Цього року минають десяті роковини смоленської катастрофи. З огляду на виняткову ситуацію — пандемію коронавірусу — вшанування у Польщі мають обмежений характер. Польська делегація теж відмовилася від візиту до Смоленська. Раніше планувалося, що 10 квітня, у день катастрофи, представники польського уряду полетять до Смоленська віддати шану пасажирам, загиблим неподалік летовища “Сєвєрний”. У планах був теж візит до Катинського меморіалу і військового цвинтаря, де спочивають жертви Катинського злочину — польські офіцери, ростріляні навесні 1940 року службовцями НКВС. Катинський меморіал був метою візиту президентської делегації у 2010 році.
У цій передачі ми хочемо повернутися до подій десятирічної давності й згадати пасажирів трагічного рейсу, людей, котрі загинули під Смоленськом. Їх було дев’яносто шість.
Лєх Качинський, президент Польщі. Він очолював польську делегацію, котра 10 квітня 2010 року летіла до Смоленська на вшанування 70-х роковин Катинського злочину. Лєх Качинський був за освітою юристом, у часи Польської Народної Республіки він вів опозиційну до комуністичної влади діяльність, тісно співпрацював з Комітетом захисту робітників (Komitet Obrony Robotników, KOR). Під час воєнного стану Лєха Качинського, як багатьох інших опозиційних діячів, було інтерновано. У 1989 році він брав участь в розмовах Круглого столу між тодішньою владою і опозицією. Лєх Качинський був співзасновником партії Право і справедливість та першим головою цього політичного формування. У жовтні 2005 року він переміг у президентьких виборах. Згодом, вже виконуючи обов’язки президента Польщі, Лєх Качинський наголошував, що його присутність у політичному житті — це логічний результат опозиційної діяльності: "Я можу сказати з усім переконанням — я знаю Польщу, відчуваю Польщу. Я відчуваю її потребу свободи і справедливості та голод успіху".
Українці запам’ятали Лєха Качинського як політика, котрий активно підтримував демократичні процеси — польський президент виступав на Майдані під час Помаранчевої революції 2004 року. Качинський однозначно висловлювався за проєвропейський та пронатівський напрямок української політики. На саміті у Бухаресті у квітні 2008 року він рішуче вимагав, разом з іншими представниками держав Східної Європи, надання Києву Плану дій щодо членства в Альянсі. Лєх Качинський був теж переконаний, що співпраця Польщі, України, Литви, Грузії та інших держав регіону є ключовою умовою зміцнення їх незалежності на міжнародній арені. На відміну від західноєвропейських політиків, Качинський застерігав перед неоімперською політикою Росії. У 2008 році, коли Росія атакувала Грузію, Качинський, разом з президентами України, Литви, Латвії та Естонії, поїхав до Тбілісі. Виступаючи перед тисячами грузинів, Качинський застеріг, що наступними країнами у російській війні можуть стати Україна і Польща. Ці слова польського президента повернулися відлунням у 2014 році, коли Росія окупувала Крим і спровокувала війну на Донбасі.
Качинський постійно наголошував на тому, що потрібно до кінця з’ясувати обставини катинського злочину. І з таким посланням він летів 2010 року до Смоленська. Послухаймо фрагмент промови Лєха Качинського, яка мала прозвучати перед Катинським меморіалом десять років тому. Читає Войцєх Влодарчик: "Важливо юридично підтвердити безневинність жертв. Важливо оприлюднити всі документи, які стосуються цього злочину — щоби з публічного простору назавжди зникла катинська брехня. Ми вимагаємо цих дій передусім з огляду на пам’ять про жертв і повагу до їхніх родин. Ми цього вимагаємо теж в ім’я спільних цінностей, які повинні бути фундаментом довіри та партнерства між сусідніми народами в Європі".
"Катинський злочин завжди буде нагадувати про загрозу поневолення народів і знищення людей. Буде нагадувати про силу брехні, але теж про те, що люди і народи можуть, навіть у складні, скрутні часи, вибрати свободу і захистити правду", — ці слова теж мали прозвучати у Смоленську 2010 року.
Нагадаємо, Радянський Союз, а потім Росія довго заперечували, що польських офіцерів, згідно зі спеціальним наказом, вбито органами НКВС.
Марія Качинська, Перша леді Польщі. Марія та Лєх Качинські були подружжям із 30 річним стажем. До Смоленська Марія Качинська летіла не тільки як дружина президента. Там від пострілу службовця НКВС у 40-му році загинув один з братів її батька. Коли у 2007-му на екрани польських кінотеатрів вийшов фільм Анджея Вайди “Катинь”, Марія Качинська говорила, що фільм зробив на неї дуже сильне враження і нагадав родинну трагедію: "Не всі люди знають, що був цей жахливий злочин, велика драма.. Сьогодні я дуже зворушена, тому що ми були в Катині, я бачила місця, показані на екрані. Це просто неможливо уявити, що перенесли ті люди, через які трагедії пройшли їхні сім’ї".
Марія Качинська за освітою була економісткою, вона цікавилася театром, класичним балетом, музикою та мистецтвом. У ролі Першої леді активно підтримувала благодійні проєкти — вона включилася, зокрема, у акцію “Шляхетна посилка”, також сприяла ініціативам, адресованим людям з інвалідністю. Марія Качинська брала участь в дискусіях на тему охорони довкілля та міцно допомагала своїм голосом у поширенні знань про необхідність онкологічної профілактики. Марія Качинська стала першою полькою, чиїм ім’ям названо вид тюльпанів. Під час церемонії вручення їй цибулини тюльпана у Посольстві Нідерландів, Перша леді передала її на благодійний аукціон: "Я дуже рада, що цей мій тюльпан допоможе параолімпійським медалістам. Я дуже рада, що мої тюльпани будуть підтримувати акції, пов’язані з параолімпійцями та людьми з інвалідністю".
Ришард Качоровський. Останній президент Польщі у вигнанні. Народився у Білостоці, в шляхетській сім’ї, від наймолодших років належав до Організації польських скаутів (гарцерів). Після захоплення міста радянськими військами та окупації Польщі совєтами, у 1940 році Качоровського, на той час офіцера Польського війська, заарештовано органами НКВС, а згодом — засуджено до страти. Проте вирок замінили на десять років таборів. Ришард Качоровський відбував вирок на Колимі, у 41-му, після підписання договору Сікорський-Майський (Угода про відновлення дипломатичних відносин між СРСР та польським урядом у вигнанні) Качоровського звільнено. Під час Другої світової війни він вступив до армії Андерса, брав участь у битві під Монте-Кассіно. Після війни Ришард Качоровський залишився у Великій Британії, у 50-60-ті роки розвивав і очолював Союз польських скаутів на чужині. У 1969 році, на Світовому з’їзді скаутів в Монте-Кассіно Качоровський представляв польських гарцерів: "Польська молодь на чужині готова до служби Богу та Польщі. Цю готовність ми хочемо підтвердити словами нашої гарцерської присяги — “Я маю щиру волю усім своїм життям служити Богові та Польщі, нести допомогу ближньому, дотримуватися скаутських законів”. Гарцери і гарцерки! Розпочати варту біля прапорів Польського війська!"
У 1986 році Ришарда Качоровського було обрано на пост міністра внутрішніх справ уряду Польщі у вигнанні, а у період від 1989 до 1990 років він обіймав посаду останнього президента Польщі у вигнанні. 2004 року Качоровський був удостоєний почесного ступеня Її Величності Королеви Британії.
Януш Куртика. Голова польського Інституту національної пам’яті. Польський історик, доктор наук, він спеціалізувався в середньовічній історії та польських пронезалежницьких рухах після Другої світової війни. У комуністичній Польщі Куртика діяв у демократичній опозиції, співзаснував Незалежне об’єднання студентів при Яґєллонському університеті.
У 2007 році, вже на посаді голови ІНП Польщі, Куртика отримав український орден “За заслуги” третього ступеня — за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань. На церемонії вручення нагороди Януш Куртика сказав: "Були часи, коли наші предки використовували свою відвагу, мужність у боротьбі один проти одного. Були часи, коли у стосунках між польським та українським народами була кров. Але елементом пам’яті повинні теж бути такі події, які дозволяють нам повертатися до минулого і які дозволяють будувати майбутнє".
В інтерв’ю виданню “Дзеркало тижня” 2009 року Януш Куртика говорив: “Історія є полем для свободи слова, свободи думки. Але історична політика — це справа держави. Завдання нашого інституту — висвітлення фактів і віднаходження історичної правди, а також започаткування публічних дебатів шляхом надання архівних матеріалів. Далі держава може вибирати, що для неї найголовніше, найважливіше”.
Кристина Бохенек. Віцеспікерка польського Сенату. Журналістка і політикиня, закохана у польську мову. Депутатка партій Унія свободи, а потім — Громадянська платформа. Як журналістка вона була пов’язана з Польським радіо в Катовицях та каналом TVP Polonia. Кристина Бохенек дуже дбала про популяризацію польської мови за кордоном, була співзасновницею Фестивалю польської мови, з її ініціативи Сенат оголосив 2006 рік Роком польської мови... Кристина Бохенек теж вигадала Загальнопольський диктант: "Ми всі знаємо, що були великі поети та письменники. Але так як кожного року роздаються нагороди за найкращу роль, сценарій тощо, так само варто почати моду на польську мову. Адже польська мова об’єднує поляків у всьому світі, без цієї мови нашого народу не було би".
У цій передачі ми згадали тільки кількох із дев’яноста шести пасажирів рейсу ТУ154-М. Польська делегація летіла 10 квітня 2010 року до Смоленська, щоби віддати шану жертвам Катинського злочину – польським офіцерам, розстріляним службовцями НКВС у Катинському лісі.
Запрошуємо послухати передачу в доданому звуковому файлі
Яна Стемпнєвич