Росія провадить масштабні інформаційні атаки проти європейських держав, і Україна стала майданчиком для випробування найновітніших методів впливу на громадську думку. Але обкатані тут способи дезінформування населення застосовуються і проти держав Євросоюзу. Такими стали головні висновки, яких дійшли учасники Міжнародного круглого столу "Україна-НАТО-ЄС: фокус на інформаційну на кібербезпеку", що відбувся в Києві 18 вересня.
Інформаційні атаки і втручання у внутрішні справи, аж до провокації воєнних конфліктів з боку Москви щодо Грузії і Молдови спостерігалися ще від кінця минулого століття, але для Заходу Росія залишалася надійним партнером, що позбувається наслідків радянського тоталітаризму і прагне інтегруватися в світову систему розподілу праці і демократії. Лише тепер західні суспільства починають усвідомлювати небезпеку зовнішніх гібридних впливів і виробляти імунітет до інформаційних провокацій та кібератак. За даними опитувань громадської думки міжнародним проектом під егідою Європейської Комісії, що має назву Eurobarometer, з 26 тисяч респондентів, понад 83 відсотки заявили, що вважають сфальсифіковані новини основною загрозою демократії. Викривати дезінформацію, на думку європейців, мають журналісти, органи влади, соціальні мережі, європейські інституції і інститути громадянського суспільства. Проте, згідно з власним опитуванням Ради Євросусідства європейських експертів і фахівців з країн Євроопейського партнерства (України, Молдови, Грузії, Віремнії, Азербайджану і Білорусі) головними джерелами дезінформації, як сказав виконавчий директор Ради Європейського Сусідства Самуель Довері Вестербай, виступають названі зовнішні чинники:
- Наші інтерв'ю показали, що по-перше це тролі, або боти, друге місце посіли іноземні держави і третє місце – соціальні мережі. Це важливо, бо доводить, що є проблема іноземних держав. Тобто, це не тільки внутрішня проблема, а й питання зовнішнього впливу. Що має робити ЄС з фейк-новинами? 73 відсотки погодились, що ЄС має реагувати дипломатичними засобами. Хто має запобігати фейк-новинам і дезінформації? Ми бачимо, що більшість симпатій віддається інституціям ЄС. Рівень довіри до преси виявився набагато менший, ніж ми сподівалися. Серед інших стандартних відповідей – моніторинг соціальних мереж, закриття фейк-акаунтів, і цілий ряд інструментів, які вже існують.
Через юридичні обмеження втручання на державному і правоохоронному рівнях в діяльність преси і свободи слова в Інтернеті, як визнав Вестербай, є чималі проблеми із тим, аби ідентифікувати і карати тих, хто розповсюджує дезінформацію. За його словами, головним методом протидії їй залишається юридична освіта молоді і цілого населення, а також розробка і впровадження в суспільну думку способів розпізнання неправдивої інформації. А доки цього не сталося, російська пропаганда продовжує впливати на суспільну думку європейців. Так менеджер аналітичного центру європейських цінностей і член програми Kremlin Watch Вероніка Шпалкова зазначила, що в її рідній Чехії наразі нараховується до 40 дезінформаційних інтернет-сайтів і їхня популярність в населення збільшується:
- Тепер вони створюють власний контент, а не просто беруть статті з російського "Спутніка". Вони навіть пишуть статті про стиль життя і це досягає людей. Вони не використовують очевидну неправду, а беруть перекручену інформацію. Для нас стає щораз важче взяти якійсь рядок зі статті і пояснити людям, що це не є нормальною журналістикою. Чому ми впевнені, що ці інформаційні кампанії в Чехії успішні? Найвпливовіший дезінформаційний веб-сайт має 800 тисяч читачів на місяць. Реалії Чехії в тому, що ми маємо 10,5 мільйонів людей і це для нас дуже велика кількість. Люди вірять цим неправдивим новинам. Половина з них не може розрізнити, чи це є фальшива новина, чи ні. Люди в Чехії схильні вірити цим фейк-новинам, бо їхній рівень обізнаності дуже низький.
Така ситуація характерна не лише для Чехії, а й для більшості центрально-європейських і взагалі європейських держав, заявила Шпалкова. Але зараз, на її думку, ситуація покращується, бо в деяких країнах вдається налагодити співпрацю з протидії дезінформації між урядовими структурами і неурядовими організаціями. Прикладом такої співпраці в Україні є діяльність волонтерського інтернет-проекту з викриття неправдивої інформації про Україну та інші держави StopFake. Виконавчий директор цієї організації Руслан Дейниченко сказав, що за 6 років діяльності цей проєкт досяг кількох цілей з протидії ворожій пропаганді:
- Ми зібрали величезну колекцію – тисячі повідомлень, що їх розповсюдили російські ЗМІ. Це своєрідна доказова база того, що російська преса переважно не є засобами масової інформації, а продовження російської зовнішньої політики, своєрідна зброя. Це допомогло переконати наших західних партнерів. Бо ще 5 років тому вони переконували нас не забороняти російські телеканали і соцмережі в Україні і називали це недемократичним кроком. Ми провадимо постійний моніторинґ і якби ми всі уважніше дивилися російські федеральні новини 2014 року, ми би могли передбачити, що Москва таки планує військову наземну операцію на Донбасі. Ми також не хочемо, щоби ті фейки, що їх розповсюджує російська пропаганда не стали в майбутньому частиною підручників історії. Але головне наше досягнення – нам вдалося зруйнувати репутацію російських ЗМІ, як надійного джерела інформації.
Але протидія окремим випадкам дезінформації, як вважає завідувач відділу інформаційної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Дубов, не дозволяє цілком дезавуювати ворожий вплив, бо Москва вже давно використовує для своєї підривної діяльності цілий комплекс заходів і способів:
- Операція впливу – це не окрема акція. Вони беруть окремий наратив і починають його просувати всіма можливими засобами. Це не лише якійсь окремий маленький вкид, який можна потім спростувати. Ні! Як показує практика, вони залучають для цього всіх: дипломатів, науковців, журналістів, політиків… нам потрібно бачити їхні операції в усій їхній повноті, в усьому комплексі. Саме тоді ми зможемо побачити, які використовуються інструменти. З такими інструментами і конкретними формами ми можемо боротися. Ми не зможемо передбачити всі можливі варіанти, але можемо боротися з конкретними рішеннями.
Підступність російської пропаганди і механізми її втручання у внутрішні справи інших держав найбільш опукло проявилися під час зламання українськими гакерами електронної пошти помічника президента Росії Владислава Суркова 2015 року. Дослідниця цих матеріалів з української громадської організації "Євромайдан прес" Олександра Шандра повідомила, що в цих матеріалах були виявлені факти фінансування Росією сепаратистської преси на Донбасі та участь Москви у формуванні керівництва самопроголошених Донецької і Луганської народних республік. Своєю чергою, директор з європейських досліджень Грузинської фундації стратегічних та міжнародних студій Каха Ґоґолашвілі заявив, що Захід лише тепер починає розуміти небезпеку зовнішніх інформаційних загроз і кібератак з боку Росії:
- 2014 році ще не було жодного документа, який би визнавав Росію джерелом гібридної загрози. Говорилося лише про внутрішні небезпеки, такі, як тероризм. Тепер ЄС починає розуміти, що це питання оборонної політики. Україна, Грузія, Молдова – всі ми маємо інші інструменти. В нас є бюро з кібербезпеки, наші міністерства внутрішніх справ займається гібридними загрозами. Але робота провадиться ще не дуже ефективно, бо ці інституції діють нескоординовано. В ЄС є набагато більше ресурсів і можливостей і вже почав думати про гібридні загрози через проблеми в Україні. Дуже швидко вони зрозуміли, що гібридні загрози стосуються не тільки України, а й західних держав, що Захід також зазнає атаки.
Кінцевою метою таких інформаційних і кібератак, як сказав Ґоґолашвілі, є засівання хаосу і окупація європейських держав, або частини їхніх територій. Тому він вважає за необхідне поєднання зусиль з протидії гібридним загрозам, перш за все України, Грузії і Молдови, як держав, що прагнуть стати в майбутньому членами Євросоюзу і НАТО. Грузинський науковець також закликав створити економічний союз цих трьох держав для більш успішної євроінтеграції і стійкості до протидії цьому курсу з боку Росії.
Вільгельм Смоляк