Заступник головного редактора albicla.com – Пйотр Лісєвич на сторінках тижневика «Gazeta Polska» аналізує, яким чином діти або онуки нав’язаних Польщі структурами НКВС після 1945 року еліт завжди зберігають можливість займати ключові посади польського політикуму. Пйтор Лісєвіч помітив останнім часом нові аспекти цього процесу.
У статті під заголовком «Діти совєтських намісників заходять у політику», редактор Пйотр Лісєвич в контексті продовження присутності в польській політиці нащадків намісників НКВС називає зокрема дві особи: Моніку Ярузельську (доню Войцєха Ярузельського) та Мацєя Ґдулю (сина людини режиму Войцєха Ярузельського – Анджея Ґдулі). «Впродовж обговорень Круглого столу [1989] Войцєх Ярузельський від руки, на карточках, писав Анджеєві Ґдулі, що він має писати. Це Ґдуля поставив тоді опозиції ультиматум, що Ярузельський мусить стати президентом. Нині Моніка Ярузельська проводить інтерв’ю з політиками Конфедерації [опозиційна права партія], а у вільний час сама дає інтерв’ю Леонідові Свіридову зі „Спутніка”. Зате депутат Лівиці – Мацєй Ґдуля шокує висловлюваннями про аборти, возвеличанням Ярузельського та захистом Путіна». Редактор Лісєвич ставить запитання: «Що змінить у польській політиці відкритий вхід до неї вже не „дітей відомств” [соціологічне поняття в польській політиці, сформоване авторами серії книг „Діти відомств”: Доротою Канею, Єжи Тарґальським та Мацєєм Марошем, де проаналізовано вплив нащадків комуністичних спецслужб на сучасну історію Польщі], але нащадків намісників Москви?» Автор статті «Діти совєтських намісників заходять у політику» – Пйотр Лісєвич помітив нове явище: «Одначе, це в польській політиці щось нове. Після 1989 року нашою політикою управляли із-за завіс люди колишньої комуністичної служби безпеки. Про прівілеї „дітей відомств” написано серію книжок, але однак нащадки І секретарів Польської об’єднаної робітничої партії чи шефів служб безпеки не світилися перед камерами публіцистичних програм, не ставали лідерами політичних партій, чи найбільш відомими журналістами.’’
На думку журналіста Пйотра Лісєвича, Моніка Ярузельська та Мацєй Ґдуля дійшли висновку, що користуючись відсутністю знань або короткою історичною пам’яттю виборців, «визнали, що вже можуть» стати політичними лідерами. Як пише Лісєвич: «Хоча ставали на захист, – Ярузельська – шефа хунти воєнного стану, Ґдуля – заступника Кіщака [агент НКВС від сорокових років ХХ ст.], то не ставали їхніми політичними продовжувачами». Публіцист нагадує, що «Згадки, адресовані людині науки Мацєю Ґдулі про його родовід, визнавали нетактовною позицією, чимала кількість людей взагалі про нього не знала. Дещо інше було із Монікою Ярузельською, донькою більш відомого батька, одначе „постійне нагадування” також визнавали некоректним».
Лісєвич посилається на слова шефа адіміністрації часів президентства Александера Кваснєвського – Ришарда Каліша, який кілька місяців тому намагався доказати журналісту видання «Gazeta Polska», що розподіл на колишніх комуністів та інших лишається вагомим лише для редакції цього видання, але для більшості поляків буцімто втратив значення. Бо існують інші розподіли: Право і справедливість та Громадянська платформа, консерватисти та ЛҐБТ, чи ліберали та захисники бідних.
Лісєвич ставить запитання, чи справді так воно й є? У відповіді прирівнює кар’єру доні Войцєха Ярузельського до біографії доні Беніто Муссоліні. «Я не сумніваюся, що Моніка Ярузельська та Мацєй Ґдуля почали виконувати політичну роль у світлах камер, бо визнали, що вже можна. Подібно, як у 1992 році Алессандра Муссоліні, яка замінила кар’єру актриси на роль депутатки». Редактор Лісєвич, однак, не погоджується із твердженням шефа адміністрації Кваснєвського – Ришарда Каліша, яке вигідне самому Калішу. «Аналіз того, що роблять у політиці Ярузельська та Ґдуля, суперечать тезисам, що комуністичне минуле вже не рахується».
Журналіст звертає увагу, що доня диктатора – Моніка Ярузельська проводить інтерв’ю у своїй програмі на YouTube з лідерами правої партії Конфедерація у віллі свого батька, там де ще у 90-тих, за життя диктатора, молодь проводила мітинги, щоб сказати «основну правду про публічне життя – відокремлювали зрадників від патріотів. […] Вигуки „вбивця” очищали атмосферу, скасували гіпноз у тодішніх ЗМІ, які заборонили називати речі правдивими словами». На думку Пйотра Лісєвича, Моніка Ярузельська веде дуже хитру гру. За його словами: «Треба сказати відверто: Інтерв’ю у віллі вбивці, на совісті якого смерть наших братів, яке проводить його доня. Чи можна собі уявити більш шкідливу форму? Інтерв’ю в звичайній студії телебачення було б набагато менш шкідливе».
«Праві, до яких записався б Ярузельський»
Конфедерація – це партія, яка за результатами опитування громадської думки має від 5-ти до навіть 10-ти відсотків, а чимало її лідерів переконує в потребі відвертого співробітництва з Росією Путіна. Як пише Пйтор Лісєвич: «У випадку політиків Конфедерації та сприятливих їм публіцистів […] – це просто побудова такої правиці, до якої зміг би записатися Ярузельський. Перебільшую? Ні трохи – це просто продовження політики Мацєя Ґєртиха [батько атдоката сина Дональда Туска, а у минулому лідера крайньоправої партії – Романа Ґєртиха, останім часом арештованого за правопорушення, серед іношого відмивання грошей], який у 1986-1989 роках був членом Консультативної ради при главі Ради держави, тобто Ярузельському. А на засіданні Ради держави 17 липня 1989 року казав Ярузельському:
„Політично не вільно нам відмовлятися від того, щоб спиратися на Росію. Потрібний нам при кермі той, хто забезпечить нам стійкість союзу зі східним сусідом. Тільки Ви, пане голово, здатні нам це гарантувати”». Редактор Лісєвич нагадує також фрагмент інтерв’ю Ґєртиха-старшого для італійського часопису «La Stampa»:
«Інтерес Варшави вимагає, щоб лишатися у союзі з Росією, не залишати Варшавського договору та Ради взаємної економічної допомоги, боротися з литовським незалежницьким рухом».
«Браун у віллі Ярузельського більшим джентльменом від Міхніка»
Редактор Лісєвич звертає увагу, що без огляду на те, як називають польську політичну, чи журналістську еліту – правою чи лівою, має вона схильність демонструвати дивовижну слабкість до Москви та її наставників. Лісєвич посилається на погляди лідера Конфедерації – Ґжеґожа Брауна, який на словах хизується відстоюванням польського національного та державного сувернітету, а радо дає інтерв’ю доні керманича комуністичної Польщі – Моніці Ярузельській і представляє особливу сцену співіснування намісника Кремля – Ярузельського із головним редактором видання «Gazeta Wyborcza» – Адамом Міхніком, якого в світі, серед іншого в Україні, визнають великим авторитетом польської демократії та борцем за свободу слова . «Ґжегож Браун в інтерв’ю Моніці Ярузельській сказав, що бачив записану журналісткою Тересою Торанською сцену, якої ніколи не показали як 13 грудня (роковини запровадження Ярузельським воєнного стану), коли під віллою Ярузельського триває демонстрація, заходить до неї нетверезий Адам Міхнік (головний редактор видання „Gazeta Wyborcza”) і вигукує 40 хвилин, що він з Ярузельським – останні польські шляхтичі. У Брауна помітне навіть співчуття для добре вихованого Ярузельського, який мусив терпіти п’яного Міхніка».
Пйотр Лісєвич доказав, що зв’язки між намісниками, «монтаж яких» у Польщі НКВС провів у 40-х роках минулого століття, та спонукою активної участі в політиці їхніх дітей та онуків надалі спрацьовує. «Досить прочитати хоча б в останньому числі часопису „Do Rzeczy”, що спонукало Ярузельську до заангажованості в політику. Отже, деградація її батька та інших комуністичних військових, на яку остаточно наклав вето президент Анджей Дуда, і таким чином прийняв найгірше рішення в ході свого президентства. «А потім, заохочую прочитати інтерв’ю, які Ярузельська часто надає видвореному з Польщі журналістові „Спутінка” – Свіридову. Так, тому ж самому, з яким Ґжеґож Браун прогулювався Красною площею у Москві. Коли у 2019 році Ярузельська балотується до верхньої палати парламенту – Сенату, Свіридов каже на звершення інтерв’ю: „Пані Моніко, ми стискаємо пальці й хай Пані бореться далі”. У 2018 році журналістка тижневика „NIE” [„NIE” – тижневик речника хунти Ярузельського – Єжи Урбана] Аґнєшка Вовк Лянєвська на сайті кремлівського „Спутніка” пише текст під заголовком „Ярузельська на президента!”».
Джерело: «Gazeta Polska»,
Автор: Пйотр Лісєвич/А.Р.