Професорка Антоніна Козирська, завідувачка факультету наук про політику і безпеку Університету Міколая Коперника в Торуні та багаторічна дослідниця соціально-політичних аспектів української дійсності, розповідає про феномен олігархії в Україні на онлайн-зустрічі, проведеній організацією «Форум молодих дипломатів».
Початки зародження олігархії в Україні
За словами Антоніни Козирської, перші роки незалежності України характеризувалися досить слабкою політичною системою. Йдеться про централізацію влади та економіку, – пояснює вона.
«Реформи, розпочаті в період «перебудови», такі як закон «Про державне підприємство», дали певну свободу і дозволили менеджерам управляти державним капіталом. Згодом завдяки цим реформам також була проведена перша приватизація».
Після проголошення незалежності України першим президентом стає кандидат від комуністичної партії – Леонід Кравчук. Власне за часів його правління відокремлюються дві олігархічні групи, так звані клани: дніпропетровський та донецький.
Як зазначає професорка, більшість місць на виборах до Верховної Ради України у 1990 році займали посткомуністи, а зміни і перетворення здійснювались власне ними. Звичайно, у парламенті було антикомуністичне представництво, але воно не мало такого великого впливу, якщо йдеться про створення економічних чи політичних реформ. Через це сформувалася система, де виконавча влада була досить слабка, а це дозволило розвиватися групам інтересів, які почали нарощувати свій капітал, – наголошує Антоніна Козирська.
Вона також додає, що ці групи почали будувати відносини як між собою, так і з урядом.
«Скам'яніння цієї системи, яка сформувалася на початку 1990-х років, наступило вже під час перебування на посаді наступного президента – Леоніда Кучми. Однак, це призвело до певних ускладнень», – говорить професорка.
Леонід Кучма – «батько» української олігархії
Саме за президента Леоніда Кучми відбулася приватизація найбільших промислових підприємств України та остаточно сформувалася спільнота олігархів, яким вдалося сконцентрувати у своїх руках більшу частину економічних ресурсів країни.
На думку Антоніни Козирської, Кучму можна вважати «батьком» олігархії в Україні.
«Можливо, я би погодилась з твердженням, що його у певному сенсі можна назвати «батьком» олігархічної системи в Україні, тому що Леонід Кучма дуже вдало встановлював контакти з різними середовищами».
Що стосується зовнішньої політики, Леонід Кучма керувався тактикою «багатовекторності», яка не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України і створювала принаймні позірну видимість добрих стосунків як зі східними, так і з західними партнерами, – зауважує дослідниця.
Укріпленню олігархічної системи в Україні сприяли економічна криза і дуже складна політична ситуація під час першої каденції Леоніда Кучми.
«Здається, такі обставини часто сприяють різним махінаціям, коли йдеться про бізнес. Однак, Кучма також використовував аргумент, що така система спомагає проведенню економічних реформ і є кроком у напрямку західного капіталізму».
Проте приватизацією державного майна почала користуватися лише невелика група людей, – говорить Антоніна Козирська.
Дослідниця вважає, що важливу роль у формуванні олігархічних «кланів» також відіграв розвиток президентсько-парламентської системи.
«Часто говориться про авторитарні тенденції президента Кучми і, звичайно, було багато симптомів такого виду системи: у центрі його уваги була централізація влади, а адміністрація президента вирішувала головні питання. Важливим є те, що Леонід Кучма був посередником і менеджером олігархічних груп, але він також дотримувався тактики балансування сил. Він дуже дбав про це, хоча ставало все важче», – зазначає професорка.
Антоніна Козирська розповідає, що на той час фінансові та промислові групи дедалі більше входили у сферу політики та розвивалася приватизація політичних партій. Кучма допускав різні помилки: як у зовнішній, так і у внутрішній політиці країни. Великої шкоди йому завдав «касетний скандал», який розгорнувся через вбивство журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році. Були оприлюднені записи, начебто зроблені в кабінеті президента, на яких говорилось про покарання журналіста. Це було підставою для великого суспільного потрясіння та дало початок протестам «Україна без Кучми», – повідомляє дослідниця.
Проте, як говорить професорка, цей скандал був сприятливий для інших політиків:
«Наприклад, для Юлії Тимошенко, яка розпочинала свою кар'єру у великій політиці на посаді віце-прем'єр-міністра, але яка, зрештою, походить з бізнес-кіл, з газової промисловості».
Згодом Тимошенко почали називати «газовою принцесою».
Олігархічна спільнота і «Помаранчева революція»
За словами Антоніни Козирської, певні зміни в олігархічній системі були помітні десь на рубежі 20-го і 21-го століть. В останні роки другої каденції Леоніда Кучми у «кланах» олігархів почалися внутрішні сутички, які змінили структуру системи. Дедалі більшу роль почали відігравати галузі економіки, а внаслідок цього відбувалися зміни балансу сил. Професорка додає, що в кінці 1990-х років була створена «Партія регіонів» – хоча під такою назвою партія почала функціонувати з 2001 року, – яка стала чудовою базою для «донецького клану». Поєднання великого бізнесу та політики було однією з причин соціального невдоволення.
«Ця боротьба, що відбувалася в олігархічному середовищі та чинила тиск на політичні кола, призвела до хаосу та дестабілізації системи після «Помаранчевої революції».
Дослідниця нагадує, що було одним із постулатів протестувальників під час «Помаранчевої революції»:
«Треба додати також, що одним із постулатів протестувальників під час «Помаранчевої революції» була зміна політичної системи, тому вона була реалізована, наприклад, шляхом внесення поправок до Конституції, які обмежували повноваження президента».
Проте сутички відбувалися також і всередині «помаранчевого» табору. У 2006 році президент Віктор Ющенко почав шукати союзників у різних колах, втрачаючи підтримку людей, які протестували під час «Помаранчевої революції», – розповідає Антоніна Козирська.
Вона говорить, що Ющенко, так би мовити, «фліртував» з донецькими групами олігархів та, особливо, з Рінатом Ахметовим, якому протягом багатьох років вдається зберігати статус одного з найбільш впливових українських олігархів. Віктор Ющенко звернувся також до компанії «РосУкрЕнерго АГ», яка на той момент була посередником при постачанні газу в Україну і ЄС.
Все це громадськість сприймала не дуже добре. Суспільство почало сумувати за сильним лідером. З одного боку, Леоніда Кучму, який закріпив за главою держави широкі повноваження, звинуватили потім в авторитаризмі. З іншого боку, однак, коли настали зміни у 2006 році, що позбавили президента певних компетенцій на користь парламенту та уряду, від суспільства знову пролунали звинувачення та повернулася туга за сильним лідером. В цей період політично-олігархічна система також зазнала певних модифікацій. Вона не була стабільною, – інформує дослідниця.
«В цій боротьбі різних інтересів, які дуже тісно взаємопов'язані, коли йдеться про бізнес-середовище і політичні кола, середньостатистичні виборці перестають розрізняти, яка партія «добра», а яка «погана», – зазначає професорка.
Проте Антоніна Козирська підкреслює, що до змін у системі причиняється також зовнішня політика країни. У випадку олігархічної системи вона є більш галузева. Тож, газові війни з Російською Федерацією ще більше дестабілізують всю політичну сцену та поглиблюють відставання між олігархічними колами в Україні, – пояснює професорка.
Віктор Янукович, його «Сім’я» та бажання бути олігархом
Як говорить Антоніна Козирська, Віктор Янукович посилив «донецький клан».
«Треба пригадати про його зв'язок з «Партією регіонів»: він був кандидатом на президента від цієї партії і переміг у виборах. Янукович провів контрреволюцію проти «помаранчевих». Наприклад, він повернув Конституцію України з 1996 року, а разом із тим і широкі повноваження президента. Йдеться навіть про деякі тенденції авторитарної системи, які демонстрував його уряд», – додає професорка.
Однак, за словами Антоніни Козирської, слід пам’ятати про те, що Янукович не повністю відійшов від усіх досягнень «Помаранчевої революції», тому що це також було корисно і для великого бізнесу. Мова йде про декларацію прозахідного напрямку.
«Для бізнес-середовища було важливо, щоб влада могла забезпечити його представникам вільні контакти із Заходом», – пояснює вона.
Проте, на думку професорки, Віктор Янукович допустив помилку, тому що сам мріяв стати олігархом. Янукович намагався створити олігархічний клан «Сім'я», до якого входили люди з його найближчого політичного та бізнесового оточення. «Сім'я» застосовувала гірші заходи, ніж ті, які були поширені в 1990-х роках – наприклад, передання державної власності у приватні руки. Середовищу, яке вже сформувалося за часів Кучми, це не сподобалось.
«Це, як «пустити лиса до курника». Це прискорило падіння Януковича. Він втратив усе, тому що зайшов занадто далеко у своїх намірах», – повідомляє дослідниця.
Чи Зеленський здатний на деолігархізацію ?
Законопроект Володимира Зеленського, який називають «антиолігархічним», передбачає боротьбу з особами, що мають значні статки та великий вплив у суспільстві та політиці.
Однак Антоніна Козирська вважає, що через те, що команда Володимира Зеленського також існує в системі, яка формувалася протягом багатьох попередніх років, можуть виникати труднощі у збалансуванні інтересів між бізнес-середовищем та політичною спільнотою.
Про феномен олігархії, її джерела і розвиток розповідала професорка Антоніна Козирська з Університету Міколая Коперника в Торуні.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Христина Пічкур