13 грудня Рада ЄС ухвалила рішення ввести санкції проти групи Вагнера, російської приватної військової компанії, відповідальної за катування, страти та вбивства, зокрема, в Лівії, Сирії та на українському Донбасі. Колишній очільник польської дипломатії, а зараз депутат Європарламенту від партії Право і справедливість Вітольд Ващиковський у розмові з Польським пресовим агентством (PAP) звернув увагу, як президент Росії Владімір Путін за посередництвом цієї приватної армії експортує хаос і війну, та яку користь від цього має.
«Витвір під назвою „група Ваґнера” – наче Фантомас. Формально немає такого суб’єкта – ні політичного, ні військового – зареєстрованого в Росії ані за її межами. (...) Цю назву почали використовувати 2014 року стосовно бойовиків, які воювали на Донбасі в інтересах Росії та (проросійських – PAP) повстанців», – зазначив Ващиковський.
Він нагадав, що в Росії є близько 20 приватних військових компаній. Деякі з них – легальні, зареєстровані як охоронні компанії, й вони охороняють, наприклад, Ґазпром, Роснєфть та кілька інших російських інвестицій у світі, пов’язаних переважно з енергетичною промисловістю. «Те, що ми називаємо групою Ваґнера, – зовсім інше. Це неформальна бізнесово-військова організація, у причетності до якої зізнається Євґєн Пріґожин – дуже цікавий персонаж. У роки Совєтського Союзу відсидів 9 років у в’язниці за крадіжки. Коли закінчився СРСР, почав займатися бізнесом. Продавав хот-доги, торгував, як кажуть у Польщі, милом і повидлом, і нарешті завів ресторан. Він родом із Ленінграда, як і Путін, тож їхні шляхи десь зіткнулися. У якийсь момент почав створювати неформальні політично-військові групи. Він наглядає не лише за групою Ваґнера, а й за фермами кібертролів, що втручалися у вибори, зокрема, у США», – нагадав колишній міністр закордонних справ Польщі.
«Те, що ми називаємо групою Вагнера, – це угруповання близько 2500 людей, які мають власну адміністрацію, навчальний центр Молькіно на півдні Росії. У навчаннях використовують досвід спецпризначенців. Їхня структура дуже розвинута – мають адміністративний відділ, управління, спецпідрозділи, розвідувальні сили, а також танкістів, артилеристів, інженерів, спеціалістів зв’язку. Їхню діяльність виявлено в Україні, а також у Сирії, Лівії, Малі, в Центральноафриканській Республіці. Є свідчення того, що вони охороняли президента Венесуели Ніколаса Мадуро», – додав Ващиковський. Як зазначив, це – не звичайні найманці, хоча, звісно, працюють за гроші. Але вони виконують лише завдання, пов’язані з інтересами безпеки та закордонної політики Росії.
На запитання, навіщо Кремлеві приватне військо, адже ж він має звичайну армію, польський ексміністр відповів: «Головна перевага такого угруповання з точки зору Кремля – це те, що воно не підпадає під жодні міжнародні обмеження. Може використати будь-який вид зброї, якщо тільки її матиме, включно з хімічною чи бактеріологічною. Не дотримується жодних правил (...). Також стосовно гуманітарного проведення збройних дій. Зрештою, в цьому ваґнерівців звинувачували і в Сирії, і в Малі. Вони діють вільніше під час пацифікації».
Це, своєю чергою, є ключовим для функції, яку група виконує в межах стратегії закордонної політики команди Путіна. «Росія вдосконалила метод дії, який полягає у створенні та ескалації проблем, щоб опісля пропонувати можливість їх вирішення – зі своєю участю та на власних умовах, представляючи себе арбітром або модератором. Кремль – експортер війни та нестабільності, завдяки цьому йому вдається утримувати непропорційно великий вплив у світовій політиці. Класична ситуація, що це ілюструє, – російсько-український конфлікт, який Росія представляє як внутрішній конфлікт в Україні між центральною владою та силами, що прагнуть до автономії», – пояснив євродепутат.
Відповідаючи на запитання, чи зараз ми напередодні епохи колоніально-посередницьких воєн, які вестимуть «групи Ваґнера», Ващиковський застеріг, що демократичні держави не можуть створити таких інструментів політично-військового впливу, позаяк у демократіях усі військові дії підлягають цивільному контролю. У демократичних країнах не було б згоди цивільної демократичної влади на створення таких таємних операцій.
«Розвідувальні операції – це щось інше. Вони проводяться невеликими силами і в основному спрямовані на здобуття інформації, а не на війну та секретні вбивства. Якщо трапляться порушення, існує великий шанс, що вони будуть виявлені, і парламентські комісії, які вестимуть розслідування, щедро розподілятимуть покарання», – додав ексміністр.
З іншого боку, недемократичні країни, які бачать, наскільки це ефективний засіб здобування впливу, можуть рішитися створювати приватні армії. Що, отже, демократичні держави можуть виставити проти війська, яке працює в тіньовій зоні – крім закону та міжнародних конвенцій? На це запитання Вітольд Ващиковський відповів: «Перш за все, розкривати це. Показувати світу, засуджувати, а відтак вводити санкції проти держави, яка використовує такі дії. Де це можливо – виловлювати таких людей, приводити їх до суду в Гаазі або до національних судів».
PAP/Н.Б.