24 лютого змінило життя не тільки українців, але й грузинів. З початку повномасштабного вторгнення грузинський уряд зайняв амбівалентну позицію. На самому початку трагічних подій в Україні премʼєр-міністр Грузії Іраклі Гарібашвілі взагалі не хотів називати війну війною. Зараз його ставлення до агресії РФ проти України змінилося. Він навіть виразив підтримку Києву. Грузія не приєдналася до санкцій, що були введені після 24 лютого проти Росії. Грузія масово приймає емігрантів із Росії. Згідно з офіційною статистикою, приблизно 100 тисяч осіб залишилися в цій країні на тривалий час. На початку повномасштабної війни уряд у Тбілісі блокував виїзд грузинських добровольців в Україну.
У Варшаві пройшли дебати, присвячені Грузії та ставленню цієї країни та її суспільства до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. До участі у цьому обговоренні польський Центр Мєрошевського запросив польського та грузинського експертів: Корнелі Какахію з Georgian Institute of Politics та Войцєха Ґурєцького з Центру східних досліджень (OSW).
На початку дебатів Корнелі Какахія зазначив, що Грузія та Україна є стратегічними партнерами протягом багатьох років. Змінювалися уряди у Києві та Тбілісі, але стратегічне партнерство залишалося сильним. Справа тут навіть не в політичних діячах, таких як Леонід Кучма, Едуард Шеварднадзе, чи в «дружбі» Петра Порошенка та Міхеіла Саакашвілі. На думку, експерта, справа у розумінні двох суспільств, що варто підтримувати одне одного.
На жаль, почалася війна, і увесь світ, зокрема наші українські друзі, очікували іншої реакції від Грузії. Коли я говорю «Грузія», то кого саме я маю на увазі? Якщо ви подивитеся на суспільство, то воно міцно підтримує Україну. Ви це можете побачити майже усюди у Тбілісі. Є навіть Грузинський національний легіон, який воює в Україні вже багато років. На жаль, реакція грузинського уряду виявилася транзакційною. Він не приєднався до санкцій, йому було важко чітко сказати, хто на кого напав. Уряд використовував велику кількість ідіоматичних виразів, описуючи початок цієї війни. Я думаю, що загалом усі розуміють, що Грузія — маленька країна, вона небагато може зробити, аби відкрито підтримати Україну. Однак мова не йде про військову чи економічну допомогу. Я думаю, що у цьому випадку важливим було вербальне вираження солідарності, якого не вистачало нашим українським друзям. Повторюю, що я говорю не про грузинів, адже народ дуже голосно підтримував Україну. Ми бачили тисячі грузинів, що скандували лозунги на проспекті Руставелі у підтримку України.
Однак залишається питання: чому уряд «Грузинської мрії» обрав таку політику? Це не нове явище, тому що після зміни влади у 2012 році, коли до влади прийшла коаліція «Грузинської мрії», в них був абсолютно інший підхід до Росії. Якщо, наприклад, ви порівняєте їх з колишнім урядом «Єдиного національного руху», для якого Росія була екзистенційною загрозою, то для цих політичних еліт Грузії Росія не була екзистенційною загрозою. Вони досі вважають, що навіть можуть домовлятися з Росією, що абсолютно суперечить позиції багатьох грузинів. Я думаю, що саме тому частиною їх політики стала так звана нормалізація стосунків з Росією. У минулому це не приносило якихось результатів. Більш того, повномасштабна війна Росії проти України показала, що дії грузинського уряду приводять до ізоляції країни. Як ви знаєте, в нас недобрі стосунки на урядовому рівні між Грузією та Україною. Грузинський уряд запевняє, що це відбувається через Міхеіла Саакашвілі, усі розуміють, що мається на увазі. Однак одночасно ми можемо запевнити, що відносини між країнами не можуть триматися на якихось постатях. Вони не можуть залежати від взаємин Петра Порошенка та Міхеіла Саакашвілі. Відносини між країнами мають мати під собою солідне підґрунтя, на них не можуть вплинути взаємини двох людей. Я думаю, що грузинська сторона не допрацювала зі свого боку.
З січня по жовтень товарообіг між Грузією та Росією виріс на 50%, імпорт становить 74%, експорт до Грузії з початку цього року виріс на 10%. З відомих причин, в Росії виріс попит на машини та автозапчастини, що були придбані в Грузії. Це, своєю чергою, призводить до зросту доходів Грузії. Войцєх Ґурєцький нагадав, що один з засновників партії «Грузинська мрія» — це магнат та мільярдер Бідзіна Іванішвілі. Вважається, що він є сірим кардиналом грузинської політичної сцени, не дивлячись на те, що він запевняє, що більше не займається політикою. Однак більшість грузинських міністрів тісно з ним пов’язані. Також відомо, що Бідзіна Іванішвілі заробив значні статки в Росії. Він робив це у ті часи, коли для того, аби заробити такі гроші, треба було мати тісні звʼязки з російськими елітами.
Статистика, про яку ми говоримо, вражає. Російсько-грузинський товарообіг дуже зріс, і Грузія, звичайно ж, використовує той факт, що проти Росії введені санкції, залишилося не багато країн у світі, які торгують з РФ. Збільшується як імпорт, так і експорт. Заяви про те, що Грузія — це маленька країна, яка сильно постраждала в результаті пандемії, звичайно ж, мають місце бути. Пандемія завдала збитків туризму, а туризм — це дуже важливий сектор грузинської економіки.
Однак я би застеріг від залежності від російських енергоресурсів та російського ринку, адже ми знаємо, до чого це призводить. Зрозуміло, що диверсифікація завжди є правильнішим шляхом.
В червні 2022 року Грузія не отримала статус країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу. В самій Грузії до цього ставляться по-різному. Дехто, наприклад, вважає, що це була відповідь Європейського Союзу Грузії на її ставлення до повномасштабної війни Росії проти України. Корнелі Какахія зазначив, що йому шкода, що Тбілісі втратив цю можливість.
Якщо ми говоримо про реалізацію Угоди про асоціацію, то Грузія у багатьох сферах випередила Україну та Молдову. Однак ми говоримо не про реалізацію положень, адже важливішою є солідарність, поведінка грузинського уряду. Це головна річ. Також важливо, що Грузію протягом багатьох років сприймали як одного з лідерів Східного партнерства. Насправді за кордоном зʼявлялося багато питань, чому Грузія привертає так багато уваги. Багато країн Центральної Азії, Азербайджан та інші країни ставили собі питання, як ця крихітна країна отримує таку велику двопартійну підтримку від Сполучених Штатів, від Європи. Справа не в Міхеілі Саакашвілі чи Едуарді Шеварднадзе, чи в якихось особистісних факторах. Одна з причин криється у тому, що Грузію завжди сприймали як постійну лабораторію змін, демократичних реформ. Це причина, чому уся західна підтримка надається Грузії. На жаль, зараз мені здається, що Грузія втрачає цей імідж. Як ви знаєте, Грузія не має нафти чи газу, як її інші сусіди. Якщо ми втратимо цей імідж, то я не знаю, що Грузія зможе запропонувати міжнародній спільноті.
31 жовтня в Грузії набув чинності закон про деолігархізацію. Він був прийнятий в першому читанні. Це копія того самого закону, що діє в Україні. В Грузії має зʼявитися список олігархів. Однак Корнелі Какахія зазначає, що в цьому законодавчому акті нема чіткої дефініції, хто ж такий олігарх, за якими саме критеріями ми можемо зарахувати когось до цього грона.
Згідно з уявленнями уряду, до олігархів можна зараховувати лише опозиційних лідерів — лідерів партій чи якихось бізнесменів, що втручаються у політику. Згідно з уявленнями опозиції, це, перш за все, Бідзіна Іванішвілі. Звичайно, я думаю, що до грона олігархів варто зарахувати Бідзіну Іванішвілі. Однак через поляризацію неможливо досягти консенсусу у цій справі. Зараз Європейський Союз підштовхує грузинський уряд — після того, як був прийнятий цей закон, — аби він відправив цей законопроєкт на розгляд Венеціанській комісії, щоб отримати зворотний звʼязок. Адже це просто копія українського закону, але це так не працює, тому що українські реалії дещо відрізняються від грузинських. Якщо ми говоримо про деолігархізацію, то ми маємо почати відверту розмову у нашому політичному середовищі, але цього ще не сталося саме через поляризацію, міжпартійну політику.
Войцєх Ґурєцький оцінив шанси Грузії на виконання 12 пунктів, які були висунуті ЄС, до кінця цього року. Експерт не впевнений у тому, що Тбілісі має бажання це робити.
Деякі коментатори пишуть, що Грузія зрозуміла, що вона не має шансів на повне членство, а Євросоюз і так буде її підтримувати та надавати кошти, тому не треба старатися і виконувати вимоги Брюсселю чи Вашингтону, ризикуючи втратити владу. Відомо, що справедливі реформи у судовій сфері чи медіапросторі, збільшення реальної конкуренції, обмеження впливу адміністрації одночасно становлять загрозу, що на наступних виборах «Грузинська мрія» могла б втратити владу. Навіщо так ризикувати? Я не знаю, чи саме так вони до цього ставляться. Мені здається, що ці коментарі переповнені цинізмом.
Однак, знаючи грузинську еліту, я б скоріше допустив, що вони припускають, що їм все вдасться, адже вони вважають себе чемпіонами світу. Звичайно, рішення про надання статусу країни-кандидата на члени в ЄС — це політичне рішення, а пізніше рішення про прийняття до Спільноти також буде політичним рішенням. Ми не знаємо, яка складеться ситуація, коли буде прийматися це чи інше рішення. Я не можу передбачити, яким воно буде. Однак і Вашингтон, і Брюссель вже багато разів давали зрозуміти, що для нас, колективного Заходу, Грузія є важливою. Крім країн Балтії, жодна інша країна колишнього СРСР не була так рішуче налаштована щодо інтеграції з Заходом. Так довго і так послідовно.
Експерт Центру східних досліджень зазначив, що на Південному Кавказі посилюється вплив російсько-турецького тандему з перевагою Туреччини.
Мені здається, що швидше слабшає Росія, ніж зміцнюється Туреччина. У звʼязку з цим зʼявляється поле для маневру. Це помітно в регіоні, що розташований не так вже й далеко від Грузії — у Нагірному Карабаху. Захід, я маю на увазі США, не брав жодної участі у розвитку подій у цьому регіоні протягом багатьох років. Зараз же Європейський Союз, який репрезентує Шарль Мішель, голова Європейської ради, намагається втиснутися туди. Мені здається, що там зʼявляється місце для Заходу, а він там потрібний.
Я повернувся з Грузії у понеділок, 21 листопада, і хочу запевнити, що там помітна велика підтримка України та західного вектора. Згідно з усіма дослідженнями, послідовно протягом багатьох-багатьох років 80% опитаних грузинів виступає за членство в Європейському Союзі, а також в НАТО. Це відповідь Заходу.
Як гриби дощу, так ми потребуємо енергоресурсів з Каспійського регіону. Їх можна безпечно транспортувати на наші ринки через територію Грузії. Грузія нам просто необхідна.
З початку цього року росіяни, що переїхали до Грузії, відкрили майже 1000 індивідуальних підприємств. Часто держава не перевіряє ці фірми. Вони не мають конкретних адрес, їх не можна перевірити. У Вірменії склалася подібна ситуація. Вірменські експерти попереджають, що ці фірми у певний момент можуть бути використані Кремлем. Корнелі Какахія зазначає, що, на його думку, в Грузії склалося амбівалентне ставлення до цього явища. До прикладу, готельний та ресторанний бізнес сприймають це як економічну можливість. Однак є інші грузини, які не отримають жодних переваг від цього.
Це не покращує добробут звичайних громадян, навіть погіршує. Зараз велика кількість моїх студентів не може собі дозволити орендувати квартиру в Тбілісі, тому що ціни виросли. Росте соціальна нерівність. Те, що грузинський уряд розцінює як можливість, деяка частина грузинського суспільства розцінює як загрозу. Я наведу декілька прикладів: на цей час не було серйозних інцидентів між грузинами та росіянами, але ми маємо розуміти, що вперше з часів розпаду Радянського Союзу така велика кількість росіян перебуває у Грузії. Це важко через політичне напруження. Крім того, вже було кілька незначних інцидентів у Батумі та інших місцях, про які ми дізналися зі ЗМІ. Як ви знаєте, грузинський уряд відкриває українські школи у деяких містах, зокрема в Батумі. Російська спільнота питає, чи вона також може мати російські школи, що є червоною лінією для багатьох грузинів. Є також інші незначні інциденти, коли росіяни не погоджуються з оцінкою грузинів України та багатьох інших речей.
Крім того, є загроза для нашої безпеки, про яку зараз говорить велика кількість грузинів. Ми маємо велику спільноту росіян та не знаємо, що путін вчинить наступного разу, адже через незначні інциденти між грузинами та росіянами він може спробувати «захистити» російських громадян в Грузії. Можливо, хтось подумає, що грузини занадто переймаються питаннями безпеки, але ми маємо декілька доказів. Двоє молодих російських емігрантів вже визнали, що вони отримали завдання від Федеральної служби безпеки РФ просочитися у середовище російської політичної еміграції. Уявіть, це тільки дві людини, які розповіли про це. Але чи ми знаємо, скільки ще таких знаходиться в Грузії?
Дар'я Юр'єва