Деколонізація українського гуманітарного простору, позбавлення совка і всього, що пов'язано з «русскім міром». Таку мету, яка, як ніколи, на часі, має законопроєкт, внесений до Верховної Ради України групою депутатів з «Європейської Солідарності».
Їх підтримують і депутати з інших фракцій, бо розуміють, що війна там, де Росія має підстави культивувати свій «русскій мір». Терором, руйнуваннями і вбивствами мирних людей.
Чого саме торкнеться закон і чого очікувати від нього, Микола Княжицький розповів Українській службі Польського радіо.
— Вітаю. Поясніть, будь ласка, детальніше, в чому суть законопроєкту.
— Суть полягає в тому, що зараз в нашому суспільстві відбувається дуже багато суперечок, пов’язаних з тим, що, як ви знаєте, наприкінці лютого розпочалася широкомасштабна російська агресія в Україну, (а війна взагалі триває з 2014 року), попри те, в Україні є ціла низка пам’яток, пам’ятників, діяльності організацій, які так чи інакше пропагують «русскій мір». Що таке «русскій мір» — ми ніколи особливо не конкретизували. Очевидно, що це є ідеологія, яка спрямована на те, щоб залишити Україну в сфері колоніального впливу Російської Федерації. Насправді, не тільки Україну, але ми говоримо про Україну, бо працюємо в державі Україна. Через це законодавство ми вирішили зробити так, щоби ці питання не виникали. В нас часто виникають питання. Наприклад, в цитаті, яку ви навели з мого посту, згадується пам’ятник Катерині ІІ, який стоїть в Одесі. Очевидно, що Катерина ІІ — це державна діячка російської імперії, яка поширювала цю імперію насправді вогнем і мечем на багато територій, в тому числі на територію України: вона знищувала Січ, вона переслідувала українців, і коли в українському місті стоїть її пам’ятник, очевидно, це викликає обурення, люди підписують петиції, звертаються до президента. Президент все це переправляє на органи місцевого самоврядування, але чітких державних критеріїв — як до цього підходити — немає.
Так само, наприклад, Київська консерваторія — найбільший навчальний заклад України, музична академія, носить ім’я російського композитора Чайковського. Чому Чайковського? Яке це відношення має до України, крім того, що він тут бував і любив цей край, — насправді жодного пояснення немає. Натомість Росія використовує в тому числі і свою культуру для продовження колонізації України. Очевидно, це теж повинен регулювати закон, як і цілу низку важливих речей. Ми свого часу прийняли закон «Про декомунізацію». Цей закон, очевидно, стосувався російської федерації. Але не лише російської федерації. Було багато українців, які в той чи інший спосіб в часи комуністичного терору були причетні до знищення українського народу. Але є історичні особи, які були до цього причетні і в інші часи, які не обов’язково були членами комуністичної партії. І закон якраз буде регулювати всі ці правовідносини.
— Ви сподіваєтеся, що буде регулювати? Бо сьогодні часто можна почути «не на часі». Таке враження, що всіляко намагаються абстрагуватися, відсунутися від цієї теми. Можливо, не тому, що вона не на часі, а є для цього причини у тих, хто це говорить.
— Насправді причин дуже багато. Значна частина українців жила не в українському, а в пострадянському світі. А пострадянський світ — це частина російського світу. Ще до початку повномасштабної російської агресії в наших ефірах лунали російські пісні тих виконавців, які зараз принижують Україну, які порушують законодавство України. І це відбувалося не лише на телебаченні і радіомовленні, ці правовідносини також регулюватиме закон. Це пов’язано з постколоніальною свідомістю. Тому відповідальні українці повинні зробити все, щоби цю свідомість подолати, бо ця свідомість стала інструментом гібридної війни. І є частина українців (їх дуже мало, але вони є), на яких спираються російські агресори, і ці люди потім працюють навідниками або чинять державну зраду. Дуже часто вони це роблять через те, що російська пропаганда століття ми виховувала українців як другорядний російський народ, який по суті є частиною російського народу. А Україну сприймала не як незалежну країну, а як територію, яка має бути частиною Росії. Власне, путін про це й говорив, коли починав повномасштабну агресію, — у своїх зверненнях, своїх численних статтях. Очевидно, що ми повинні все це припинити, бо путінська війна і путінська зброя йдуть туди, куди їм дозволяють піти, а йдуть вони туди, де, як вони вважають, продовжує існувати «русскій мір». Тому я думаю, що якщо ми його максимально швидко позбудемося, то це і допоможе нашій обороні теж.
— Як практично це мало б виглядати? Переробити ментальність складно. Можна якісь кари, штрафи застосовувати. Але це тільки викликатиме обурення і озлобленість?
— Насправді ні. Злість і озлобленість більше викликає демагогія, яка не перетворюється в конкретні дії. Як тільки ми починаємо робити якісь конкретні дії, як тільки ми заборонили, наприклад, трансляцію фільмів, які пропагують силові органи держави-агресора (я був автором цього закону), трансляцію фільмів і серіалів, створених після 2014, то, очевидно, все це зникло з українського ефіру і жодного обурення не викликало. Обурення це викликає в Росії і в їхніх маріонеток в Україні, яких є меншість. Натомість більшість населення України і бере в руки зброю, і вимагає від політиків, щоби політики захищали наш культурний і інформаційний простір теж. Тому я абсолютно переконаний, що цей закон буде виконуватися, і українці будуть його підтримувати.
— До речі, ще про ментальність. Про ментальність влади. Останній скандал, пов’язаний зі спробою «креативу» на тему українського тризуба. І до цього був причетний Мінкульт — та структура, яка би мала в першу чергу займатися ліквідацією постсовка і «русского міра», а вона навпаки наче йде в тому фарватері.
— На жаль, таке відбувається. І ми критикуємо чинну владу за це. До речі, вони прислухаються до критики, як ви бачите. Ці три пальці, які насправді означають непристойний жест замість звиклого тризуба, який всім запам’ятався з відомого жесту Вячеслава Чорновола, українського дисидента і політика — ця ініціатива не вдалася. Міністерство культури відмовилося від неї. Коли є суспільний тиск, то Міністерство культури при чинній владі цього не робить. Звичайно, міністерство культури має бути мотором цього. І закон якраз зобов’язує міністерство культури діяти в цьому плані ефективно, надає йому відповідні повноваження і можливості, але й встановлює критерії, за які вони не можуть виходити. Бо коли Міністерством керуватиме людина, яка не є патріотичною, не розуміє загрози колонізації, то закон просто поставить її в такі рамки, що вона не зможе проводити русифікаторську політику, бо вона буде суперечити закону.
— З 16 липня цього року запрацював закон, який зобов’язує в медіасфері, в рекламі, в послугах послуговуватися українською мовою. Як Ви оцінюєте, як працює цей закон? Минуло вже трохи часу, можна робити певні висновки.
— Ну ви бачите, що немає жодних заворушень, немає в суспільстві жодних проблем. Сайти, які виходили російською — їх було безліч — зараз в них головна сторінка українською мовою, як цього вимагає закон. Закон не забороняє, щоби сайти були російською мовою, просто сайти в Україні повинні відкриватися з української сторінки. І це відбувається, це виконується. Існують, звичайно, порушення закону, мовний омбудсмен їх фіксує, пише відповідні приписи, але загалом цей закон було сприйнято позитивно, і він виконується.
— Яку підтримку має ваша фракція, якщо говорити про законопроєкт про деколонізацію гуманітарної сфери України?
— Мені дуже приємно, що підписали не лише представники нашої фракції. Його щойно зареєстрували. Я його багатьом надсилав, я вже бачив серед тих, хто його підписав, і представників фракцій «За майбутнє», «Голосу», «Батьківщини», крім «Європейської Солідарності». Тож вірю, що проєкт дістане підтримку в залі.
— Ми говоримо для Української служби Польського радію, тож багато людей за кордоном можуть чути нас, зокрема ті наші співвітчизники, що перебувають в Польщі. Ця ініціатива не є локальною українською, замкненою в своєму просторі ініціативою. Вона вже відображення знаходить в рішеннях окремих країн позбутися совєцьких слідів на своїх землях. До прикладу, країни Балтії, де ліквідовують пам’ятники совєцької доби. Тобто, це така широка масова акція позбування «русского міра» у себе вдома.
— Абсолютно вірно. І нам дуже приємно, що і пам’ятники, які є символами «русского міра», зносяться у багатьох європейських країнах, і музикантам, які підтримують агресію, закривають двері до європейських театрів. І коли ми дякуємо європейцям і вимагаємо це зробити, то було б дивно, якщо б ми самі не врегулювали це законом, і в себе виконували всі ці пісні і пускали до себе цих виконавців. Тому ми маємо прикладом бути для всієї Європи, яка нас, очевидно, підтримує. Особливо нас підтримує Польща, за що ми дуже вдячні і польській владі, і польському суспільству. Це українці бачать, цінують, і справді, це покращує стосунки між українським і польським народом, іншими європейськими народами, які зараз підтримують Україну.
— Тим, хто ще має сумніви щодо деколонізації українського простору, варто нагадати, вочевидь, як російські окупанти в українських містах першим ділом змінюють назви тих міст на російські, відновлюють пам’ятники Лєніну, намагаються навчати іншої історії, тобто мова має значення, вочевидь, і історія.
— Звісно. Путін весь час розповідав, що Україну створив Ленін, і інші історичні фейки поширював. Вони самі, ніби виступаючи проти цього, самі перше, що роблять, відновлюють символи комуністичного ленінського-сталінського режиму. Це виглядає абсолютно ганебно, і тут ми маємо бути абсолютно рішучими. Звичайно, українська мова є також одним з головних наших захистів. Це теж наша зброя, як і та, яку ми використовуємо при допомозі наших європейських і міжнародних партнерів.
— Прокоментуйте, будь ласка, коментар Лаврова про те, що вони готові підтримати російськомовних в Молдові, а також інформацію про те, що у Росії, начебто, достатньо ресурсів для відкриття другого фронту.
— Все, що робить Росія, — це постійно шантажує і Україну, і всіх, хто нас підтримує, в різноманітний спосіб. Цей шантаж відбувається і на Запорізькій атомній станції, цей шантаж відбувається і через енергоносії, в тому числі і через погрозу відкриття другого фронту, або підтримку, так би мовити, російськомовних. Український Конституційний суд, коли наші представники ОПЗЖ і Опозиційного блоку, проросійських партій, які зараз є забороненими, намагалися оскаржити Закон «Про функціонування української мови як державної» і посилалися на права російськомовних, підтвердив, що немає такого визначення як «російськомовні». Є російська меншина, очевидно, російська меншина, як і всі інші меншини, має мати захищені права. Але, якщо люди послуговуються російською мовою, а їхньої рідною мовою є, наприклад, українська, або якась інша, якщо вони просто знають цю мову, це зовсім не відносить їх до ряду російськомовних. Кожна нація має право послуговуватися своєю мовою і знати інші. Багато поляків знають англійську мову, але вони не стали англомовними поляками, якоюсь окремою групою. Просто вони знають англійську. Так само українці знають російську. Але російськомовної меншини як такої не існує. Існує російська меншина, а Україна — демократична країна, і права всіх меншин буде захищати.
— Сергій Жадан нещодавно скасував виступ в Італії, бо організатори закинули йому, що на благодійному концерті вони начебто мали збирати гроші на війну. Європа з одного боку підтримує, з іншого маємо такі якісь дивні позиції.
— Маємо такі ганебні приклади дуже часто. Наша мораль і наші лідери, іноді духовні, ставлять в один ряд агресорів і їхніх жертв. З моєї точки зору це абсолютно аморальна ситуація. Українці не воюють. Українці захищають власне життя, життя своїх чоловіків, жінок, дітей, які гинуть від російської зброї. І більшість людей розуміють, що підтримка українців — це не підтримка агресії, а підтримка для захисту їхнього житття. Сподіваюся, що це розуміння прийде до багатьох.
— Духовних лідерів ви згадали, я розумію, в який бік цей натяк. Буквально нещодавно пан Юраш заявив, що Ватикан нарешті визнав Росію безпосередньо агресором, але ми пам’ятаємо, що було перед тим. Тобто, це вже таке вимушено витягнене з них визнання?
— Коли ми говоримо про Ватикан, ми одночасно говоримо про центр однієї з найбільших у світі релігій — католицизм, — і про Ватикан як державу. Якщо говорити про католицизм, і про християнство, а я сам є греко-католиком, то норми і догмати християнства чітко вказують, що потрібно підтримувати добро, а не зло, і що не можна ставити добро і зло на одну лінію. І я щирю вірю в те, що керівництво Ватикану, керівництво церкви теж буде підтримувати і поділяти ці принципи. Всі виявилися неготовими до цієї війни. Всі часом дивилися на цю війну, як виключно на політичну історію. Я розумію, що католицька церква хоче розвиватися не лише в європейських країнах, а в країнах Африки, Азії, багатьох інших країнах. І коли геополітика розвивалася інакше, то церква могла підтримувати своїх вірних у цих країнах в різний спосіб. Але зараз для всіх вірних, де б вони не проживали, навіть якщо це католики в самій Росії, дуже важливо розуміти, що церква завжди буде стояти по стороні добра, і вірю, що так і буде.
— Може, це такий демарш відбувся? Адже знаємо, що мав зустрітися Франциск із Кірілом, але той відмовився, а одна із тем розмови, за повідомленнями у ЗМІ, мала стосуватися якраз України. Чи можна ці речі пов’язувати?
— Звичайно, Росія робить все через фінанси, через лобізм, через своїх шпигунів. Для того, щоби змінити позицію і державних лідерів, і духовних лідерів на їхню підтримку. Вони маніпулюють медіа, мають цілу мережу своїх засобів масової інформації, які обдурюють людей в усьому світі. І цей вплив готувався дуже багато років. Не завжди вчасно й швидко вдається захиститися від цього. З моєї точки зору, було б дуже добре, якби Святійший Отець однозначно підтримав Україну в цій агресії і приїхав підтримати українських вірних в першу чергу. Думаю, що йому потрібно зустрічатися з українськими католиками, підтримувати їх, захищати їх від російської агресії. І думаю, що Ватикан має прийти до таких висновків після того, як побачив реакцію суспільства і своїх вірних на якісь заяви, які з моєї точки зору явно є помилковими.
— Наскільки сильна зараз українська інформаційна війна у світі? Бо досі ми чули про те, що Україна програє інформаційні війни Росії і всередині в державі, і за кордоном.
— Я б так не говорив. Україна, звичайно, має бути значно ефективнішою, але ми бачимо, як підтримують Україну більшість демократичних країн, як одну з демократій. Це говорить, що насправді ми в інформаційній політиці програємо. Те, що нам би хотілося, щоби ця інформаційна політика була ефективнішою, те, що ми маємо бути рішучішими, вимагаючи від наших європейських партнерів, перш за все, в себе навести лад, і повністю закритися від впливу російської імперії і російських агресорів в культурній інформаційній сфері. Незважаючи на все це, у нас не найгірша ситуація, але коли ми це зробимо, вона буде значно кращою.
— Як громадськість може підтримати вашу ініціативу?
— Ну, по-перше, ми розраховуємо на підтримку численних громадських організацій, на спілкування і вплив на депутатів Верховної Ради України, які, можливо, не зрозуміють важливість цієї ініціативи, або з якогось переляку не захочуть голосувати, це і суспільний тиск, і суспільна підтримка дуже важливі для цього законопроєкту. Для того, щоб показати, що ми всі єдині при захисті від агресора, і єдині з тими нашими партнерами, міжнародними, європейськими в першу чергу, які теж нам допомагають, і безпосередньо на фронті, і на культурному фронті теж.
Розмовляв Володимир Гарматюк
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі