Під час двох українських Майданів – Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2014 року, польське громадянське суспільство надало українським сусідам в рамках своїх скромних можливостей гідну допомогу. Поляки з пошаною поставилися до продемократичного та євроатлантичного вибору українців. Політологи та оглядачі усвідомлюють, що на Донеччині та Луганщині – українські патріоти захищають перед наступом російського імперіалізму не лише свою батьківщину, але також Європу. Тому кадрові та політичні рішення президента – Володимира Зеленського породжують занепокоєння. Польський політолог, д-р Єжи Тарґальський у авторський передачі «Геополітичний тиґєль» прокоментував політичне становище в Україні, що склалося внаслідок рішень президента Володимира Зеленського та його соратника Андрія Єрмака:
«Коронавірус, звісно, – чудова завіса для людей нечесних намірів. Тому кілька зауважень стосовно становища в Україні, бо під прикриттям пандемії – Андрій Єрмак – права рука президента Зеленського, так насправді з питань зовнішньої політики, а зокрема врегулювання відносин з Росією, дійшов до порозуміння з колишнім віцепрем’єром, а тепер радником Путіна – Козаком у справі капітуляції на Донбасі».
На думку д-ра Тарґальського, дух капітулянтства Єрмак проявив на зустрічі в Мінську:
«Тобто Єрмак і Козак порозумілися. Офіційно на зустрічі контактної групу в Мінську, під тиском та внаслідок заохочення Німеччини та Франції, дійшли згоди, що буде заснована т. зв. консультаційна рада, до складу якої увійдуть представники України та представники російських колаборантів. Ця консультаційна рада має встановити способи вирішення кризи та реінтеграції окупованої частини Донбасу. Утворення такої ради означає, що українська влада визнає легітимність влади російських колаборантів на Донбасі».
Д-р Тарґальський схвально поставився до дії української опозиції, яка намагається протидіяти намірам Єрмака:
«Попри те, що криза з коронавірусом вже почалася, то така політика спричинила протести. Перш за все з боку опозиції: Європейської солідарності – партії Порошенка, Голосу та Батьківщини – Юлії Тимошенко, але найвагоміше те, що неофіційно розчленовано партію Зеленського – Слуга народу. Внаслідок таких обставин, під загрозою роз’єдання своєї партії, президент Зеленський мусив від капітуляції відмовитися. Звичайно, лише тимчасово. Тому влада у Києві заявила, що така консультаційна рада не буде заснована. Проте, така поступка лише тимчасова, бо в ході загострення кризи пандемії – все нишком намагатимуться провести», – каже д-р Тарґальський.
Польський політолог звертає увагу, що конфлікт між оліґархом Коломойським та президентом Володимиром Зеленським може виявитися корисним для інтересів української держави та суспільства:
«Від самого початку я твердив, що у відповідний момент мусить бути конфлікт між Зеленським та Коломойським. Невідомим було лише, коли це відбудеться і саме нещодавно це сталося. Причиною була політика Міжнародного валютного фонду, який зажадав двох законів, по-перше: закон про вільну торгівлю землею, а по-друге: т.зв. антиколомойський закон. Йшлося про те, щоб заборонити повернення банків, які вже раз націоналізовано. Як відомо, йшлося про те, щоб не повертати Коломойському Приватбанку, який правильно Коломойському націоналізовано після того як Коломойський „очистив” його на близько п’ять мільярдів доларів. Верховна Рада України ухвалила антиколомойський закон і стався розкол в партії Слуга народу, бо за закон голосувало лише 206 депутатів».
Д-р Тарґальський зазначив, що президент Зеленський мусив просити опозицію допомогти ухвалити т.зв. антиколомойський закон:
«Щоб отримати більшість для антиколомойського закону, Зеленський мусив звернутися до опозиції – підтримав його Голос та, звичайно, Петро Порошенко. Порошенко підтримав цей закон, звісно, не тому, що йдеться про благополучність України, але тому, щоб бути дошкульним своєму політичному суперникові – Коломойському, бо у політиці найбільш рахується особиста вигода. Таким способом закон проголосували, а це означає казус беллі – війну Коломойського з Зеленським. Першою ознакою цієї війни, вже після проголосування закону, був виступ Юлії Тимошенко, котра, як відомо, пов’язана також з Коломойським. Досі Тимошенко лише критикувала Зеленського, але тепер закликає повалити його владу. Звісно, повалення влади Зеленського було б бажаною подією, але не з приводу антиколомойського закону, а тому, що Зеленський веде політику капітуляції стосовно Росії. Це, звісно, не рахується, політики беруть до уваги свою вигоду – Коломойський дав знак Тимошенко і тепер Юлія Тимошенко виступає як адвокат українських інтересів і жадає повалити Зеленського».
Д-р Тарґальський звертає увагу, що закон про вільний обіг сільськогосподарської землі також вимагав від Зеленського підтримки опозиції.
Польський політолог іронічно коментує скандал із плівками брата Андрія Єрмака, хоча добачає позитиви цієї події для процесів очищення в Україні:
«Можна помітити, як боротьба між ґанґстерами позитивно впливає на політичне становище у такій державі як Україна, але не лише тут. Отже, виявилося, що брат Андрія Єрмака – правої руки президента у перемовинах з Росією, який разом з колишнім віцепрем’єром і радником Путіна – Козаком обдумує, як капітулювати перед Росією, імовірно, втратить свою позицію, а станеться це внаслідок виявлення факту торгівлі його брата, Дениса Єрмака, державними посадами. Конкретно, записано переговори, як брат Єрмака – Денис пропонує продаж посади директора порту за суму 620 тисяч доларів. Із чогось ці політики мусять жити. Звісно, справу виявлено не тому, що продовжується боротьба із корупцією, бо це нікого не цікавить. Йдеться про те, що позиція Єрмака стала надто сильною, ну й загрозила суперникам, тобто перш за все Авакову. Тому більшість переконана, що саме дії Авакова дозволили виявити справу. Якщо виявлено скандал з братом, то це, звісно, впливає на позицію Андрія Єрмака і змагання за його відставку тривають. Усунення Єрмака з посади корисне для України, оскільки все це діло, яке має віддати Росії Донбас і підпорядкувати Україну Росії, призводячи до її нейтралізації – зазнає краху. Отже своєкорисливість інколи виявляється вигідна державі», – каже д-р Тарґальський.
Президент Польщі Лєх Качинський (ліворуч), президент України Віктор Ющенко (посередині), президент Грузії Міхеїл Саакашвілі (праворуч); Тбілісі, 12 серпня 2008 року; ФОТО: www.prezydent.pl
Польські політологи, прихильні успіхам українського суспільства, із занепокоєнням слідкують за черговими поступками адміністрації президента Зеленського у війні з Путіном. У 10 роковини смоленської катастрофи, у якій згинула польська еліта разом із президентом Лєхом Качинським, на польських телеканалах часто згадували його слова з Тібілісі, які пролунали на вічі 2008 року у час російсько-грузинської війни:
«Дуже добре знаємо, що нині Грузія, завтра Україна, післязавтра балтійські держави, а потім, може, настане час на мою батьківщину – на Польщу».
На жаль, слова президента Лєха Качинського про агресію російського імперіалізму в Європі виявилися правдивими.
Андрій Рибалт