Розпочата із протизаконної анексії Криму і війни на Донбасі 2014 року війна Росії в Україні набула повномасштабної форми після 24 лютого 2022 року, коли росіяни обстріляли Київ та інші українські території ракетами й висадили десант в околицях української столиці. Неочікуваний запеклий опір українців і консолідація цивілізованих країн на підтримку України спричинилися до проголошення російським дипломатом номер один істинної причини людиноненависницької ідеології сучасної Росії і її ненависті до української незалежності, стверджують українські науковці.
На обґрунтування повномасштабної фази війни проти України, яка почалася 24 лютого, російський лідер Владімір Путін називав не тільки міфічну загрозу від співпраці Києва із НАТО, а й необхідність так званої «денацифікації» України. Справжню мету цієї «денацифікації» викрив академік Національної академії наук України Микола Жулинський:
– Вона полягає в тому, щоб не тільки знищувати мирне населення в Бучі, Гостомелі, Ірпені, в Бородянці, але також вивозити українських громадян на територію Російської Федерації, щоб поповнити російське населення слов'янським елементом. Передусім йдеться про те, як поповнити слов'янський генофонд в Росії що, мовляв, майбутнє Росії можливе тільки у союзі з Україною і Білоруссю, щоб зміцнити слов'янство, щоб це слов'янство могло протистояти іншим націям і народностям, які поступово завойовують Росію. Фільтрація українського населення росіянами скерована на те, щоб мати під руками робочу силу. Тут не можна не згадати тих нацистських таборів і політику, яку проводила нацистська Німеччина. Українські діти, яких уже вивезли понад 200 тисяч в Росію, уже сьогодні також під загрозою, яку проголошував Путін, коли говорив про денацифікацію України.
Однак на початку травня міністр закордонних справ Росії Сєрґєй Лавров в інтерв'ю італійській телекомпанії "Медіасет" продовжив наполягати на тому, що в Україні буцімто встановлений нацистський режим, попри те, що її президент Володимир Зеленський є етнічним євреєм. Лавров заявив, що Адольф Гітлер теж нібито мав єврейську кров, а найзатятіші антисеміти, за словами Лаврова, це, як правило, євреї.
Доцент київського університету імені Тараса Шевченка Петро Оленчук застеріг від недооцінки заяв псевдоісторичної версії про єврейське походження Гітлера, озвученої очільником російської дипломатії:
– Це є відбиток певної достатньо серйозної й небезпечної концепції, кінцева мета якої – перегляд наслідків Другої світової війни. В цьому проявилася достатньо заглиблена в російську політичну еліту концепція антисемітизму, яка має дуже дуже давню генезу. Згадаємо, що власне слово "погром" в англійській мові має російське походження. Але коли Ізраїль приєднався до коаліції держав, яка на базі Rammstein задекларувала підтримку для України, коли понад 40 держав об'єдналися заради того, аби забезпечити збройну допомогу Україні, реакція Росії була дуже швидка і в образливій, абсолютно хамській манері. Як потім повідомлялося, Путін начебто вибачився перед прем'єр-міністром Ізраїлю за заяви свого міністра. Але це вибачення не було публічним, на відміну від заяв Лаврова, що так само є відбиттям російського шовінізму, який виключає можливості для будь-яких публічних проявів слабкості. Раніше часто говорили, що ми не можемо називати російський режим нацистським, бо він не апелює до антисемітизму. Але коли російський режим витяг зі шухляди абсолютно антисемітські версії, стало ясно, що нацизм у Росії продовжує стверджуватися і продовжує рухатися. А яка кінцева мета цього руху, сказати важко.
Хай би якою була ця мета, а Україна і цілий цивілізований світ має вже зараз ретельно документувати військові злочини, злочини проти людяності і заклики до вчинення цих злочинів московськими офіційними особами та їхніми пропагандистами, переконаний директор Української Гельсінської спілки Олександр Павліченко:
– Треба, по-перше, максимально фіксувати всі дії, які сягають такого виду злочину, конкретні факти, які підтверджують розпалювання ненависті, підбурювання до вчинення злочину агресії або геноциду. І в разі, коли за цим настає відповідна дія, особа, що підбурює, може бути притягнута до відповідальності. Ті, хто вчиняє такі злочини перебувають на території держави-агресора і, начебто, під захистом держави-агресора. Але існує варіант і шанс не лише люстрації й обмеження їхньої діяльності, але й реального притягнення до кримінальної відповідальності, якщо встановлюються обставини й умови для того, щоб відбулося справді правосуддя на рівні міжнародних судових інстанцій і за допомоги таких міжнародних судових інструментів були ухвалені вироки щодо цих конкретних осіб з відповідним призначеним терміном покарання.
Після форуму 40 держав у Рамштайні, а також зміни політики Ізраїлю, який схвалив надання Україні ізраїльської важкої зброї країнами Балтії, російські пропагандисти щораз менше вживають слово "денацифікація", яке було майже незрозумілим більшості російського населення і воно ледь здогадувалося, що те слово означає. Відтепер, після цілої низки стратегічних поразок російського війська в Україні і початку масштабного постачання українському війську західних озброєнь, головний акцент московські пропагандисти стали робити на тому, що їхня держава воює вже не так з Україною, як і з цілим Заходом і Сполученими Штатами Америки. Проте така зміна вістря інформаційних атак ніяк не виправдовує воєнні злочини і злочини проти людяності, які коять в Україні росіяни і жодним чином не змінює самої природи російського нацизму, стверджують опитані українські науковці і правозахисники.
Олександр Савицький