Російські політики та коментатори розділилися щодо оцінки серпневих подій 1991 року.
Деякі вказують на те, що невдала спроба державного перевороту прискорила розпад радянської держави і дозволила поневоленим країнам відновити незалежність. Інші критикують цей процес, підкреслюючи, що розпад СРСР треба було зупинити.
19 серпня 1991 р. група державних активістів та військових командирів утворила Державний комітет надзвичайного стану та заарештувала президента Радянського Союзу Міхаїла Горбачова. Комітет очолив віцепрезидент Ґєннадій Янаєв за підтримки ініціаторів перевороту: прем’єр-міністра Валентина Павлова, міністра оборони Дмітрія Язова, голови КДБ Владіміра Крючкова та міністра внутрішніх справ Бориса Пуго.
Проти перевороту виступили російські демократи, пов'язані з Борисом Єльциним, яких підтримали деякі елітні військові частини та спецназ.
Менш ніж за три дні переворот зірвався. Його організатори були заарештовані, а звільнений президент Міхаїл Горбачов розпустив Комуністичну партію Радянського Союзу. Через 4 місяці після падіння перевороту, 8 грудня, президенти трьох радянських республік: Росії, України та Білорусі підписали «Біловезьку угоду». Згідно з цим документом, Радянський Союз припинив своє існування як суб'єкт міжнародного права. 26 грудня 1991 р. перший і останній президент радянської держави Міхаїл Ґорбачов офіційно оголосив про розпуск СРСР.
IAR/Л.І.