Упродовж 12-ти років від катастрофи літака президента Лєха Качинського під Смоленськом прихильники глави держави намагалися знайти відповідь на запитання, що насправді сталося 10 квітня 2010 року. Вже тоді, два роки після вторгнення танків путіна до Грузії та чотири роки перед українською Революцією Гідності, опозиційні польські журналісти, а також деякі політики домагалися прозорого міжнародного слідства. Однозначно твердили, що не можна вірити у твердження чиновників путіна й не можна також виключити замаху путіна на главу польської держави. 12 роковини смоленської катастрофи відбувалися за умов агресії путіна в Україні та геноциду українців, вчиненого орками терориста в Бучі, Ірпені, Маріуполі та ряду інших українських міст.
Брат президента Лєха Качинського Ярослав, на вулиці Краківське передмістя у Варшаві, саме у час героїчного захисту українцями вільного світу перед ордою путіна, повідомив присутніх, а за допомогою ЗМІ весь вільний світ, що під Смоленськом стався замах, й що путін мав мотив, щоб вбити його брата.
– Завжди, коли ми тут перебуваємо, думаємо, щоб віддати шану, згадати тих всіх, які загинули на шляху до Катині тому, що хотіли віддати шану вбитим. Ми згадуємо тут тих, що загинули, як це досі казали, – у цій особливій катастрофі, чи авіатрощі. Звісно, нині також повторюємо – хочемо віддати честь, хочемо зберегти пам’ять, хочемо зберегти пам’ять – нині, завтра, через рік, два, через десять років, чи двадцять. Вона становить частину нашої тотожності, частину національної пам’яті. Проте, в ході маршів, яких було 96, в ході виступів під Президентським палацом, я завжди казав також про велику необхідність правди, про прямування до правди, про те, щоб знайти відповідь на запитання, що насправді сталося? Справді, була катастрофа, але, чи тільки катастрофа, чи звичайна катастрофа, чи авіатроща, чи збіг обставин? Багато з нас, в головах та серцях мало чимало сумнівів. Багато знало, що офіційна розповідь про причини трагедії нічого спільного з правдою не має. Проте відчуття, навіть глибоке переконання, та доказати, мати послідовну, повну відповідь на запитання, що призвело до цієї трагедії – це велика різниця. Це не лише різниця, що стосується юридичної відповідальності, але також різниця, можна сказати, морального характеру.
Віцепрем’єр, відповідальний за безпеку Польщі Ярослав Качинський у пошуках знайти відповідь на запитання про замах під Смоленськом бачить також контекст злочинних дій путіна в Україні.
– Нині хочу Вам сказати, що впродовж цих трьох років відбулася велика зміна. Ця зміна виникає не лише з цього трагічного контексту, у якому ми нині зустрічаємося, а контекст становить війна в Україні. Скоєно жахливі злочини. Не перший раз, але вперше настільки близько, прямо, маємо підтвердження, що росія не змінилася, що посткомунізм, бо у росії посткомунізм, – так само злочинна система, як комунізм. Це все передумова того, що я назвав контекстом. Насправді докази треба було зібрати, це було дуже важко. Це тривало багато років. Деякі критикували, мовляв, у випадку збитого над Донбасом малайзійського літака все проведено набагато швидше. Справді, так, але там був доступ до уламків літака, там була допомога української влади, там можна було працювати. У випадку смоленської катастрофи все було по-іншому. Насампред, окрім переконання, бажання дійти до правди, у нас не було нічого. У нас були лише люди, які хотіли дійти до правди. Був Антоні Мацєревич, були інші. Робота тривала довго, може, задовго, але з об’єктивних причин. Нині знаємо, що сталося – маємо відповідь. Вперше маємо повну відповідь, послідовну, відповідь на всі запитання. Цю відповідь перевірили також міжнародні установи. Найближчими тижнями ми будемо про це говорити. Й саме це найбільша зміна, про яку у дванадцяті роковини злочину, замаху хотів Вам сказати.
Віцепрем’єр Ярослав Качинський обґрунтував, чому путін мав мотив вбити президента Лєха Качинського, а як приклад взірцевого захисту батьківщини назвав політиику брата та теперішні героїчні подвиги українців.
– Чому якраз ця делегація? Чому якраз президент Лєх Качинський? Поза сумнівом, також злочинний напад в Україні становить перевірку відповіді. Президент Лєх Качинський вів політику, що ставила опір російським планам, й вмів це робити. Він вмів прочитати ці плани, вмів їх описати й передбачити. Й не йдеться тут лише про промову в Тібілісі, чи промову, що її також часто нагадують, на Вестерплятте. Тут йдеться про послідовну політику, про те, щоб знайти ключ інтегрувати цю частину Європи, ключ енергетики. Йшлося про розробку проєктів будівництва газо- та нафтопроводів, які забезпечували б Центрально-Східну Європу енергоносіями з джерел інших, ніж російські. Йдеться також про відбудову польського патріотизму – вього, що будує фундамент захисту. Кожен, хто в це не вірив, хай погляне на Україну. Якби в Україні були тільки такі, а вони там були, – «жодної краплини крові не віддам за захист батьківщини», – то давно було б по всьому, й світ також би з цим змирився, світ про них забув би.
Ярослав Качинський у 12-ті роквини смоленського злочину нагадав, що Москва путіна дуже добре знала, що Польща доби президента Лєха Качинського ставитиме опір зазіханням рашистів в Європі.
– Й ці в Москві, в Кремлі дуже добре про це знали, дуже добре знали, який механізм тут працює. Лєх Качинський вів послідовну політику в різних секторах. Й тоді, коли був президентом Варшави, й тоді, коли був президентом Польщі. Вмів діяти навіть там, де деяких проблем не можна було вирішити, наприклад, відкриття шляху входу України та Грузії до НАТО, – принаймі захистити те, щоб цього шляху не закрили, й це також запам’ятали. Він мав відвагу надати Грузії допомогу, також допомогу зброєю, ефективною зброєю, вона нині ефективна також в Україні. Тобто, причини скоєння злочину були. Юристи запитують – чий інтерес. Так інтерес скоєння злочину був – інтерес Моcкви.
Віцепрем’єр Качинський відмітив, що винних у скоєнні злочину – тих у Польщі й тих у Москві – необхідно притягнути до відповідальності перед судом.
– Залишається питання відповідальності, відповідальності за цей злочин, про те, як остаточно встановити список відповідальних. Залишається питання осуду того, хто прийняв рішення й тих, хто виконав наказ, тут у Польщі, але перш за все там в Росії. Це завдання велике та важке, я цього не приховую, але треба його виконати, треба його виконати задля інтересу Польщі, в інтересі цілого регіону, але також в інтересі цілої вільної Європи.
Ярослав Качинський висловив думку, що нині на території України держави Європи чинять вибір.
– Маємо нині вибір, а він розігрується в Україні, але може просунутися у своєму найгострішому воєнному варіанті також дальше. Це запитання про те, чи ми надалі будемо вільні, чи будемо далі під загрозою терору терористичної злочинної держави.
У 12-ті роковини замаху під Смоленськом, віцепрем’єр Качинський перестеріг зокрема Макрона та Шольца, що їхнє боягузтво та жадоба може призвести до злочинів путіна також у Франції та Німеччині.
– Тут звертаюся до тих на Заході. Те, що вони бачать в Україні, може відбутися не лише там, не лише в Польщі, бо може їх це абсолютно не цікавить, це може також відбутися в Парижі, це може ще більш запросто відбутися в Берліні та Римі. Боягузтво та дурість завжди програють, а у Москві вміють цим скористатися. Й, тому, з цього місця закликаю всю вільну Європу до великої мобілізації, до великої мобілізації на захист України, на захист свободи, а частиною захисту свободи є повне роз’яснення справи катастрофи під Смоленськом та поставлення винуватців перед судом. Й це наша мета, мета, яку мусимо здійснити.
Зразу після замаху в Смоленську, внаслідок дій уряду Дональда Туска, агентури путіна на польському ринку ЗМІ та сюжетів у провідних тоді медіа – ТVN та «Gazeta Wyborcza», лише кільканадцять відсотків суспільства допускало думку, що в Смоленську стався замах. Нині, опитування для сайту wpolityce.pl, проведене ще до проголошення підкомітетом Антоні Мацєревича доказів вибуху в літаку презиента Лєха Качинського, показало, що вже сорок вісім відсотків опитаних «однозначно» або «радше» бере до уваги, що причиною катастрофи був «замах», а 33 відсотки відкинули таку можливість.
Андрій Рибалт