Щодо кризи за Бугом Європа мусить вибрати: пожертвувати своїми цінностями або інтересами. Але вона не хоче ані того, ані того. А тому не зробить нічого, – читаємо у статті «Захід не має жодної пропозиції для Білорусі» у «Rzeczpospolita».
Як пише газета, Лукашенка миттєво змінив фронт – відразу після того, як Росія визнала його вибір на шостий термін, він гостро розкритикував Захід, доводячи, що протестами після опублікованих офіційних результатів виборів керують з Польщі, Чехії та Великої Британії.
Останніми місяцями білоруський президент намагався добитися «відлиги» з Європейським Союзом, аби отримати більше поле маневру, попри посилення тиску з боку Москви. Він сподівався, що Брюссель допоможе йому стримувати крах нереформованої та ослабленої економіки. Однак, зважаючи на екзистенційну загрозу режиму з боку демократичної опозиції, Лукашенка вирішив знову зробити ставку на Кремль, – читаємо у публікації.
Наразі це лише перший крок, але не важко передбачити, що якщо події у Мінську в найближчі дні набудуть ще більш жорсткого повороту і Захід буде змушений ввести санкції, у білоруського диктатора не буде виходу і він запропонує Путіну білоруську державність, щоб врятувати свою шкіру, – відзначає видання. А Кремль, як читаємо, може продовжити таку більш-менш формальну анексію, сподіваючись, що, як і Крим шість років тому, ця нова експансія мобілізує російське суспільство, втомлене від важкої економічної ситуації, навколо свого старіючого лідера.
Як підкреслює газета, такого сценарію можна би було уникнути, якби крім красивих, але порожніх декларацій, Європа та Америка запропонували Білорусі певне бачення майбутнього. Повалення диктатури було би дуже дорогим для білорусів, як для людського життя, так і для стану держави. Однак, якби взамін країна могла розраховувати на якусь форму гарантії безпеки з боку Америки, а з боку Європи – на шлях до подолання цивілізаційної відсталості, що веде до членства в ЄС протягом одного покоління, можливо, варто було би ризикнути, – переконує автор у «Rzeczpospolita».
Однак нічого подібного не відбувається. Хоча держсекретар США Майк Помпео відвідав Мінськ у лютому, Вашингтон мовчить. Виводячи 1/3 військового контингенту з Німеччини, Дональд Трамп показав, що хоче зменшити участь Америки в Європі, а не поширювати її на нові держави.
Але повільно діє теж Європа. Емманюель Макрон мріє про чергове «перезавантаження» відносин з Москвою. Анґела Меркель балансує між прихильною до Росії Соціал-демократичною партією Німеччини, лобі, що проштовхує Nord Stream 2, та власною совістю, яка наказує підтримувати санкції за окупацію Криму.
У понеділок Лукашенка не випадково згадав про ризик повторення Майдану у Мінську, оскільки досвід роману України із Заходом не є обнадійливим для білорусів, – пише видання. За мрію про інтеграцію з ЄС Київ заплатив втратою Донбасу і Криму, а сім років після повалення Януковича країна удвічі бідніша за Білорусь (дані МВФ) і не має шансів вибороти у Брюсселя хоча би туманну, довгострокову перспективу членства в ЄС, – стверджує автор статті.
Але сьогодні ситуація для країн, що стукають у двері об’єднаної Європи, ще гірша. Пандемія поставила економіку країн ЄС на коліна. Різниця у рівні розвитку Півночі та Півдня Спільноти настільки сильна, що це ставить під загрозу виживання ідеї інтеграції. Згуртованості Союзу також загрожує суперечка про верховенство права в Центральній Європі, ризик краху Іспанії та Бельгії та влада популістів в Італії. Не в змозі впоратися самим із собою, Брюссель ще менше здатний вирішити проблему на своїх кордонах, запропонувати членство Чорногорії, Північній Македонії, Албанії. Він не має серйозної пропозиції для значно більшої, ніж балканські держави, Білорусі. На відміну від Росії.
А тому, як зазначає видання, залишається питання цінностей. У понеділок прем'єр-міністр Моравєцький закликав провести саміт лідерів ЄС, присвячений припиненню насильства за східним кордоном. «Влада застосувала силу проти власних громадян, які вимагають змін у країні. Ми повинні підтримувати білоруський народ у його прагненні до свободи», – написав глава польського уряду.
Із подібною пропозицією консультацій на рівні міністрів закордонних справ виступив очільник МЗС Польщі. Яцек Чапутович навів приклад польського Круглого столу, що відбувся 31 рік тому, щоб окреслити шлях білорусів до подолання кризи. У свою чергу, керівник Кабінету президента Кшиштоф Щерський пояснив, що Польща не лише піклується про дотримання основних прав людини за Бугом, а й хоче запобігти «будівництву стіни між Європейським Союзом та Білоруссю».
Однак, схоже, така спроба польської влади знайти проміжний шлях між послабленням влади Лукашенки та захистом основних громадянських прав і порятунком білоруської державності від російського імперіалізму, має мало шансів на успіх. У часи відходу від глобалізації, повернення американського ізоляціонізму та націоналізму в Європі, поділ світу на сфери впливу та ворожі між собою політичні блоки повернувся з повною силою. Польща належить до однієї з них (Західна Європа), а Білорусь – до іншої (Східна Європа). І подолати цей бар’єр в осяжному майбутньому не здається можливим, – читаємо у «Rzeczpospolita».
Т.А.