У студії Польського радіо 24 редактор Станіслав Янецький провів дебати на тему закупівлі Польщею потужних обсягів військової техніки та методів ведення війни з росією путіна.
– Спонукою наших дебатів про військо будуть великі закупівлі в Кореї – корейської військової техніки – літака Ф-50, тобто такого дещо меншого Ф-16, танків К-2, гаубиць К-9. Чи це, що ми робимо, має бути лише відлякуванням, чи однак готуємося до якогось песимістичного варіанту, що війна мимохідь, чи не мимохідь, чи навмисно пошириться на нашу територію, й, чи оця закупівля та підвищення витрат на оборону загалом - зміцнюють почуття того, що росія не наважиться нас заатакувати? Адже попри те, що ми – член НАТО, треба було б докласти самому чимало зусиль, щоб себе захистити. Чи твердження про те, що якщо європейські економіки не перелаштуються на воєнний хід, то ця війна не закінчиться.
Публіцист «Тижневика Солідарність» Якуб Пацан звернув увагу на проблему із політикою Франції та Німеччини щодо злочинів росії та путіна.
– Гадаю, проблема насамперед у тому, чи ці економіки хочуть перелаштуватися на воєнний хід, чи мають у цьому інтерес, бо коли споглядати на поведінку Німеччини, чи Франції, то не бачу, щоб вони хотіли. Дуже важливе те, що ви сказали, тобто що ця війна може довго продовжуватися й найімовірніше так буде. В росії такі методи – якщо десь вона програє, її б’ють по голові, то вона не відступає, тільки готується до нового наступу. Так було у першій та другій чеченських війнах. Вони все продумали, змінили тактику й знов заатакували Чечню та території пострадянських республік, де російські війська зберігають свої бази. Сценарій повторюється. Десь жевріє невеличкий конфлікт, а війська не відступають, ведуть різні дії, серед іншого, розвідку. Отже, я вважаю, що Україна для росії дуже важлива – якщо брати до уваги символіку, геополітичне й військове розташування – Україна посіла ключову роль. Я вважаю, що росія не відмовиться від України ніколи. Навіть ще у 90-тих роках, коли можна було читати навіть офіційні документи російської федерації, які вона інколи показує, то там було чорним по білому написано, що вони ніколи не відмовляться від України. На жаль, також глави потужних німецьких компаній кажуть, що не відмовляться від російської енергії, бо це передумова того, що німецька економіка зберігає конкурентоспроможність. Французи теж переконані у доцільності ведення бізнесу з росією. Проте французи мають те, що у німців відсутнє, тобто в світі мають моменти зіткнення з росією. Президент Макрон їздить до Африки, бо росіяни намагаються виштовхнути французів з Африки. Отже, треба поставити запитання, наскільки зокрема Європа хоче покінчити інтереси з Росією?
Редактор Польського Радіо 24 Станіслав Янецький звернув увагу на жалюгідні спроби залякування алкоголіка у депресії, який хотів покінчити самогубством, – Дмітрія Мєдвєдєва.
– Зокрема, Дмітрій Мєдвєдєв хоче залякати Польщу – державу НАТО – наступом, так він хоче щось собі доказати. Наскільки реальна така перспектива, не враховуючи результату війни в Україні, що за кілька років, бо це звичайно займає росії кілька років, вона собі знайде нову мішень. Однозначно помітно, що метою їхньої загарбницької політики не є лише малі держави Балтії, тільки саме Польща й чи ми завдяки закупівлі зброї зменшуємо таку загрозу нападу. Чи концепція, що вона після декількох років, вже після завершення війни в Україні, незалежно від її завершення мусить когось наступного заатакувати.
У відповідь польський публіцист Аґатон Козінський звернув увагу на слова Сєрґєя Шойґу.
– На мою думку, вони будуть хотіти втілити в життя слова Сєрґєя Шойґу – міністра оборони росії, якого давно не бачили. Він казав про відбудову Радянського Союзу, це черговий цього роду вислів, по суті, впродовж всього періоду правління команди путіна. Отже, на мою думку, така логіка буде дійсною. Отже, вважаю, що насамперед під ударом були б держави Балтії, Молдова, тобто країни, які колись становили складову Радянського Союзу. Зате, враховуючи польські особливості, старе прислів’я каже: розраховуй на найліпше – сподівайся найгіршого. Ми маємо сподіватися найгіршого й у цьому сенсі мусимо озброїтися. Невідомо, чи фізично загрожує нам росія, чи росія нам не загрожує, але цього ми не можемо виключити, й цього вже достатньо. Крім цього, наш історичний досвід – по суті, з моменту, коли існує московська держава, з цього боку нас очікує загроза, й достатньо поєднати ці дві крапки, щоб помітити логіку озброєння. Зате, ця війна має також у іншому вимірі зміни. На мою думку, результатом війни для Польщі будуть дві основні зміни. З одного боку – питання безпеки у широкому розумінні, які стають першочерговою темою. Ще декілька років тому ми вели б дебати про те, що найбільш розвинені країни світу – це такі, що мають найбільш розвинені кремнієві долини, найбільш якісний інтернет, найліпший експорт. Зате тепер саме питання безпеки стає не менш важливим окрім тих, що я їх назвав. Таким експортером безпеки є США, вони стежать за морським транспортом по цілому світі – і це одна з причин потуги США. Отже, в цьому сенсі, ця військова техніка, яку купуємо: танки, системи залпового вогню, літаки, навіть якщо вони не будуть потрібні в конфлікті з росією, то гарантії безпеки, які Польща може надати більш ефективно у порівнянні з іншими державами, може стати нашою перевагою й може стати нашим козирем у всякого роду міжнародних дебатах, організуванні коаліцій, союзників, партнерського обміну. Питання безпеки стає нині вагомішим, ніж будь-коли в минулому. Раніше чимало країн взагалі не думало у таких категоріях, а тепер треба почати в таких категоріях мислити. І третій аргумент, щодо озброєнь та збільшення витрат на озброєння до 5 відсотків ВВП – Польща стане чимось в роді Ізраїлю Центральної Європи. Не знаю, чи Ізраїль – найліпша держава, де можна жити. З другого боку, знаємо, що почуття загрози, в якій ця держава живе, при великому зусиллі громадян, вчинило з Ізраїлю одну з найбільш модерних держав світу. Подібні процеси пройшли у Південній Кореї – також держава під постійною загрозою. Те ж саме Тайвань – постійна загроза війною. Ці держави у безвиході. Постійно мусять тікати вперед – у такий спосіб Тайвань, Південна Корея, Ізраїль стали одними із наймодерніших держав світу й не виключаю, що Польща увійде на такий же шлях розвитку.
Редактор Польського Радіо 24 Станіслав Янецький прирівняв Польщу, Ізраїль та Туреччину.
– Чи йдеться про те, щоб бути Ізраїлем у цій частині Європи, чи радше Туреччиною? Правда, що Туреччина має свої системні огріхи, система правління тут породжує ряд застережень, але військова позиція Туреччини спричинює те, що ставлення до неї – як до дуже серйозної держави, позицію якої всі враховують. Перш за все тому, що має міцну, модерну армію. Туреччина – член НАТО, отже, протиріччя немає. Чи Польща має бути такою Туреччиною Центрально-Східної Європи та мати її політичну позицію, що виникає із військової потуги?
З таким запитанням редактор Янецький звернувся до головного редактора видання «Gazeta Polska» Томаша Сакєвича.
– Приклад Ізраїлю, Кореї та Тайваню добрий у такому сенсі, що ці держави намагаються захистити свої володіння перед більш потужними державами, коли враховувати чисельність. Туреччина не під загрозою й тому цей приклад інший. Вона намагається поширити свої володіння. Намагається відбудувати Османську Імперію, Ердоган – фанат цієї ідеї, й це сповіщає дуже швидкий конфлікт з росією, бо територія, на якій турки хочуть відбудувати Османську імперію, становлять зону впливів росії, або просто територію росії. Зате польська ідея зовсім інша – йдеться про співробітництво привабливе для інших народів. Вона в такому сенсі найбільш небезпечна для росії, навіть більш небезпечна від потенційних польських озброєнь. Відомо, що Польща з Україною, державами Балтії, з державами Вишеградської групи, може, з Болгарією, з Румунією – це потуга, якщо враховувати ВВП, чисельність населення. Співробітництво регіону балансує вже нині російський потенціал, а у майбутньому – можливо, також німецький. Отже, у нас два шляхи. По-перше: шлях озброєнь та найсучасніших технологій як держави під загрозою, а по-друге: будова альянсів із сусідніми державами в регіоні. Треба про це пам’ятати, що у нас два шляхи будови своєї сили й жодним з них не нехтувати.
Редактор Сакєвич підкреслив, що нині Україна бореться також за незалежність Польщі.
– Нині Україна бореться також за нашу незалежність. Звісно, захищає свою незалежність, але почерез те, що вона наш союзник, то бореться також за нашу незалежність.
Польські публіцисти намагаються постійно нагадувати про необхідність послідовної підтримки Польщею України, оскільки зокрема в західній пресі, але інколи також на польському ринку ЗМІ, вже починають з’являтися кремлівські наративи про пошуки шляхів повернення до «бізнес як звичайно» зі злочинним апаратом путіна.
Андрій Рибалт