Січневе повстання 1863-1864 років було найбільшим і останнім збройним виступом поляків у ХІХ столітті. Воно було скероване проти Російської імперії з метою відновлення Речі Посполитої і повернення Польщі свободи. Самому збройному виступу передував період активної патріотичної мобілізації у вигляді масових демонстрацій, котрі почалися ще восени 1860 року і які жорстоко придушувала царська влада. Воно почалося раніше передбачених термінів 22 січня 1863 року, а його безпосереднім приводом стала примусова мобілізація до царського війська, організована графом Александром Вєлькопольським, віце-головою Державної Ради Польського Королівства, що виступав за тісну співпрацю і порозуміння з Росією.
Повстання першим вибухнуло у Королівстві Польському, тобто це так звана Конгресувка, іншими словами обмежена польська автономія в складі Російської імперії. Згодом воно досить швидко поширилося на інші землі, що перебували під владою Російської імперії і колись творили Річ Посполиту. Зокрема, 1 лютого до нього приєдналася Литва, що в ті часи означала і Білорусь. Останніми в повстання включилися українські терени Правобережжя, де воно мало найменшу підтримку. Повстанським гаслом було «За нашу і вашу свободу!».
Вважається, що загалом у повстанні взяло участь близько 200 тисяч осіб, хоча лише частина з них була бойових відділах, а решта в цивільній повстанські сітці. Слід сказати, що організатори повстання передовсім розраховували на допомогу і втручання Франції та Англії, але це були невиправдані надії і повстання проти такої потуги як Російська імперія було приречене на поразку.
Про Січневе повстання 1863-1864 років в ефірі Польського радіо говорив професор Томаш Панфіл з Люблінського католицького університету. Зокрема він відзначає, що існує певне не зовсім вірне уявлення, що повстанці йшли в бій ледь не голіруч, тоді, коли подекуди вони мали озброєння, що навіть було сучаснішим, ніж у російських військ.
Є така стара повстанська пісня:
Поруч з Орлом знак «Погоні»
Пішли наші в бій без зброї
Вона передає дійсність 1863 року. Слід пам’ятати, що повстання вибухнуло дещо раніше, ніж це планувалося. Ще до того, як в Польщу прибули закуплені в Бельгії сучасні карабіни та револьвери. Слід сказати, що справа полягала не в тому, що у росіян була сучасніша зброя, просто її було в них значно і то набагато більше. Коли врешті транспорти зі зброєю доходили до поляків, то це були неймовірно сучасні зразки. На той час Бельгія була абсолютною потугою і лідером з виробництва сучасної зброї. Таким чином, те що отримали в свої руки повстанці було дуже хорошою зброєю, але її було дуже мало. Так само було мало повстанців у порівнянні з російськими силами. Щодо слів пісні «наші пішли в бій без зброї» означало не стільки, що в бій йшлося з голими руками, а з шаблями, з піками. Це також були перероблені коси. Я тут наведу прекрасну і знану багатьом графіку Артура Ґротґера «Куття кіс». Зрозуміло, що мова не про куття кіс як таких, а їх перекуття так, щоб їх можна було посадити на древко. Це страшна зброя. В безпосередньому зіткненні коса на древку була грізною зброєю. Тут нічого не допомагало, жодна там шабля. Зрештою в цьому переконалися шведи в 1655 році, коли їм довелося зіткнутися з першими відділами косинерів. Потім було повстання Тадеуша Костюшка, і в Січневому повстанні коси знову пішли в рух.
Принагідно історик відзначає, що погляд на Січневе повстання, як на суто шляхетський виступ є стереотипним і не відповідає дійсності.
Колись в школах навчалося, що Січневе повстання було останнім зривом польської шляхти і що це було шляхетське повстання. Сьогодні ми знаємо, що це не так і що принаймні половина повстанців були селянами. І тут можна ще більше захоплюватися їх поставою, ніж це є у випадку шляхтичів. Зрозуміло, що коли шляхтич приєднувався до повстання, то він брав до уваги те, що може загинути. Але коли він потрапляв у полон, то в нього були цілком пристойні шанси, що його викупить родина або що цар помилує шляхетно народженого. У селян такої перспективи не було. Селянина, який потрапляв у неволю, просто вішали. Тому те, що вони були на полі бою являло собою вираз надзвичайної відваги і прекрасного патріотизму серед тої суспільної верстви, яка, як вважається, лише починала вчитися того патріотизму. І ще донедавна вважалося, що ця верства керувалася передовсім класовими, а не патріотичними мотивами. Зрозуміло ми маємо приклади такої класової поведінки, коли селяни грабували вбитих шляхтичів чи видавали поміщиків росіянам. Були й такі випадки. Але варто нагадати, що останній повстанський відділ Січневого повстання був суто селянським, очолюваний ксьондзом Бжузкою, який теж був селянином.
Професор Панфіл теж спробував оцінити пропорції тих селян, які підтримали повстання і тих, хто відмовився допомагати повстанцям і навіть допомагали придушувати виступ, видаючи їх на поталу царській владі.
Так, як я вже сказав, вважається, що половина повстанських військ були, як то колись говорилося, шляхетно народжені, тобто шляхта, хоча б навіть зубожіла. Ми ще повинні повстання було найсильніше в тому регіоні Польщі, де ми маємо справу з так званою застянковою шляхтою, яка не особливо відрізнялася від селян. Ці люди теж мали якийсь свій нещасний кусень землі, а то й не мали. Часто застянкові шляхтичі ходили вбрані подібно до селян, а то й просто в селянському одязі. Проте в цих людей була гордість за своє шляхетне походження. Скажімо, така застянкова шляхта була численною на Підляшші, де це повстання було дуже сильне і його було найважче придушувати саме там. Тому важко було розрізнити чи ті, хто воювали були застянковою шляхтою, шляхтою голотою, як колись мовилося, чи це були селяни. На додаток мова йшла про шляхту позбавлену шляхетства. Адже першою справою, яку зробили росіяни після того, як вони захопили польські землі внаслідок трьох поділів Польщі, було позбавлення безземельної шляхти шляхетських прав. Натомість пам’ять про шляхетство, про те, що хтось є людиною покликаною до захисту Батьківщини сиділа так глибоко в цих людях, що ще 70 років після падіння Речі Посполитої вони приймають виклик і б’ються, хоча й зі самого початку Січневе постання має невеликі шанси на перемогу, на відміну від попереднього Листопадового повстання [1830 року].
Історик також підкреслює, що Січневе постання стало можливим не лише завдяки патріотичній поставі і бажанню збройної боротьби, але й з огляду на політично-організаційну структуру, якою стала підпільна польська держава. Власне завдяки їй Російська імперія довго не мала можливості завдати поразки повстанцям, які вже з самого початку мали примарні шанси на перемогу, особливо без допомоги таких європейських потуг як Франція та Англія.
Пам’ятаймо, що вибуху повстанню передувало створенням підпільної польської держави, яка була цілковитим історичним феноменом. Ця підпільна держава утворилась і формувалася за декілька років до початку самого повстання. Це був надзвичайний план польських конспіраторів, що мріяли про свободу і вирішили здобути її шляхом збройного чину. Але ці люди добре усвідомлювали, що збройному чинну повинні передувати відповідні приготування. Адже за які кошти купувалася зброя в Бельгії? Отож, польська підпільна держава збирала податки. Деякі історики стверджують, що був час, коли більше податків надходило в секретну скарбницю нелегальної польської держави, ніж в офіційну російську казну. Справа в тому, що поляки охоче здійснювали вплати на майбутню вільну Польщу. І вони не знали, кому саме платять і це черговий феномен. Цей авторитет польської держави, яку ніхто не бачив, фізично її не було видно і ніхто точно нічого не знає де вона, бо ця держава перебуває і діє в підпіллі. Але була настільки сильна віра в необхідність власної держави і можливість відновлення незалежності, що люди охоче платять гроші і це поляки всіх станів. Я тут говорив про шляхту і селян, але якщо ми подивимося на Січневе постання у Варшаві, то ми побачимо скільки там було ремісників. В ньому брало участь чимало молодих людей, про яких говорилося, що вони «шліфують бруківку», тобто так говорилося про людей без постійного місця проживання і стабільної роботи. Але ці люди були в перших рядах. Останній керівник Січневого постання теж був ремісником. І він найдовше зберігав ту річ, про яку згодом писав Пілcудський, що це був єдиний символ, який всіма визнавався - мова про повстанську печать.
PR24/no