Історична пам'ять є справою не тільки академічних істориків. Вона безпосередньо впливає на сприйняття сучасного життя. Історичні події та їх розуміння часто використовують держави з метою маніпуляції громадською думкою та дезінформації. Тому дуже важливо говорити про історичну пам'ять чесно, неупереджено і прозоро для формування сильнішої громадянської ідентичності та національної стійкості в країнах Центральної та Східної Європи. Такими стали головні висновки дискусії фахівців з України, Росії та Естонії: «Як історичне минуле стає ідеологічним теперішнім?»
Дискусії навколо пам'ятників історичним діячам і подіям, перейменування міст і вулиць, переосмислення свят і знаменних дат – такий неповний перелік викликів, з якими державам Центральної та Східної Європи доводиться зараз стикатися в контексті історичної пам'яті. Для держав пострадянського простору немає можливості створити єдину для всіх історичну правду, переконаний професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.
– Щоб був загальний об'єктивний наратив, потрібно, щоб була спільна історія. Цього нема. У будь-якому співтоваристві, навіть на рівні міста чи області, наративи завжди різні, а тим більш, якщо ми говоримо про такі різні країни, як балтійські держави, Польща, Україна, Росія. Тобто це зовсім неможливо. Я вважаю, що наше завдання інше – примирити наші народи щодо певних подій. Це європейський проєкт. Європейський проєкт не про спільну історію, чи створення об'єднавчого історичного міфу, а про історичне примирення. В цьому сенсі Україна має дуже добрі шанси, на відміну від Росії. Якщо в Росії є консенсус щодо Другої світової війни – для неї це Велика Вітчизняна – то в українців цього консенсусу немає. Однією з причин, чому історична пам'ять так активно включається є те, що вона емоційна. Це наркотик. Нинішня російська історична пам'ять – це компенсація за невдачі політичних та економічних реформ, – зазначив Ярослав Грицак.
На відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи, Росія зараз абсолютно не готова примиритися зі своєю складною історичною пам'яттю, переконаний російський історик Костянтин Еґерт. Він відкинув будь-яку можливість професійної дискусії на тему історичної пам'яті всередині Росії, та діалогу на цю тему з нею з боку європейських держав.
– Зараз з офіційною Росією нічого обговорювати не можна. Тому що концепція історії, яку активно просуває Кремль як всередині, так і поза країною – це значно більше, ніж просто частина політичного процесу. Це перегляд історії. Створення нової російської ідентичності на основі спеціально відібраних елементів історії зараз є найважливішим завданням президента Владіміра Путіна і його режиму. Можливо, це навіть найважливіша річ для нього крім того, щоб просто залишитися при владі. Тому що абсолютно очевидно: він бачить своє історичне завдання в тому, щоб подолати так зване «приниження», що настало після поразки в холодній війні, і створити єдину і оновлену історію Росії, в якій буде привід тільки для гордості, радості і захоплення, і з приводу якої не повинно бути сумнівів. Концепція російської історії зведена буквально до кількох десятиліть, якщо не сказати до років, ХХ століття. Друга світова війна обрана як головний вал, навколо якого обертаються абсолютно всі елементи російської ідентичності... І у зв'язку з цим ми бачимо перегляд перебудовного і постперебудовного погляду на Другу світову війну і особливо на 1939-41 роки, що фактично вже відбулося, – сказав Костянтин Еґерт.
Він зазначив, що під час російської агресії проти України для теперішньої Росії це чергова вітчизняна війна і один з елементів зовнішньополітичної пропаганди:
– НАТО сьогодні – це Гітлер вчора, умовно кажучи. Бандерівці сьогодні – це поліцаї вчора. Тобто, у росіян повинен бути дуже чіткий зв'язок з історичними уявленнями, нав'язаними Кремлем. І тому я не бачу, як це буде зупинено, до тих пір, поки в Росії не зміниться політичний режим. Те, що залишиться після Путіна, буде ще довго грати роль у самосвідомості російських громадян, у їхньому сприйнятті світу. Звичайно, все можна змінити, але для цього потрібен час, зусилля, нова зовнішня і внутрішня політика і створення позитивних перспектив для російського суспільства, – спрогнозував історик Костянтин Еґерт.
Вкрай необхідно знати і говорити правду про Другу світову війну, вважає голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Найважливішим інструментом примирення, на його думку, має бути повага до носіїв різних пам'ятей та історична справедливість.
– У російських політиків, зокрема в Путіна, є ідея, що програш у «холодній війні» був приниженням. Але це є фантомне приниження. Ніякого насправді приниження не було. Таке приниження може виникнути в голові людини, яка є дрімучий «совок». Це фальшиве приниження є результатом фальшивого минулого. Можна говорити, що ми народ-переможець і нам всі винні. А можна розповісти правду, що це був складний час і ми одночасно звільняли Європу і стали її окупантом. Історична правда, правильно розказана, може стати ліками для нашого суспільства. Я вважаю, що переосмислення трагедій ХХ століття може сприяти консолідації Європи та України за умови, що ми готові до історичної правди і до відповідальності за неї. Зокрема, потрібні відповіді – відповідальні чи ні українці за існування в СРСР; чи була це колаборація, окупація; чи причетні ми до Великого терору, Голодомору або ми – повністю жертви? Ми як суспільство повинні відповісти на ці питання. Тоді у нас з'явиться шанс, – наголосив Антон Дробович.
Український інститут національної пам’яті готовий до співпраці з польським інститутом задля вирішення спірних історичних питань і примирення, заявив Антон Дробович. Він бачить розгортання цієї співпраці за двома напрямами: спільні українсько-польські історичні проблеми, а також опір агресивним втручанням в історичну пам'ять третьої сторони. Дробович сказав, що наразі очікується реакція польської сторони на цю ініціативу. Але зазначив, що переговори можуть провадитися винятково на паритетних засадах.
Натомість у такій державі, як Естонія, як в інших країнах Балтії, під час історичних досліджень головний акцент робиться на репресіях радянського режиму проти населення захоплених ним сусідніх країн. Керівник відділу зв'язків з громадськістю та співпраці Інституту історичної пам'яті Естонії Сергій Мєтлєв вважає, що саме репресії є основою для розуміння того, що відбулося тоді і відбувається з історичною пам'яттю зараз:
– Радянське суспільство було абсолютно репресивним, і репресії відображають політичні настрої керівництва і його конкретні політичні цілі: від колективізації до точкових арештів діячів довоєнної республіки. Наші історики за останні 30 років написали масу праць, присвячених детальному розбору мотивів цієї влади і тому, як відбувалися репресії. Але це спричинилося до великої недовіри з боку Росії і демаршів на захист саме російського бачення історії. Ситуація загострилася після прийняття Європейським парламентом резолюції, що стосується злочинів комунізму і нацизму. Їм дуже не подобається ідея створення в Таллінні Міжнародного музею пам'яті жертв комунізму, завдання якого – об'єднати в загальну експозицію досвід більшості народів світу, які зазнали на собі комуністичну диктатуру в її найжорсткіших проявах. І що будуть заповнені прогалини в історичній пам'яті. Для нас це важливо, адже якщо цього не зробити, цілком можливе переродження певних небезпечних тоталітарних ідей у щось нове вже тут і зараз, – застеріг Сергій Мєтлєв.
Вільгельм Смоляк