17 вересня 1939 року Радянський Союзу без оголошення війни напав на Польщу, яка впродовж двох з половиною тижнів вела запеклу боротьбу з гітлерівською Німеччиною, яка атакувала її 1 вересня. Радянська агресія проти Польщі була здійснена в рамках таємних домовленостей між Сталіном і Гітлером в рамках Пакту Молотова-Ріббентропа, підписаного у Москві 23 серпня 1939 року. Таємний протокол цього договору передбачав, що західноукраїнські та західнобілоруські землі перейдуть Радянському Союзу, який поквапився їх окупувати під гаслом захисту місцевого населення.
Польща, покинута сам на сам з двома потужними тоталітарними державами була приречена. Агресори здійснили розподіл окупованих територій, що в польській історіографії та публіцистиці нерідко називають IV поділом Польщі.
До розмови про радянську агресію 17 вересня 1939 року і питання з нею пов’язані я запросив історика Алєксандра Гогуна із Вільного університету Берліна. Його наукові праці опубліковані дев’ятьма іноземними мовами. Однією з них є монографія “Сталінські командос. Українські партизанські формування, 1941–1944 рр.”
Чи можна говорити, що майже до початку Другої світової війни Сталін розглядав Польщу як серйозну загрозу, як плацдарм Заходу?
До середини 30-х років, поки Сталін не озброїв Червону Армію, він не виключав того, що Захід може завдати удар на випередження або, що буде здійснено гуманітарну інтервенцію. Тоді він розпочав масове винищення людей: колективізація, Голодомор, розкуркулення, створення ГУЛАГу. Ймовірність цього була невисока, але про всяк випадок Сталін підстрахувався, створивши на кордоні з Польщею так звану лінію Сталіна. Це система укріпрайонів, довгочасних вогневих пунктів та оборонних споруд. На той момент він вважав Польщу головним супротивником у Європі, бо в Німеччини тоді, відповідно до Версальського договору, не було армії. Хоча в той час СРСР розглядав головним своїм супротивником Японію тому, що в неї був значний флот і серйозні сухопутні сили, а економічні центри СРСР були віддалені від Далекого Сходу і війна там для Сталіна була би дуже незручною. Тим не менше, навіть оборонну війну він вважав вкрай малоймовірною. Потім, вже з середини 30-х років, Сталін не виключав загальноєвропейської війни з участю Радянського Союзу, бо в нього вже був інструмент — Червона Армія, озброєна за останнім словом техніки. Тоді Сталін розглядав Польщу як незручну перешкоду на шляху великого “визвольного походу” на Захід.
Після нападу на Польщу 17 вересня 1939 року польська влада прийняла рішення не оголошувати Радянському Союзу війну. Чи було це розумним рішенням з історичної перспективи?
Це було вимушене рішення. З одного боку, воно приймалося з огляду на західних союзників, які в той час не хотіли оголошувати війну Радянському Союзу, щоб остаточно не штовхнути Сталіна в обійми Гітлера. З таким альянсом на континенті Франція і Великобританія навряд чи справилися б. З другого боку, не менш важливим тут було побоювання за долю польських громадян, які після зайняття Західної України і Західної Білорусії опинилися під рукою Сталіна. Польська влада у 30-ті роки, в загальних рисах, знала про так звану польську операцію НКВД, тобто про репресії проти поляків, що проживали в Радянському Союзі, і загалом Варшава знала про звірства, які влаштувала радянська влада з самого початку до часу Другої світової війни. Тому польська влада розуміла, що в разі, якщо вона оголосить війну, то це може стати ще одним поштовхом для посилення репресій та кривавих операцій проти як військовополонених, так і мирних жителів Західної України і Західної Білорусії.
Офіційним приводом для радянської агресії був нібито захист західних українців та західних білорусів в умовах нападу Німеччини на “панську Польщу”. Ця теза була міцно вкорінена в радянській традиції і є популярною думкою в сучасній Росії. Теж саме стосується поняття “польський похід” Червоної Армії. Яка ґенеза цих двох пропагандистських штампів і яке ставлення до них тепер?
Радянських лідерів, котрі були щирими інтернаціоналістами, цікавила лише влада. При цьому вони завжди охоче інструментально використовували у своїй політиці: націоналізм, забобони, упередження. Вони не гребували загравати й з панславізмом, з певними уявленнями про східнослов’янську єдність, щоб протиставити це історичним ворогам. Український дослідник Владислав Гриневич написав книгу “Неприборкане багатоголосся” в том числі про те, що при вступі Червоної Армії на територію Західної України в 1939 році цей акт був сприйнятий дуже позитивно багатьма українцями не лише в Радянській Україні, але й частиною українців в Західній Україні. Такий маловідомий факт — радянські лідери виношували план створення невеликої польської радянської соціалістичної республіки. Проте, коли вони уточнили кордон з Гітлером, то від цієї ідеї відмовилися в кінці вересня 1939 року. Український діаспорний історик Орест Субтельний в своїй книзі “Україна. Історія” пише про те, що, так чи інакше, на той час всі українці опинилися в одній державі після цього “польського походу”. Та й сьогоднішня громадськість у всіх трьох слов’янських державах: Росії, Україні і Білорусі доволі неоднозначно сприймає цей “польський похід”. Лунають різні голоси.
Слід сказати, що в обговорюваному контексті нерідко виринає порівняння про те, що, послуговуючись радянською термінологією “приєднуючи” Західну Україну та Західну Білорусію, СРСР, по суті, вчинив те ж саме, що й Польща у 1938 році стосовно чехословацького Заольжжя. Наскільки виправдане таке порівняння?
Такі паралелі, щонайменше, поверхневі. Важливі не територіальні зміни самі по собі, а те який лад, який режим, яке життя, несли ці зміни за собою. Радянський Союз ніс тоталітаризм, сталінщину в своїх найстрашніших формах: депортації, масові розстріли, злидні, вбогість. Польська влада в порівнянні з чехословацькою не особливо відрізнялася. Окрім цього, Заольжжя було приєднано до Польщі, хоча й внаслідок міжнародного шантажу, але, так чи інакше, це була мирна акція, а приєднання Західної України і Західної Білорусії було суто військовою агресією.
Польща старається донести своє бачення тих подій, тобто, що вона стала жертвою агресії не лише Німеччини, але й Радянського Союзу. Часто забувається, що саме 17 вересня 1939 року Сталін напав на Польщу. Як ці події сприймаються в академічних колах на Заході? Наскільки є можливість змінити парадигму сприйняття подій 1939 року, щоб голос дослідників з Центрально-Східної Європи був почутий?
Загалом увага приділяється великим державам, політиці Радянського Союзу, Німеччині, Британії, меншою мірою Франції. Голос фахівців з Центральної і Східної Європи чути рідше не стільки через політику їхньої влади, яка так чи інакше, намагається вести мову про всі ці сумні події, скільки через те, що польські, чеські, румунські автори не надто прагнуть видавати свої книги на Заході, а коли це роблять, то, нажаль, в них часто відсутній аналітичний підхід. Це та вимога, яка для науково-популярної літератури і для наукової літератури, домінує на Заході. Потрібна зрозуміла теза, велика кількість узагальнень і оцінок. В Центральній Європі є така біда — деталізація. Тобто, опис дрібниць, перечислення якихось фактів, замість того, щоб пояснювати ті чи інші історичні події або явища. Тому голос Центральної Європи в академічному світі Західної Європи та Північної Америки чути менше, ніж голос Москви, яка впродовж двадцяти років систематично і масштабно працює на всіх рівнях.
Матеріал підготував Назар Олійник