Бажання помститися за роки німецької окупації, але водночас страх перед кількістю пролитої крові — так у розмові з Польським радіо згадують момент вибуху Варшавського повстання 1 серпня 1944 року його ветерани.
Януш Максимович «Янош» брав участь у повстанні в штурмовій роті Р-20 Армії Крайової. Тоді він був 14-річним підлітком, який, як і багато його однолітків, побачив всю жорстокість окупації.
«Після п’яти років приниження та всього, що з цим пов’язано, стався цей зрив. Мене часто запитують, чи правильно це було, чи ні. Особисто я вважаю, що це було абсолютно правильно, тому що було командування, були професійні офіцери, які цим керували. У 1944 році, коли лунали артилерійські постріли і наближався фронт, не було такої сили, яка б зупинила цю молодь», — поділився спогадами повстанець.
За наказом командувача Армії Крайової, генерала Тадеуша Коморовського «Бора» 1 серпня 1944 року о 17:00, так званій годині «W», вибухнуло Варшавське повстання, метою якого було звільнити столицю від німецької окупації перед приходом Червоної армії. Армія Крайова та влада Польської Підпільної Держави мали намір показати себе залежному від Сталіна Польському комітету національного визволення як єдину законну владу незалежної Республіки Польща.
Повстання, що мало тривати кілька днів, зазнало краху на початку жовтня, після 63 днів боїв. Унаслідок цього загинуло від 16 до 18 тисяч солдатів Армії Крайової і від 150 до 180 тисяч мирних жителів. Після капітуляції Варшава була повністю зруйнована німцями.
IAR/Х.П.