в Пужниках. У 2025 році там були проведені пошукові роботи та ексгумація. Також відбулися ексгумація на Збоїщах і перепоховання. Крім того, у 2025 році проводилися пошукові дослідження в Юречковій на території Підкарпатського воєводства.
2026 рік розпочався надзвичайно активно. Відбулася пошукова експедиція в Углах Рівненської області, організована на звернення Кароліни Романовської спільно з Поморським медичним університетом. Була проведена тижнева експедиція. Поки що шуканих останків не знайдено. Виявлено один нетиповий останок, який може бути пов’язаний із тими подіями, а може й не бути.
Пошукові експедиції будуть продовжуватися і надалі. Думаю, що професор Швагжик розкаже про експедицію в Острівках і Волі Островецькій, яку провів Інститут національної пам’яті».
Відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті міністрів України підкреслив об’єктивні бюрократичні труднощі для роботи українських фахівців у Польщі та висловив очікування щодо подальшого процесу пошуку і перепоховання на території сусідньої держави:
«Українська сторона сподівається цього року провести експедиції в Сагрині та Ласкові для пошуку цивільних жертв польсько-українського конфлікту. Також, сподіваюся, будуть продовжені експедиції в Юречковій. Дуже сподіваюся, що нам вдасться отримати дозвіл на проведення пошукової експедиції у Перемишлі.
Також цього року, наскільки мені відомо, польська сторона проведе пошукові експедиції в Гуті Пеняцькій, продовжить роботи в Пужниках, а також буде проводитися ексгумація у Голоско — це воїни 1939 року. Співпраця буде продовжуватися».
Святослав Шеремета висловив свої сподівання на співпрацю щодо пошуку та ексгумацій:
«Передусім важливо, щоб усе було відкрито і прозоро. Важливо, щоб цими питаннями займалися фахівці: археологи, пошуковці, історики, антропологи та судово-медичні експерти.
Важливо також, щоб була узгоджена методологія проведення досліджень. Не менш важливо, щоб результати, отримані за підсумками цих досліджень, сприяли подальшій роботі істориків».
Тим часом віцеголова Інституту національної пам’яті Польщі професор Кшиштоф Шваґжик у своєму виступі також висловив надію на співпрацю, але чимало було й критики щодо того, як цей процес пошуку та ексгумації жертв польсько-українського конфлікту на терені України виглядає з польської перспективи:
«Слід сказати, що у Польщі надзвичайно широкий резонанс викликала інформація про те, що протягом останніх років на замовлення німецької Народної спілки з догляду за військовими похованнями (Volksbund) на території України проводилися роботи величезного масштабу. Йдеться про тисячі німецьких солдатів, ексгумованих на території української держави.
У Польщі це викликало в багатьох середовищах величезне несхвалення, нерозуміння, а я можу сказати це був навіть певний шок. Як це можливо? Адже ми так часто чули, що на території держави, яка веде війну, неможливо проводити пошукові та ексгумаційні роботи. Якщо так, то чому виходить так, що німецька держава може це здійснювати, причому в масштабах, про які ми, поляки, можемо лише мріяти?».
Професор Шваґжик апелює у цьому питанні до цифр:
«У населеному пункті Пужники, де було отримано дозвіл української сторони, йшлося приблизно про 40 вбитих людей. Близько 60 загиблих ми віднайшли в Острівках. Тобто за останній час йдеться приблизно про 100 осіб. Натомість протягом останніх кількох років німці ексгумували кілька тисяч німецьких солдатів. Це цифри, і з ними важко дискутувати. Для нас, поляків, така ситуація є неприйнятною.
Це означає, що в цій справі більше політики, ніж чітко визначених і прозорих процедур, які мали б діяти незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі, якою є парламентська більшість і так далі, і так далі».
Віцеголова Інституту національної пам’яті Польщі так само, як і його візаві повернувся до подій 2017 року, коли між сторонами вибух конфлікт довкола питання пошуково-ексгумаційних робіт, що зумовило їх замороження. Він зазначив:
«Гадаю, що починаючи з 2017 року в польсько-українських взаєминах сталося багато негативних подій. Потрібно згадати про Грушовичі та знесення пам’ятника у 2017 році. Тоді ми разом працювали на місці під фундаментом пам’ятника, який було знищено та незаконно демонтовано. І саме там, на місці, ми зрозуміли, що послуговуємося різними методами і діємо в різних площинах. Пам’ятаю, що наші висновки щодо цього місця були зовсім іншими, ніж висновки української сторони. Проте це було багато років тому. Потім протягом наступних років ми чекали, подаючи кілька десятків заявок щодо різних місць, де могли б проводити роботи. Це були довгі роки».
Професор Шваґжик представив, як виглядає поточна ситуація з дозволами на проведення пошуково-ексгумаційних робіт для польської сторони на території України:
«З понад 25 поданих заявок ми отримали дозволи лише на три об’єкти: Острівки, Волю Островецьку, про які згадував пан Святослав Шеремета, а також Гуту Пеняцьку. Якщо в перших двох місцях у 90-х і 2000-х роках ми вже проводили пошуково-ексгумаційні роботи, то в Гуті Пеняцькій таких робіт ще не було. Там це будуть наші перші заходи.
Ми вже проводили спільні роботи в Острівках і Волі Островецькій. Це два масові місця поховання жертв. Сподіваюся, ми матимемо можливість продовжувати роботу. Таке запевнення ми отримали від пана Святослава ще влітку того року. У червні ми вирушаємо до Гути Пеняцької.
Це три місця, де ми можемо працювати. Ще вісім — це місця, щодо яких ми отримали погодження на рівні обласної влади, але саме обласної, а не з Києва. Це означає, що з понад 20 поданих заявок ми маємо лише кілька, які можемо зараз реалізувати».
Професор Кшиштоф Шваґжик категорично не погоджується з думкою Святослава Шеремети, що відповідні процедури у Польщі більш складні, ніж такі ж норми в Україні. Він теж вкрай незадовільно оцінив темпи екгумацій жертв антипольської акції ОУН-УПА:
«Для того, щоб отримати можливість проводити пошукові роботи, ми маємо пройти низку формальностей, подати цілий пакет документів, аби наприкінці цього шляху отримати дозвіл на що? На проведення пошукових робіт. Тобто ми можемо приїхати на місце вбивства, можемо розпочати роботу, можемо почати копати, можемо побачити черепи, людські рештки. Потім необхідно задокументувати це місце, але копати далі не можна, не можна продовжувати ці роботи, тому що це вже будуть ексгумаційні роботи, а на них дозволу немає. Отже потрібно задокументувати місце, провести вимірювання, знову засипати його землею, повернутися до Польщі й домагатися дозволу на ексгумацію. Тобто це знову документи, знову повернення в Україну — і лише тоді, коли ми отримаємо такий дозвіл.
Варто задуматися, скільки часу потрібно нам, полякам, щоб виконати хоча б ті завдання, які випливають із нашого обов’язку перед жертвами Волинської різанини? Скільки років для цього потрібно? Скільки поколінь, щоб за таких темпів довести цю роботу до завершення? Адже йдеться саме про покоління».
Спеціаліст висловив свої сподівання щодо цього процесу:
«Я хотів би, щоб про питання пошуків, медичних досліджень, генетичної ідентифікації та поховань ми могли говорити, шановні пані та панове, не використовуючи навіть таких шляхетних гасел, як "прорив", а щоб ми могли реально виконувати цю роботу. Тобто, щоб її спочатку не анонсували політики, незалежно від того, до якої політичної сили вони належать, і медіа, незалежно від їхніх поглядів, а щоб ми могли виконувати її як службовці польської держави та української держави.
У цій справі політики має бути якомога менше. Однак у мене є внутрішнє переконання, що наразі це не так. Я хотів би сказати, що ціную, справді ціную дії, які здійснюються з українського боку, так само як і з польського. Проте хотів би, щоб вони мали інший, ширший, значно ширший масштаб, ніж той, який ми маємо нині».
Згодом професор Кшиштоф Шваґжик та Святослав Шеремета дали свої коментарі програмі «У дзеркалі історії» щодо проблеми взаємної чутливості у польсько-українському діалозі щодо вшанування жертв конфлікту часів Другої світової і післявоєнних років.
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник