В розпал воєнної агресії Росії проти України всередині українського суспільства кардинально змінилися настрої та зовнішньополітичні орієнтації. Але оптимальна модель безпеки для України все ще залишається предметом дискусій. Консенсусу в українському суспільстві теж іще немає, а політики пропонують різні сценарії побудови нової архітектури безпеки для України та в цілій Європі. При цьому ніхто не сумнівається у перемозі України над переважаючим її у воєнному потенціалі агресором. Яким може бути найнадійніший варіант безпечного існування України та Європи після цієї перемоги – відповідь на це питання пропонують відомі українські експерти та політики.
Україна критично залежить від Заходу з точки зору постачання сучасних озброєнь та боєкомплекту до них, а Захід демонструє вражаючі обсяги допомоги Україні. Про обсяги такої допомоги та номенклатуру важких озброєнь, які необхідні для успішного завершення війни і вмиротворення російських окупантів, постійно тривають дискусії всередині українського суспільства та влади. Проте директор Київського безпекового форуму і ексзаступник міністра закордонних справ України Данило Лубківський наполягає на тому, щоби вже зараз Київ офіційно визначився з пріоритетами своєї зовнішньої політики у повоєнний період:
– Україна має ставити перед собою далекосяжні цілі. Це, безперечно, вступ у НАТО, вступ в Євросоюз і створення потужних, сучасних Збройних сил і побудова здатності ефективно захищати нашу державність.
Іншу думку висловлюють деякі наближені до влади особи. Щораз частіше в їхніх виступах звучить критика НАТО, як слабкої та неповороткої структури, що нездатна оперативно реагувати на безпекові виклики. Натомість депутат Верховної Ради, член парламентського комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін наголосив, що Україні потрібна сучасна армія та добре навчений військовий персонал. І що цього неможливо досягти без співпраці з міжнародними структурами:
– Я категорично не поділяю точку зору, що НАТО слабке і безсиле. Це не найдовершеніша система управління, але іншої людство ще не вигадало. І коли говорять, що НАТО дуже мляво і повільно використовувало ті чи інші важелі, з цим можна погоджуватися чи ні, але я можу стверджувати, що якби НАТО не було, то ціла низка речей і ціла низка рішень, які ухвалені західними країнами, просто не були б ухвалені. Те саме стосується Європейського Союзу, який переживає не найліпший час у своєму житті. Але якби не існувало ЄС, як цілісної структури, то тим же ж росіянам було б набагато простіше переконувати лідерів європейських країн, щоби вони не робили кроки назустріч України. І розвалити єдність Європи було би набагато простіше.
Європейський та євроатлантичний оптимізм запанував і в українському суспільстві, яке розглядає нейтралітет і позаблоковість як неприйнятні варіанти. Професор Києво-Могилянської академії і науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань довів це на прикладі свіжих опитувань громадської думки:
– Ми провели опитування в першій половині травня. Це думка західної і центральної частини України. Показник тих, хто підтримує вступ до НАТО – 74 відсотки. А позаблоковий статус із гарантіями безпеки підтримали лише 13 відсотків. Отже, ми не маємо відкидати намір вступу до НАТО.
Альтернативою цьому курсу висувають троїстий союз між Україною, Польщею та Великою Британією. Це неформальне утворення з'явилося лише кілька місяців тому, але від часу початку широкомасштабної фази війни Росії проти України набуває дедалі виразніших обрисів. Це об'єднання і справді може бути доволі ефективним, але не вирішить головного завдання на майбутнє – ліквідацію сірих зон між агресивною Росією і мирним Центром і Заходом Європи, – вважає експосол України в США Валерій Чалий:
– Одна з причин, що Росія зайшла безпосередньо на територію України зі широкомасштабним вторгненням, це наявність буферу між НАТО і Росією, сірої зони, яка не була чітко визначена. Це стосується і України, і Білорусі, і Молдови. Але саме Україна зараз потерпає від того, що ми не стали членом оборонної спільноти в Європі раніше. Якщо така сіра зона залишиться, та ще й з невизначеними і не зафіксованими до кінця параметрами безпеки, то загроза війни нікуди не подінеться. Після будь-якого розвитку подій, коли Україна витіснить окупантів зі своєї території, потрібна для збереження миру в Європі фіксація цих позицій і недопущення подальших агресивних кроків Росії. Це членство в НАТО України і двостороння угода з ядерною державою – США. Інші варіанти просто є нереалістичні і такі, що не забезпечують безпеку в найближчі роки в Європі на належному рівні. Зараз треба підсилити зусилля і не говорити про те, що в НАТО немає консенсусу про прийняття України. Треба Україні тримати свій шлях і ввести паралельно переговори про гарантії безпеки. Але цей шлях має бути ключовим, він закріплений в Конституції, і його підтримують народ України і Збройні сили України.
Такі кроки України, як закріплення в Основному законі руху до Євросоюзу та НАТО ще не вплинули на ці організації настільки, щоби вони стали розглядати механізми прилучення України до своїх лав. Навіть щодо надання Україні статусу країни-кандидата на вступ до Євросоюзу ще точаться дискусії, і є деякі держави ЄС, що не схвалюють цю ідею. Ще більший спротив спостерігається щодо прагнень України стати членом НАТО. Однак ексміністр закордонних справ України Павло Климкін закликав не зважати на ці перешкоди, які він бачить, як тимчасові:
– Багато хто каже, як ми візьмемо на себе зобов'язання, то що ми будемо робити далі, як це вплине на нашу політику… Врешті-решт, подивіться на Швецію: 2 місяці тому там ніхто не хотів вступати в НАТО. Але за два тижні ситуація змінилася, і почались дискусії. Ще за два тижні вони винесли це питання в парламент. Кожний тиждень там щось змінювалося. В нас ситуація змінюється щогодини. Тому, все те, що ми вважали неможливим, може бути можливим завтра, чи післязавтра. В НАТО зараз немає консенсусу щодо вступу України. Більше того, немає стратегічного консенсусу, як це може відбутися. Але це не значить, що він завтра чи післязавтра не з'явиться. Про це вже тривають дуже цікаві дискусії.
З цієї причини гучні заяви про кволість НАТО і нехіть Євросоюзу до України слід розглядати лише як елемент політичної гри та тиску на західних союзників України. Насправді ж, бажане співвідношення ролі військових і дипломатичних факторів й механізмів створення ефективної моделі безпеки вже є і потребує лише часу та зусиль для його реалізації, – переконані опитані експерти і політики.
Олександр Савицький
