Якщо говорити про смоленську катастофу в історичних категоріях, то, поза сумнівом, мова про найтрагічнішу й найдраматичнішу подію в сучасній історії Польщі. Катастрофа літака Ту-154М, яким подорожувала польська делегація, очолювана президентом Лєхом Качинським, забрала життя 96 людей. Делегація прямувала, щоб віддати шану польським військовополоненим, розстріляним за наказом Сталіна у квітні 1940 року в Катині, що поблизу Смоленська. 10 квітня 2010 року, в 70-ту річницю катинського злочину, Польща втратила свого президента, представників політичної еліти, командувачів усіх видів польських збройнил сил, видатних діячів культури і науки.
В перші дні трагедії поляки об'єдналися в спільному горі. Згодом, на поверхню вийшли політичні й суспільні протиріччя і протистояння. Візит президента Лєха Качинського, що представлявав партію Право і справедливість, на урочистості до Смоленська відбувався на фоні гострого конфлікту з прем'єр-міністром Дональдом Туском, який очолював Громадянську платформу.
Слідство в справі катастрофи Ту-154М, як показав час, від початку і до кінця контролювали росіяни, а тодішня польська влада, на чолі з президентом Броніславом Коморовським та прем'єром Дональдом Туском безкритично прийняла висновки російської сторони про нібито помилку пілота, зумовлену тиском, щоб той садив літак попри несприятливі метереологічні умови. Згодом, виявилися й інші речі. Скажімо, про занедбання й помилки в ідентифікації й похованні жертв катастрофи. Одразу ж після катастрофи почали кружляти версії, що за Смоленськом стоїть Путін; підкреслюювалося, що Лєх Качинський був його непримиренним опонентом і що консолідував довкола себе сили в Центрально-Східній Європі, що протиставлялися неоімперіальній політиці Москви. Проте однозначної відповіді на питання, що стало причиною смоленської катастрофи досі немає, а Москва вперто відмовляється передати Варшаві уламки президентського Ту-154М.
Про історичні й політичні аспекти смоленської катастрофи я попросив розповісти політолога, професора Пшемислава Журавського вель Ґраєвського з Лудзького університету:
– Безсумнівно – це певний поворотний пункт, як з огляду на зникнення з польської політичної сцени дуже численної групи видатних політиків, з різних таборів, але передовсім, з так би мовити, пісівського табору на чолі з президентом. Окрім того, це була виняткова ситуація, позаяк її наслідком, в поєднанні зі зміною уряду, яка мала місце в Польщі двома роками раніше, відбулася консолідація нового урядового табору. Цей табір, як партія Громадянська платформа та Польська селянська партія, ще до цього перебрав на себе частину влади. Проте останньою ланкою, яка поєднувала польську політику з попередньою владою, був власне президент, але після Смоленська цей блок здобув і пост президента. З цією зміною пов'язані нові напрямки польської політики, яка відмовилася від активності на східному напрямку і була зосереджена на тому, щоб ввійти в євросоюзний мейнстрім. Тобто, було намагання достосуватися до головних напрямків німецької і французької політики, а, в свою чергу, це був період намагання зблизитися з Росією, партнерства і надій, пов'язаних з європеїзацією Росії. Зрозуміло, це відбувалося з певними коливаннями. Вже була позаду війна в Грузії, хоча ще не було війни в Україні, але цей поворот в польській політиці був дуже виразний.
Поруч з цим, політолог звертає увагу на серйозні насідки Смоленська для внутрішньополітичного та суспільного життя Польщі:
– З одного боку, це розкол, хоча й він і до цього був глибокий, починаючи з 2005 року. Проте, він ще більше поглибився з огляду на перехід певних усталених меж у виявленні зневаги до політичного противника. Справа дійшла навіть до збезчещення символів з боку противників президента Лєха Качинського, як це було у випадку хреста чи лампадок. Це все зумовило ситуацію, коли цей поділ ще більше поглибився. З іншого боку, на мою думку, до цього всього додалося почуття браку сили в зовнішніх відносинах, брак можливості ефективно реагувати, скажімо, стосовно Росії, що тривало до Майдану. Хоча це не є загальноприйнятим поглядом в Польщі, але я вважаю, що Майдан в Києві – який показав, що можна ефективно повстати проти російських впливів – мав серйозний ментальний вплив на поляків. Тобто, Майдан показав, що бунт як проти олігархів, так і проти Росії може бути дієвим, а смоленська катастрофа була виразом чогось протилежного. Смоленськ був виразом уявної всесильності Росії. Ті, хто прийняв думку, що Росія мала свою участь в цій катастрофі, мусили визнати, що її вплив на Польщу є всеохоплюючий. Це тривало декілька років і злам відбувся після революції в Україні.
Зрештою, було моральне падіння, виразом чого була перемога на дострокових президентських виборах кандидата того табору, котрий безсумнівно відповідав за те, як велося смоленське слідство і всього того, що передувало Смоленську. Цього ніяк не можна виправдати.
Польська владна верхівка на чолі з президентом Броніславом Коморовським почала творити власний, альтернативний дискурс довкола смоленської катастрофи, який тиражували мейнстрімні ЗМІ ліволіберального характеру, такі як «Gazeta Wyborcza» чи телеканал TVN. Було маргіналізовано версію про можливу причетність Росії до аварії. По суті, безкритично приймалався версія Кремля. Серед іншого, мова про занедбання польської сторони в організації поїздки делегації, очолюваної президентом Лєхом Качинським. Цей дискурс сприйняла значна частина польської громадськості, а її критиків названо адептами «смоленської віри». Професор Журавський вель Ґраєвський підкреслює, що це все почалося, фактично, одразу ж після катастрофи президентського борту Ту-154М під Смоленськом:
– По суті, це почалося декілька годин після самої катастрофи, а може, й ще раніше. Були оповіді про те, що нібито було декілька заходів на посадку, що був тиск на пілотів, що ще на летовищі у Варшаві була сварка з капітаном літака. Це все виявилося вигадкою. Зрештою, ніхто ніколи за це не перепросив. Натомість це довший час циркулювало в публічному просторі як правдивий образ того, що сталося, а це служило єдиній політично прийнятній тезі. Це теза, що катастрофа була помилкою пілота, а на додаток це все сталося у відповідності до політичних інтересів нового керівного табору; помилка пілота стала результатом безпосереднього тиску президента (Лєха Качинського). Це все виявилося вигадкою. Ніколи не було представлено жодних доказів. Була просто підтверджена і прийнята російська версія, що поєднувалося з недбальством у веденні і нагляді за слідством. Мова як про збір матеріалів слідства, так і про міжнародні інструменти, які можна було використати. Це не означає, що нагоди, які з'являються, тривають вічно. Тому намагання зараз казати, що попри зміну влади в Польщі нічого не вдалося в цьому плані змінити, не виправдовують тих занедбань, допущених на самому початку. Такі дії мають свої наслідки.
В цій ситуації дискурс (довкола Смоленська) пішов у єдиноприйнятому Росією напрямку. Зрештою, як ми пам'ятаємо, навіть були формулювання, що будь-які більш енергійні вимоги могли б бути погано сприйнятими. Не договорювалося, де б це погано сприйняли, але зрозуміло, що у Москві.
Після приходу до влади партії Право і справедливість у 2015 році були великі очікування, що справа смоленської катастрофи буде остаточно вияснена. Створено смоленську підкомісію, очолювану Антоні Мацєревичем, завданням якої було ретельне слідство. Ще немає остаточного звіту цієї підкомісії, що заплановане на десяту річницю цієї трагедії. Антоні Мацєревич озвучував різні теорії, зокрема про вибух термобаричної бомби. Проте, немає переконливих доказів цієї версії. На думку професора Журавського вель Ґраєвського, складно буде знайти однозачну відповідь, що саме стало причиною катастрофи президентського борту під Смоленськом:
– Я вважаю, що ці втрачені після катастрофи перші дні чи тижні вже не надолужити. Поки в самій Росії не буде якоїсь надзвичайної ситуації — маю на увазі обставини, які мали місце в момент падіння Радянського Союзу, коли у боротьбі з Ґорбачовом Єльцин вирішив оприлюднити факти про Катинь, чого за інших обставин ми б не почули — поки не буде таких драматичних подій, то не думаю, що ми будемо мати інструменти ефективного тиску на Росію, щоб вияснити справу цієї катастрофи.
Політолог теж висловив свою думку щодо того, чи смоленська катастрофа стане частиною мартирології всього польського народу, а не лише його частини:
– Я думаю, зараз це неможливо. Думаю, це питання якось вирішить історія і через покоління чи два буде якийсь усталений, загальноприйнятий погляд. Проте, доки триває політична суперечка, доки є існуючі політичні табори, доти не буде загальнонаціональної згоди в цій справі. Її очікування (в існуючих реаліях) було б виразом надмірного оптимізму.
Матеріал підготував Назар Олійник