Острів Зміїний у Чорному морі, із якого чкурнули рашистські окупанти, знову під юрисдикцією України, туди теж скинуто державний прапор України.
Рашистські війська втекли із тимчасово окупованого острова Зміїний в результаті українських атак, і це не був «жест доброї волі», як намагалися пропагандистськи переконувати окупанти. Це підтвердили, серед іншого, у британській військовій розвідці.
Також у Пентагоні не вважають «жестом доброї волі» втечу рашистів зі Зміїного. Американці розглядають розвиток подій як дуже успішний тиск на росіян, у тому ліку із застосуванням протикорабельних ракет, безпілотників і далекобійної артилерії.
Водночас у неділю Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що сили оборони України відійшли від займаних позицій і рубежів у Лисичанську Луганської області. «Після важких боїв за Лисичанськ Сили оборони України були змушені відійти із займаних позицій і рубежів. В умовах кратної переваги російських окупаційних військ в артилерії, авіації, реактивних системах залпового вогню, боєприпасах та особовому складі продовження оборони міста призвело б до фатальних наслідків. Задля збереження життя українських захисників було прийнято рішення про відхід», - наголосили в Генштабі.
Історик, експерт з питань безпеки, професор Білостоцького університету Данієль Бочковський в етері Польського радіо 24 звернув увагу на складну ситуацію на передовій на сході України:
«Росіяни кинули все, що могли у напрямку Сєвєродонецька та Лисичанська, а також вдарили збоку. Вони намагалися оточити українців у невеликому котлі, але українцям вдалося відійти. Фактом є те, що майже вся Луганська область знаходиться під контролем росіян, які, швидше за все, оголосить, що одна з цілей війни досягнута. З Донецькою областю їм уже не так легко. Україна, відступаючи, встановлює чергові лінії оборони, на яких російські сили стікають кров’ю. Але українські також, позаяк надалі система боїв полягає на традиції Першої світової війни – заливання шквалом снарядів усього, а коли все зрівняно із землею – туди йде піхота. Таким чином росіяни захоплюють квадратні кілометри. Якщо ми говоримо про бої навколо Сєвєродонецька, Лисичанська і так далі – то це приблизно 120-150 квадратних кілометрів території, але це ніщо. Щоб мати справжній здобуток, росіянам треба зробити значно складнішу річ – дійти до Слов’янська та Краматорська. Це важко передусім через територію, якою їм треба буде просуватися і через кількість техніки та зброї, яку їм потрібно буде туди перекинути. Подекуди росіяни вже форсували річку Сіверський Донець. Однак це все ще невеликий бойовий здобуток. Лисичанськ втрачений і невдовзі цей вузол зав’яжеться. Однак він не розв’язує жодної проблеми росіян, окрім пропагандистської, тобто оголошення, що вони „визволили” Луганську область. Адже туди кинуто все, що можливо, росіяни намагаються завдавати там ударів з усіх можливих сторін. Російські підрозділи теж наблизилися до Харкова, аби мати його у межах обстрілів. І тут є дуже цікава річ, що пов’язана зі зміщенням районів бойових дій. Росіяни починають опинятися у полі ураження найбільш просунутих, відправлених в Україну артилерійських комплексів, наприклад, HIMARS, французьких „Сезарів” чи польських „Крабів”. Звісно українці використовують „Краби” точково, але за допомогою цієї артилерії вони спроможні знищувати росіянам склади із боєприпасами та центри командування. Це теж питання острова Зміїний і відповідь на питання, чому росіяни звідти пішли. Острів Зміїний опинився в радіусі реактивної артилерії і перебування на ньому стало для росіян рулеткою, вони не могли там втриматися і були звідти вигнані. Але у свою чергу, це може бути пастка теж для українців, якщо вони хотітимуть розташувати там своїх людей, бо росіяни авіацією та іншими засобами будуть їх атакувати. Тому поки що острів Зміїний залишатиметься територією, яку не зможе контролювати жодна зі сторін. Утім для Росії – це символічна втрата, беручи до увагу як багато їм коштувало захопити цю територію».
Професор Данієль Бочковський, окрім ключових напрямків у Луганській і Донецькій областях, нагадав теж про Херсон. За його словами, росіяни перекинули звідти все можливе на Лисичанськ і тому українці повільно наближаються до Херсона. І це пастка для росіян, - вважає експерт:
«Якщо Україні вдасться дістатися до цього міста та при нагоді організувати боротьбу за підтримки місцевих сил партизанського опору, то росіяни матимуть велику неприємність. Бо насправді вони не мають багато добрих сил та засобів і перекидають їх вздовж фронту. Фронт, який перешкоджає Україні, бо він величезний, де-факто нині є також проблемним для росіян, бо вони не можуть вести бойові дії на декількох напрямках через техніку, людей і можливості. Тому вони використовують ракети, знищують критичну інфраструктуру, обстрілюють міста. Слідкуючи за словами аналітиків, Україна велику частину техніки, яку отримує від Заходу, не перекидає безпосередньо на фронт, а застосовує точково і готує людей. Тому можливо, що українці роблять якісь резерви і для них найважливішим нині є не донецько-луганський напрямок, а ефективний удар у напрямку Херсона, адже це призведе до дуже символічної втрати, ще більшої, аніж острів Зміїний для росіян і змусить вкотре перекинути туди сили, оголюючись на інших напрямках».
У свою чергу, політолог з Лодзького університету професор Яцек Реґінія-Захарський додав, що його вразила аналогія з Першою світовою війною. Як зазначив він, якщо подивитися на так зване зміщення фронту, то треба сказати, що характер війни, що ведеться, далекий від маневреної. Росіяни використовують описану раніше тактику, тобто перекидання сил реактивної та ствольної артилерії, а це, на думку гостя Польського радіо 24, означає, що йдеться не про матеріальну війну, а війну на знищення:
«Я використаю аналогію, а саме, коли Сполучені Штати вирішили вступити у війну в 1917 році, фактично ні в кого не було сумнівів, хто переможе у тій війні, бо інша сторона просто не могла перемогти, вона мала програти війну. Це вказує на логіку і граматику наступних політичних кроків і подій, які мали б суттєво вплинути на результат цієї війни. Тут ключове значення має підтримка Заходу».
Польський журналіст та військовий кореспондент в Україні Томаш Ґживачевський із TVP World на хвилях Польського радіо 24 звернув увагу на факт, що «Росія може заявляти про „успіхи”, але робить це передусім для внутрішніх потреб»:
«Це чи не вперше Москва може переконувати своїх громадян, що „спецоперація”, як її називають у Росії, йде за планом. Звичайно, це пропагандистська брехня. Українським військам довелося відійти від Лисичанська, битва за Сєвєродонецьк також була програна, але в основному з початку цих боїв українські війська усвідомлювали, що утримати свої позиції буде вкрай важко. Натомість не забуваймо, що коли на початку квітня почалася битва за Донбас, здавалося, що російським військам вдасться здійснити маневр широкого оточення українських військ, атакувати Слов’янськ, Краматорськ і закрити українців у великому котлі. Це не вдалося. За ці багато тижнів росіяни здобули насправді тільки Сєвєродонецьк. Тому важко говорити про приголомшливий успіх „другої найсильнішої армії світу”. Це тактична перемога. Я хотів би зауважите теж, що ми дуже багато уваги присвячуємо боям на Донбасі, бо там тривають дуже запеклі бої, там є найбільше жертв, там найбільша напруженість. Але з нашої уваги дещо вислизає те, наскільки важливим зі стратегічного погляду є південний фронт від Миколаєва, Херсона, Кривого Рогу, Запоріжжя і далі у напрямку Донбасу. Цей регіон вирішуватиме потенційний успіх російського злочинного нападу. Донбас не має настільки великого стратегічного значення для перебігу конфлікту».
Томаш Ґживачевський не поділяє ті думки, що Україна нібито зазнає поразок і вважає їх песимістичними. Він погоджується, що ситуація на фронті дуже складна, однак, як зауважує він, українські війська останнім часом проводять все більше успішних тактичних контрнаступів на південному фронті у напрямку Херсона та Мелітополя:
«Це дуже невралгічний пункт фронту. Якщо там українській стороні вдасться ефективно здійснити великий контрнаступ, то усі логістичні і транспортні шляхи, що сполучають окуповані Крим та Херсон із Донбасом і далі з Росією, опиняться під загрозою. Україна це дуже добре розуміє і починає зосереджувати свої контрнаступальні зусилля на цьому відрізку. Однак ми постійно маємо справу із дещо патовою ситуацією. Драматичних змін на фронті немає. Триває війна на виснаження. Але нині не можемо говорити, що якась зі сторін цього конфлікту досягла стратегічної переваги».
На думку Томаша Ґживачевського, для рашистських політичних цілей вигідним було би тимчасове замороження війни для реорганізації сил, поповнення техніки, боєприпасів та особового складу, з чим у росіян дедалі більші проблеми. Він звернув також увагу на небезпеку підтримки такого сценарію деякими західними державами, наприклад, Німеччиною, Францією чи Італією:
«Це трагічний варіант, бо означає тільки відтягування у часі чергового російського вторгнення. Ціллю Росії не є опанування Донбасу, а знищення України. Для знищення необхідно повністю її відрізати від Чорного моря. Якби українська армія почала розвалюватися, то міг би піти сухопутний наступ на Одеському напрямку, але таких ознак розвалювання наразі немає. На додаток, дослідження громадської думки показують, що 90 відсотків українців хоче боротися до перемоги, що означає повне звільнення окупованих українських територій. І це сьогоднішня воля українського народу, який проливає власну кров на цій війні, народу, який масово вбивають, ґвалтують, грабують, проти якого росіяни вчиняють геноцид. З усією рішучістю хочу сказати, що росіяни сьогодні повністю відповідальні за геноцид українського народу. Українці не хочуть дозволити, аби під окупацією залишилися їхні співгромадяни, котрі будуть страждати від рук російських загарбників. Але частина західноєвропейського істеблішменту дуже охоче пішла би на такий „мир”. Тим більше, що дослідження громадської думки в Європі показують, що у більшості країн велика частина громадян підтримує варіант, говорячи спрощено, „мир, а не справедливість”. Тобто ліпшим було би швидке припинення вогню, яке буде навіть шкідливим для України, що означатиме здачу територій, здачу жителів під російське панування, бо так „вигідніше”, бо це може „зупинити” інфляцію, „спинити примару економічної кризи, бо це приведе до певного розслаблення, адже всі ми трохи цією війною уже вимучені і ми зможемо із полегшенням трохи відпочити”. Але це насправді фіктивна спокуслива пропозиція, бо на практиці – це „поцілунок смерті”, який потенційно наближає нас до ще більшого конфлікту. Адже ціллю Росією є завоювання України, знищення її як політичного організму і знищення українського народу, а захоплення Донбасу абсолютно не реалізує цих цілей».
Утім, на щастя, як вважає Томаш Ґживачевський, США, Велика Британія, Канада рішуче налаштовані підтримувати українців у їхній боротьбі, розуміючи, що такий „гнилий мир” буде дуже небезпечним прецедентом «розкалібрування», що означатиме, що авторитарні держави, які використовують для політичних цілей насильство, збройні сили, можуть реалізовувати їх. «Будь-яка перемога Росії буде простим заохоченням до подальших збройних дій і трагедією українського народу», - застеріг Томаш Ґживачевський.
PR24/Тарас Андрухович
