Біля Пам’ятника полеглим і вбитим на Сході віддали шану понад 100 тисячам поляків, убитих радянською владою, які після підписання Ризького мирного договору залишилися на територіях, включених до складу Радянського Союзу. Злочин розпочався на підставі наказу, виданого 11 серпня 1937 року тодішнім народним комісаром НКВС Миколою Єжовим.
У листі, який зачитав радник президента Ян Юзеф Каспшик, Кароль Навроцький наголосив, що не можна забувати про поляків, яких було приречено на «ліквідацію»:
«Ми не можемо забувати, тим більше, що тепер лише ми можемо бути хранителями цієї пам’яті. Лише ми можемо пам’ятати про трирічних дітей, у яких відібрали батьків, імена та мову. Про людей, яких засилали на підставі телефонної книги, відшукавши в ній прізвище, що звучало по-польськи. І про тих, хто опинився перед розстрільною командою після того, як у їхній квартирі знайшли роман Сенкевича».
Віцеголова Інституту національної пам’яті Кароль Полейовський нагадав, що «польська операція» НКВС була наслідком ненависті влади Радянського Союзу до поляків.
Кароль Полейовський додав, що репресії торкнулися також родин заарештованих і вбитих поляків, а загалом охопили близько 200 тисяч поляків. Віцеголова Інституту національної пам’яті також нагадав, що «польська операція» НКВС започаткувала цілий цикл дій, спрямованих на знищення поляків.
Радянська влада знову проводила депортації з території Польщі у 1944 — 1945 роках, а в липні 1945 року здійснила «Августівську облаву», під час якої було вбито близько 600 поляків. Місця їхнього поховання досі не вдалося встановити.
IAR/Д.Н.